Справа № 161/2032/13-ц провадження № 22-ц/773/767/13 Головуючий у 1 інстанції:Олексюк А.В.
Категорія: 21 Доповідач: Овсієнко А. А.
30 травня 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Овсієнка А. А.,
суддів - Веремчук Л.М., Лівандовської-Кочури Т.В.,
при секретарі Черняк О.В.,
з участю: позивача ОСОБА_1,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, про визнання недійсними договору дарування, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно та технічних паспортів на житловий будинок за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2013 року,
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_5 про визнання недійсними договору дарування частки в житловому будинку, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно та технічних паспортів на житловий будинок.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просив вищевказане рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В ході апеляційного розгляду даної справи позивач апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній підстав, тоді як представник третьої особи ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу позивача відхилити з огляду на її безпідставність.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що, передарувавши ОСОБА_6 частку в спірному житловому будинку, ОСОБА_3 тим самим реалізувала своє законне право власника на вільне розпорядження власним майном і тому укладений між вищевказаними особами договір дарування частки в житловому будинку не порушує прав та законних інтересів позивача, як співвласника даного будинку.
Зазначені висновки, з якими погоджується і колегія суддів, ґрунтуються на встановлених обставинах справи та нормах матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Це право включає в себе можливість вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується наявними у справі письмовими доказами, що 09 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування частки житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_5, реєстровий № 971 (а.с.4-5).
Згідно з п.2 даного договору ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_6 належну їй на праві власності 1/6 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Вказана частка житлового будинку належала дарувальнику ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування частини житлового будинку від 26 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_7, реєстровий №3872, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.02.06 за № 2030960 (а.с.8).
Отже, відчуживши за договором дарування ОСОБА_6 свою частку в спірному житловому будинку, ОСОБА_3 тим самим реалізувала законне право власника на вільне розпорядження власним майном.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 як на підставу недійсності вищевказаного договору дарування покликався на ту обставину, що ОСОБА_3 всупереч вимогам ст.ст.364, 367 ЦК України подарувала своєму сину ОСОБА_6 конкретно визначену частину будинку (кімнату 1-4 та кухню 1-5), хоча її ідеальна частка не була попередньо виділена в натурі у встановленому законом порядку.
Однак, такі доводи позивача, викладені ним як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, є вочевидь надуманими твердженнями, оскільки зі змісту п.2 вищевказаного договору дарування чітко вбачається, що предметом даного правочину являється саме 1/6 частка, а не конкретні кімнати згаданого житлового будинку.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки оспорюваний договір дарування укладений з дотриманням вимог ст.203 ЦК України, то передбачені ч.1 ст.215 ЦК України підстави для визнання його недійсним відсутні, а відтак - не підлягають до задоволення й похідні вимоги позивача про визнання недійсними витягу про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на 1/6 частку вищевказаного житлового будинку (а.с.6) та технічних паспортів на даний об'єкт нерухомого майна (а.с.9-16).
Крім того, нотаріус, який посвідчував оспорюваний договір дарування, є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не являється стороною згаданого правочину, як не являється і суб'єктом, до кола повноважень якого входить складання витягів із реєстру прав власності та технічних паспортів, які є предметом позову.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, з дотриманням вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
При цьому, доводи апеляційної скарги зводяться до довільної інтерпретації вищевикладених обставин справи та норм чинного законодавства і жодним чином не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2013 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді
,