Справа №784/1986/13 30.05.2013 30.05.2013 30.05.2013
Провадження № 22ц/784/1800/13 Суддя першої інстанції Андрощук В.В.
Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
30 травня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Мурлигіної О.Я.,
суддів: Коломієць В.В., Царюк Л.М.,
при секретарі Шпонарській О.Ю.,
за участю: представника позивачки - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника інтересів позивачки ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - Банк ), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4 про визнання недійсними окремих положень договору поруки,-
26 червня 2012 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Банку про визнання недійсними окремих положень договору поруки.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 26 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 210747 CRED, відповідно до якого Банк надав останньому кредит у сумі 30000 грн. на споживчі цілі, строком до 20 лютого 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних.
26 лютого 2008 року в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4, між позивачкою та Банком було укладено договір поруки. Згідно з п. 1 зазначеного договору предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником своїх обов'язків щодо повернення кредиту, сплати за його користування 30% річних в дату сплати процентів, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплати 60% річних. Як, на думку позивачки, зазначений пункт договору є незаконним та суперечить вимогам цивільного законодавства, зокрема ст. ст. 553, 554 ЦК України.
Посилаючись на викладене ОСОБА_5 просила суд визнати недійсним п. 1 договору поруки від 26 лютого 2008 року в частині визначення зобов'язання поручителя сплачувати 60 % річних за користування кредитом у випадку порушення позичальником ОСОБА_4 строків його повернення з підстав, визначених ст. 203 ЦПК України.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 1 договору поруки.
Так, відповідно до ст. 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що порука є угодою щодо прийняття особою на себе обов'язку поручителя перед кредитором з виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність з невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконано боржником.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні відносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Як встановлено судом, 26 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 210747-CRED, за умовами якого Банк надав останньому кредит у розмірі 30000 грн. строком до 20 лютого 2010 року за умови сплати 30% річних, за користування кредитом та повернення передбачених цим договором кредитних коштів згідно графіку (а.с.7).
Відповідно до п.п. 3.2 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання по поверненню кредиту відповідно графіку позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 60 % от суми залишку непогашеної згідно графіку, заборгованості по кредиту.
В той же день на забезпечення виконання умов цього договору між Банком і ОСОБА_5 укладено договір поруки. За договором поруки ОСОБА_5 зобов'язалася відповідати за виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором № 210747-CRED, за умовами якого Банк надав останньому кредит у розмірі 30000 грн., а боржник зобов'язався повернути кредит у строк до 20 лютого 2010 року, сплачувати за його користування 30% річних, а у випадку порушення строків повернення сплачувати 60% річних (п.1 договору поруки).
Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором, в тому ж розмірі що й боржник, включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафу та інших платежів (п. 2 договору поруки).
Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя за договором поруки співпадає з обсягом зобов'язань боржника за умовами основного договору, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Отже, суд першої інстанції, відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог про визнання п. 1 договору поруки недійсним, вірно виходив з того, що зобов'язання поручителя за договором поруки не виходять за межі зобов'язань боржника за кредитним договором, позивачка була ознайомлена з умовами договору кредиту та погодившись з його умовами, уклала відповідний договір поруки, в тому ж розмірі що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій.
За такого, висновок суду про відсутність підстав, передбачених ст. 203 ЦК України для визнання п. 1 договору поруки недійсним, є законним і обґрунтованим.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для зміни або скасування правильного рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника інтересів позивачки ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: