Справа: № 2-а-5699/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Очківський В.М.
Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
24 травня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Бистрик Г. М., Усенко В. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Васильківському районі Київської області на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Васильківському районі Київської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання зробити перерахунок основної та додаткової пенсії, -
Позивач звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Київської області про зобов'язання провести перерахунок основної та додаткової пенсії у розмірах визначених ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2011 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Васильківському районі Київської області у зв'язку з невиконанням вимог ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-Х11 від 28.02.1991року, (далі ЗУ№796-Х11) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
Главою 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження окремих категорій адміністративних справ. Зокрема, частиною першою ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка є імперативною нормою встановлюється перелік адміністративних справ щодо яких обов'язково застосовується скорочене провадження. Проте, частиною другою цієї статті, передбачається можливість розгляду в скороченому провадженні за умови, що вимоги не стосуються прав, свобод, інтересів та обов'язків третіх осіб. Тобто, лише у випадку залучення до участі у справі третіх осіб адміністративна справа не може бути розглянута в скороченому провадженні.
Крім того, зазначені у частині першій ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи щодо яких застосовується скорочене провадження, можуть бути розглянуті не у скороченому провадженні у випадку, передбаченому частиною четвертою ст.183-2 цього Кодексу з обов'язковим постановленням відповідної ухвали.
При відкритті провадження в адміністративних справах за позовними вимогами, зазначеними у частині першій ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої інстанції мають зазначати, що саме скорочене провадження відкривається в адміністративній справі, а постанови суду першої інстанції за результатом розгляду таких справ мають містити виключно відомості, зазначені у частині шостої цієї статті.
Тому, порушення судом першої інстанції особливості провадження справи, а саме розгляд її не у скороченому провадженні, не є перешкодою для апеляційного її розгляду в порядку письмового провадження, в зв'язку з чим і оскарження постанови суду першої інстанції здійснюється в порядку, передбаченому частинами восьмою-десятою ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, Постанову суду першої інстанції - частково скасувати та в цій частині залишити адміністративний позов без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є інвалідом ІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом наслідків Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку в УПФУ Васильківського району Київської області та отримує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену у відповідності до ст.ст. 50, 54 ЗУ«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
У відповідності до ст. 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
За змістом ст. 50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам ІI групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 статті 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи вищевикладене, позивач має право на одержання щомісячної додаткової пенсії 75 % мінімальної пенсії за віком, а розмір пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Всупереч ст.ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу пенсія виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530, Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року № 654 та КМ України № 836 від 26 липня 1996 року.
Оскільки доплата до пенсії позивачу проводилася у розмірі, значно меншому, ніж передбаченому вказаним Законом, судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що він має право на виплату частини доплати до пенсії, що не була виплачена раніше.
Судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з зазначеними постановами, та є пріоритетним у застосуванні.
Позивач наполягав на перерахунку та виплаті пенсії за період з 01 січня 2006 року, адміністративний позов ним подано 02 червня 2011 року, тобто, із пропущенням встановленого процесуальним Законом строку.
Як вбачається з адміністративного позову, клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду Позивачем заявлялось, проте причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, тому суд першої інстанції мав залишити адміністративний позов частково без розгляду.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень адміністративного судочинства» від 17 листопада 2011 року № 4054-VI, ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, а саме, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з адміністративного позову, Позивачем підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними не надано, причин пропуску строку звернення в адміністративному позові не наведено.
Відповідно до частини другої ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в чинній на момент подачі адміністративного позову редакції, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, в чинній на час прийняття судом першої інстанції рішення редакції, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
В зв'язку з вищевикладеним, позовні вимоги за період з 01 січня 2006 року по 01 грудня 2010 року підлягають залишенню без розгляду, а постанова суду першої інстанції зміні.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із частиною десятою ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що Постанову суду першої інстанції частково прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, тому Постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період з 01 січня 2006 року по 01 грудня 2010 року скасовується та в цій частині адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду, а починаючи з 02 грудня 2010 року - задоволенню.
Керуючись ст. ст. 100, 183-2, 197, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Васильківському районі Київській області задовольнити частково.
Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2011 року в частині задоволення адміністративного позову за період з 01.01.2006 року по 01.12.2010 року скасувати, позов в цій частині залишити без розгляду.
В решті постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Судді: Г. М. Бистрик
В. Г. Усенко
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Бистрик Г.М.
Усенко В.Г.