Справа № 1505/9658/2012
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
27 травня 2013 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого - одноособово судді Боярського О.О.,
при секретарі - Рачицькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Білгород-Дністровського міськвиконкому про визначення місця проживання дитини, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Білгород-Дністровського міськвиконкому про визначення місця проживання дитини, з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд: визначити законним місцем проживання її дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 - біля матері ОСОБА_1 за адресою постійного місця проживання: АДРЕСА_1.
Позивачка у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги, та просила їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач та його представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували частково, заявивши клопотання про припинення провадження по даній справі на території України із переданням справи до Пресненського районного суду м. Москва на території Російської Федерації.
Відповідач та його представник у судовому засіданні також зазначили, що не заперечують проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у разі якщо судом буде вирішено спір із дотриманням умов укладеної між сторонами угоди - нотаріально посвідченого Договору про участь у вихованні та утриманні малолітньої дитини та визначення її місця проживання від 18.04.2013 року, укладеного сторонами, згідно якого малолітня дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 буде проживати на території України разом з матір'ю ОСОБА_1 до досягнення нею десятирічного віку.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та всі надані докази, суд приходить до наступного.
Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання відповідача з тих підстав, що ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.2013 року аналогічне клопотання вже було розглянуто та відмовлено в його задоволенні, оскільки, у відповідності до положень ст.32 Мінської Конвенції дана справа підсудна Білгород-Дністровському міськрайонному суду, оскільки дитина проживає на території України.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.4)
ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації.
ОСОБА_3 народилася у м. Москва, РФ, та набула громадянства Російської Федерації на підставі п. «В» ч.1 ст.12 Федерального Закону від 31.05.2002 року №62 «Про громадянство Російської Федерації».
У відповідності до п. «В» ч.1 ст.12 ФЗ №62 від 31.05.2002 року, дитина набуває громадянство Російської Федерації за народженням, якщо на день народження дитини: один з його батьків має громадянство Російської Федерації, а другий з батьків є іноземним громадянином, за умови, що дитина народилася на території Російської Федерації або якщо в іншому випадку він стане особою без громадянства;
Мати дитини - ОСОБА_1 24.05.2009 року набула громадянства Російської Федерації в порядку реєстрації згідно ч.4 ст.4 ФЗ №62 від 31.05.2002 року.
У відповідності до ч.4 ст.4 ФЗ №62 від 31.05.2002 року, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мали громадянство СРСР, прибули в Російську Федерацію з держав, що входили до складу СРСР, і зареєстровані за місцем проживання в Російській Федерації станом на 1 липня 2002 року або отримали дозвіл на тимчасове мешкання в Російській Федерації або вид на проживання, приймаються до громадянства Російської Федерації у спрощеному порядку без дотримання умов, передбачених пунктами "а", "в" і "д" частини першої статті 13 цього Закону, якщо вони до 1 липня 2009 року заявив про своє бажання придбати громадянство Російської Федерації.
Згідно витягу з домової книги №1543030 будинку АДРЕСА_2, малолітня ОСОБА_3 з 07.12.2007 року зареєстрована за вказаною адресою в квартирі НОМЕР_1 разом з батьками та ОСОБА_5
Позивачка зазначає, що згодом сімейне життя з відповідачем не склалося, напружені сімейні стосунки створювали негативну атмосферу в сім'ї, що мало свій негативний вплив на дитину.
Слід зазначити, що малолітня ОСОБА_3 має захворювання по неврології та гастроентерології, а отже перебування дитини в напруженій обстановці неприпустиме.
Ці обставини змусили позивачку забрати дитину та виїхати до України.
Як вбачається з відповіді Адміністрації державної прикордонної служби України №234/П-6113 від 08.12.2011 року, 28.10.2011 року позивачка разом з дитиною ОСОБА_3 в'їхали на територію України поїздом повідомленням Санкт-Петербург - Київ за дійсними документами, які дають право в'їзду в Україну. (а.с.82)
Згідно довідки Генерального консульства РФ у м. Одеса від 10.01.2012 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, 10.01.2012 року прийнята на тимчасовий консульський облік у Генеральному консульстві РФ у м. Одеса в якості громадянки Російської Федерації, яка тимчасово перебуває у консульському окрузі.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.05.2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.11.2012 року рішення від 29.05.2012 року залишено без змін.
Так, з 28.10.2011 року дитина проживає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання за вищевказаною адресою, для виховання, розвитку та проживання дитини створені відмінні умови. (а.с.12)
Також слід зазначити, що, окрім стану здоров'я, позивачкою приділяється значна увага культурному та фізичному розвитку дитини, про що свідчить відвідування ОСОБА_3 дошкільного навчального закладу та художньо-хореографічного ансамблю. (а.с.8, 13)
У відповідності до ч.2 ст.150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Отже, позивачкою створені якнайкращі умови для виховання та розвитку дитини.
Згідно довідки ГУ МВС України в Одеській області №337595 від 27.12.2011 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, набула громадянства України на підставі ч.2 ст.8 Закону України «Про громадянство України», та є громадянином України з 27.12.2011 року.
Однак, така позиція позивачки щодо визначення місця проживання дитини в Україні, навіть із створенням всіх необхідних для повноцінного виховання та розвитку дитини умов, не влаштовувала відповідача.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до положень статті 157 СК Кодексу питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
У відповідності до ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Так, з метою захисту своїх батьківських прав, ОСОБА_2 звернувся до Пресненського районного суду м. Москва з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення порядку спілкування з дитиною.
Рішенням Пресненського районного суду м. Москва від 27.08.2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, встановлено порядок спілкування ОСОБА_2 з дитиною та покладено на сторони відповідні права та обов'язки.
На підставі цього рішення 22.10.2012 року був виданий виконавчий лист.
05.11.2012 року ОСОБА_2 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на території України вказуючи, що рішення набрало законної сили 29.09.2012 року та на території м. Москви не було виконано.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2013 року вказане клопотання було залишено без розгляду за заявою ОСОБА_2
18.04.2013 року між сторонами по справі був укладений договір про участь у вихованні та утриманні малолітньої дитини та визначення її місця проживання, зареєстрований в реєстрі №45-46, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_6
Згідно умов вказаного договору, сторони дійшли згоди про те, що їх донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, буде проживати разом з матір'ю ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 до досягнення дитиною десятирічного віку, а батько - ОСОБА_2 зобов'язується забезпечити та оплатити виїзд дитини разом з матір'ю з України до Російської Федерації та її повернення разом з матір'ю на територію України в період зимових та осінніх канікул, не менше 15 днів за кожну поїздку або за домовленістю сторін в інші строки сприятливі для них.
В матеріалах справи є відповідь на ім'я ОСОБА_2 щодо внесення відомостей про незгоду на виїзд із Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, які внесені в базу даних АИС УФМС Росії по м. Москва та направлені до Управління прикордонного контролю організаційного департаменту Прикордонної служби ФСБ Росії.
Тож, згідно умов вищевказаного договору від 18.04.2013 року, батько дитини ОСОБА_2 зобов'язується зняти міграційну заборону на виїзд дитини із Російської Федерації та надати матері документ, що підтверджує цей факт.
Згідно положень ст. 9 «Конвенції про права дитини», прийнятої 44-ю сесією
Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набрала чинності
для України 27 вересня 1991 р.), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини судам слід враховувати також положення ст. 160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно із положеннями ст. 151 Сімейного кодексу України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та право обирати форми та методи виховання, крім тих які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із ст..3 «Конвенції про права дитини», прийнятої 44-ю сесією
Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набрала чинності
для України 27 вересня 1991 р.), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
З огляду на викладене, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, визначивши пріоритетом в даному спорі саме інтереси дитини, стан її здоров'я, а також відносини, що склалися між батьками, врахувавши, що відповідач визнає позовні вимоги в рамках договору від 18.04.2013 року щодо визначення місця проживання, вищевказаний договір від 18.04.2013 року відповідає нормам чинного законодавства України та нормам міжнародного права, суд приходить до висновку, що в даному конкретному випадку як з правової позиції, так і з огляду на фактичні обставини даної справи вірним вирішенням спору буде задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в рамках укладеного між сторонами договору про участь у вихованні та утриманні малолітньої дитини та визначення її місця проживання.
Керуючись ст. ст. 141, 150, 151, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст..ст. 15, 16-1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, ст..ст. 3, 9 «Конвенції про права дитини», прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набрала чинності для України 27 вересня 1991 р.), п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Білгород-Дністровського міськвиконкому про визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.
Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, біля матері - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 до досягнення дитиною десятирічного віку, згідно договору про участь у вихованні та утриманні малолітньої дитини та визначення її місця проживання від 18.04.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №45-46, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_6
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення.
Суддя: