"30" травня 2013 р. м. Київ К/9991/86068/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів:Черпіцької Л.Т.
Васильченко Н.В.
Розваляєвої Т.С.
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2009 року у справі № 2-а-318/08/2704 за позовом ОСОБА_4 до Військової частини А0936 про стягнення грошової компенсації за речове майно, -
ОСОБА_4 звернувся з позовом до Військової частини А0936, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача грошову компенсацію за речове майно в розмірі 5295,99 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що в лютому 2005 року при звільненні зі служби Військова частина А0936 відмовила йому у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 2961,24 грн., що суперечить вимогам пункту 27 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час».
Під час розгляду справи відповідач - Військова частина А0936 заперечував проти позову та наполягав на застосуванні ст. 99, 100 КАС України у зв'язку із пропуском позивачем строку для звернення до адміністративного суду.
Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя від 10 грудня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини А0936 на користь ОСОБА_4 компенсацію за речове майно в сумі 2961,24 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2009 року постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що капітан 2 рангу ОСОБА_4 наказом Міністра оборони України від 16.02.2005 року був звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу з посади старшого викладача кафедри військової підготовки Севастопольського національного технічного університету.
Наказом ректора Севастопольського національного технічного університету 28.02.2005 року № 92ок позивач виключений із списків кафедри військової підготовки.
При проходженні ним військової служби на кафедрі військової підготовки Севастопольського Національного технічного університету ОСОБА_4 перебував на речовому постачанні у Військовій частині А0936, при цьому не був забезпечений належним речовим майном в повному об'ємі.
Згідно довідки від 21.05.2005 року №519 на отримання грошової компенсації замість речового майна сума заборгованості склала 2961,24 грн.
На думку позивача, при звільненні з військової служби йому неправомірно було не виплачено грошову компенсацію за неотримане під час проходження служби речове майно.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову посилаючись на те, що позивачем подано даний позов з пропуском строку звернення до адміністративного суду за відсутності поважних причин для його поновлення.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Проте, згідно з частинами 1 та 2 ст. 99 КАС України (в редакції від 01.12.2006 року, чинній на час звернення з позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
До суду із зазначеним позовом ОСОБА_4 звернувся 18 лютого 2008 року, тобто понад три роки з дати звільнення зі служби, 16 лютого 2005 року, що є датою, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Тобто позивач пропустив річний строк звернення до адміністративного суду, визначений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач був обізнаний про наявність боргу з часу звільнення та пропустив річний строк звернення до суду без поважної причини, а відповідач наполягав на прийнятті рішення про відмову у позові у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Таким чином, судова колегія вважає, що при вирішенні справи судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.
Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: