30 травня 2013 року м. Київ К-24987/10-С
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів:Черпіцької Л.Т.
Васильченко Н.В.
Розваляєвої Т.С.
провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Дніпропетровської митниці на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2008р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010р. у справі № А18/771-07 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційного підприємства "Південьінтертранс" до Дніпропетровської митниці, за участю Прокуратури Дніпропетровської області, про визнання недійсними рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційного підприємства "Південьінтертранс" звернулось з позовом до Дніпропетровської митниці, в якому просило:
- визнати нечинним рішення Дніпропетровської митниці про нарахування податкового зобов'язання у розмірі 71451,22 грн., оформлене у вигляді податкових повідомлень форми «Р»: - від 29.11.2007 р. № 65 про донарахування ТОВ ТЕП "Південьінтертранс" 35725,62 грн. ввізного мита (в т.ч. 1701,22 грн. штрафних санкцій); - від 29.11.2007 р. № 66 про донарахування ТОВ ТЕП "Південьінтертранс" 35725,60 грн. ПДВ (в т.ч. 1701,22 грн. штрафних санкцій);
- визнати нечинним рішення Дніпропетровської митниці про необхідність сплати митних зборів у сумі 272,20 грн. згідно акту камеральної перевірки від 21.11.07 № 20.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені податкові повідомлення прийняті з порушеннями норм чинного законодавства.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2008р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010р., позов задоволений повністю.
На постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2008р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010р. надійшла касаційна скарга Дніпропетровської митниці, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, 21.11.2007р. Дніпропетровською митницею відповідно до наказу митниці від 11.10.07 № 491 проведено камеральну перевірку дотримання вимог митного законодавства при митному оформленні за вантажною митною декларацією від 23.04.2007р. № 110000005/7/501953.
Перевіркою встановлено, що документи, надані митним брокером в підтвердження визначення митної вартості за 1 методом (за ціною угоди) не відповідають вимогам статті 267 Митного Кодексу України та положенням «Порядку декларування митної вартості товарів» затвердженої ПКМУ від 20.12.06 № 1766 і не містять достатньої інформації для заявлення митної вартості за ціною угоди (першим методом).
На підставі зазначеного акту перевірки Дніпропетровська митниця 29.11.2007 року видала податкові повідомлення № 65 та № 66 про визначення ТОВ ТЕП «Південьінтертранс» податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій ) за платежем: ввізне мито на транспортні засоби - 34024, 40 грн., штрафні санкції - 1701,22 грн. та податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України у розмірі - 34024,38 грн., штрафні санкції -1701,22 грн.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень є підпункт «в» пункту 4.2.2. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закон України «Про єдиний митний тариф», Закон України «Про митний тариф України».
Згідно з пунктом 35 статті 1 Митного кодексу України 2002 року (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК) пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.
У пункті 19 статті 1 МК наведено визначення терміна «митні процедури» - це операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.
Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.
Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі МК відповідно до заявленого митного режиму.
Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (стаття 69 МК).
Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Відповідно до статті 265 МК порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 25 Закону України від 5 лютого 1992 року № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф» установлено, що мито, не сплачене у строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України у безспірному порядку.
Наведені норми права дають підстави вважати, що за наслідками перевірки правильності визначення митної вартості товарів можуть бути донараховані обов'язкові платежі.
Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування суми податкового зобов'язання, якщо вона розрахована контролюючим органом, а згідно з підпунктом 4.2.2 зазначеного пункту цієї статті контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Отже, якщо митний орган, приймаючи ВМД, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.
В інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов'язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.
Водночас, як вбачається з оскаржуваних податкових повідомлень форми «Р» від 29.11.2007 р. № 65 та № 66, вони прийняті на підставі Акту перевірки № 20 від 21.11.2007р.
Перевіркою встановлено, що документи, надані митним брокером в підтвердження визначення митної вартості за 1 методом (за ціною угоди) не відповідають вимогам статті 267 Митного Кодексу України та положенням «Порядку декларування митної вартості товарів» затвердженої ПКМУ від 20.12.06 № 1766 і не містять достатньої інформації для заявлення митної вартості за ціною угоди (першим методом).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку Митниця фактично в односторонньому порядку самостійно змінює метод визначення митної вартості після завершення його митного оформлення.
В той же час, відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.
Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Також, відповідно до ч.4 ст.86 Митного кодексу України з моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.
Отже, оскільки Дніпропетровській митниці під час здійснення митних процедур не виникло сумніву щодо правильності заявленої декларантом митної вартості товарів за методом № 1 та не виникло сумніву щодо достовірності поданих ним відомостей про її визначення, то в подальшому, після завершення його митного оформлення, митниця не наділена повноваженнями щодо самостійної зміни метод визначення митної вартості, та як наслідок, донарахування податкового зобов'язання.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.
Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу Дніпропетровської митниці відхилити, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2008р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: