"29" травня 2013 р. м. Київ К/9991/24801/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючої: суддів:Блажівської Н.Є., Кравцова О.В., Масло І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2012 року
у справі № 2-а-5179/2011
за позовом ОСОБА_4
до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району
Маріупольської міської ради Донецької області
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_4 29 листопада 2011 року звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради Донецької області та відповідно до меж заявлених позовних вимог :
- для забезпечення прав і законних інтересів з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини (у тому числі і пілотних рішень відповідно до Протоколу № 14 Конвенції) вийти за межі заявлених вимог у порядку визначеному у частині 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства Україну;
- застосувати практику Європейського суду з прав людини відповідно до якої пенсії і соціальні виплати визнано власністю у розумінні статті 1 Першого Протоколу Конвенції та застосувати норму пункту 5 статті 268 Цивільного кодексу України та не поширювати позовну давність на заявлені позовні вимоги щодо відшкодування шкода завданої прийняття нормативно-правових актів визнаних незаконними заявлені у порядку статті 21 Кодексу адміністративного судочинства Україну, статті 152 Конституції України та статті 1175 Цивільного кодексу України;
- в разі потреби та з метою сприйняття у використанні права на використання у судовій системі України ефективного правового захисту та з метою не перебирання судами загальної юрисдикції на себе функцій Конституційного Суду України звернутися встановленим порядком до Конституційного Суду України;
- визнати дії такими, що були здійснені зазначеними відповідачами без урахування вимог статті 152 Конституції України, статті 1175 Цивільного кодексу України та статті 268 Цивільного кодексу України відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- зобов'язати усунути порушення та провести перерахунок допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до положення статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;
- зобов'язати виплатити відповідно до положень статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 1 грудня 2010 року по момент винесення рішення;
- зобов'язати призначити щомісячну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до положень статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;
- стягнути згідно статей 90, 94 Кодексу адміністративного судочинства Україну, кошти, затрачені на правову допомогу в розмірі 401, 00 гривень;
- стягнути судові витрати державне мито в сумі 3, 40 гривень;
- зобов'язати утриматись від самостійного відходу від встановленого судом порядку нарахування та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 листопада 2011 року адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати та виплатити суму недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 1 грудня 2010 року по 28 травня 2011 року залишено без розгляду та відкрито провадження у справі № 2-а-5179/2011 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати та виплатити суму недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 29 травня 2011 року.
Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2011 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати та виплатити суму недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відмовлено.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2011 року у справі № 2-а-5179/2011 - без змін.
Вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду №2-а-5179/2011 від 1 березня 2012 року та змінити судове рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є матір'ю малолітньої дитини та є застрахованою особою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а відтак, має право на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
При вирішенні спору по суті, суди попередніх інстанцій виходили із того, що згідно положень статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (в редакції, чинній з 1 січня 2008 року) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.
Оскільки вказана норма Закону неконституційною не визнавалась, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що Відповідач здійснював виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» - правовідносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку регулювалися Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені відповідні зміни до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Зокрема, змінами до статті 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» було виключено статті 40-44.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними низку положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», в тому числі й пункт 25 розділу II цього Закону щодо виключення статей 40-44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Пунктом 2 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Так, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та іншими Законами не встановлювався на 2011 рік інший, ніж у Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» розмір допомоги, спірні правовідносини в період, який є предметом розгляду регулювалися саме цим законом.
Така правова позиція застосування норм матеріального права також підтверджена Верховним Судом України у його постановах від 11 грудня 2012 року у справі за позовом фізичної особи до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області (номер ЄДРСР 28332586) та від 25 грудня 2012 року у справі за позовом фізичної особи до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Донецьку ради (номер ЄДРСР 28332590), які, відповідно до приписів статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковими для всіх судів України.
Оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що спір щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального закону (яким є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням») відповідно до статті 43 якого, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, з огляду на наведене, суди не вірно визначили нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли між Позивачем та Відповідачем при призначенні та виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки вказана допомога мала виплачуватися у розмірі, що встановлений статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Крім того, згідно з абзацом 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, Суд вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів Позивача вийти за межі позовних вимог, оскільки Позивачу виплачувалась допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі меншому, ніж встановлено чинним законодавством.
Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
За таких обставин, на підставі вищевикладеного, керуючись статтями керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2012 року скасувати.
Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради Донецької області щодо недоплати ОСОБА_4 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі визначеному статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, визначеному статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», починаючи з 29 травня 2011 року.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В. Кравцов
І.В. Масло