"22" травня 2013 р. м. Київ К-35091/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Ситникова О.Ф.,
Гаманка О.І.,
провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовом прокурора Рівненського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_4 до військової частини А1358 Міністерства оборони України про стягнення грошової компенсації замість речового майна,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою військової частини А1358 Міністерства оборони України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року, -
У січні 2009 року прокурор Рівненського гарнізону пред'явив у суді позов в інтересах громадянина ОСОБА_4 до військової частини А1358 Міністерства оборони України (далі - Військова частина) про визнання протиправними дій командира Військової частини щодо відмови у виплаті ОСОБА_4 компенсації за невикористане речове майно та стягнення з Військової частини на його користь такої компенсації в розмірі 5 020 гривень 16 копійок, посилаючись на те, що при звільненні з військової служби у квітні 2008 року, в порушення частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначена компенсація не виплачена.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії командира Військової частини щодо відмови у виплаті ОСОБА_4 компенсації за невикористане речове майно. Стягнуто з Військової частини на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію замість речового майна в розмірі 5 020 гривень 16 копійок.
У касаційній скарзі Військова частина, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового, про відмову в задоволенні позовних вимог.
Прокурор Рівненського гарнізону та ОСОБА_4 своїм правом, як сторони у справі, не скористалась, та заперечень на касаційну скаргу не подали.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу на посаді техніка цеху складання та ремонту у Військовій частині.
Наказом командувача військ Західного оперативного командування від 21 травня 2008 року № 7-ПМ ОСОБА_4 звільнений з військової служби у запас за підпунктом "в" пункту 63 (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.
Наказом командира Військової частини від 8 травня 2008 року за № 115 ОСОБА_4 з 8 травня 2008 року виключено зі списків особового складу частини і направлено для зарахування на військовий облік до Славутського ОМВК Хмельницької області.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки дія правової норми, що передбачала можливість виплати військовослужбовцям грошової компенсації за неотримане речове майно, була відновлена з моменту прийняття Конституційним судом України рішення від 22 травня 2008 року № 10-пр/2008.
Втім, такий висновок судів попередніх інстанцій є помилковим з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, яка була чинною до 11 березня 2000 року, далі - Закону № 2011-ХІІ) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Статтею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", що набрав чинності 11 березня 2000 року, призупинено дію частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість нього.
Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 91 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому, положення частини другої статті 91 Закону України № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на день звернення ОСОБА_4 для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-ХІІ не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-ХІІ.
Відтак, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відсутні.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2013 року.
З огляду на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу військової частини А1358 Міністерства оборони України задовольнити.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року скасувати.
Ухвалити нову постанову.
В задоволенні позову ОСОБА_4 до військової частини А1358 Міністерства оборони України про стягнення грошової компенсації замість речового майна відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т. Ф. Весельська
О. Ф. Ситников
О.І. Гаманко