05 березня 2009 р.
№ 41/170
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
суддів:
Кочерової Н.О.
Мамонтової О.М.
Черкащенка М.М.
розглянувши
касаційну скаргу
закритого акціонерного товариства "Тепловоденергія"
на постанову
від 16.12.2008 року
Київського апеляційного господарського суду
у справі
№ 41/170
господарського суду міста Києва
за позовом
закритого акціонерного товариства "Тепловоденергія"
до
дочірньої компанії "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
про
визнання недійсним пункту додаткової угоди
за участю представників сторін:
від позивача: Антощук О.А дов. № 125 від 19.01.2009 року
від відповідача: Жигадло І.Б. дов. № 190/10 від 26.12.2008 року
У липні 2008 року закрите акціонерне товариство "Тепловоденергія" звернулось до господарського суду з позовом до дочірньої компанії "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним підпункту 5.1.2. пункту 5.1. додаткової угоди № 1 від 15.03.2006 року до договору на постачання природного газу № 06/05-2469-ТЕ-34 від 30.12.2005 року.
22.09.2008 року позивач подав до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просив визнати недійсним пункт 4 додаткової угоди № 1 від 15.03.2006 року до договору на постачання природного газу № 06/05-2469-ТЕ-34 від 30.12.2005 року та зобов'язати сторони договору привести пункт 4 додаткової угоди № 1 від 15.03.2006 року до договору № 06/05-2469-ТЕ-34 від 30.12.2005 року у відповідність до вимог пункту 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що п. 4 додаткової угоди №1 від 15.03.2006 року до договору № 06/05-2469-ТЕ-34 від 30.12.2005 року суперечить вимогам п. 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість".
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.09.2008 року (суддя: Спичак О.М.) у задоволенні позову відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2008 року (судді: Сотніков С.В. - головуючий, Дикунська С.Я., Дзюбко П.О.) рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2008 року залишено без змін з тих же підстав.
У касаційній скарзі закрите акціонерне товариство "Тепловоденергія" просить рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30.12.2005 року між дочірньою компанією "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та закритим акціонерним товариством "Тепловоденергія" (покупець) був укладений договір № 06/05-2469-ТЕ-34 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій (далі - Договір).
Згідно пункту 11.1 Договору даний договір набирає чинності з 01.01.2006 року і діє в частині поставки газу до 30.04.2006 року, а в частині проведення розрахунків за газ -до їх повного здійснення.
Додатковою угодою № 4 до Договору сторони продовжили дію договору в частині поставки газу до 30.09.2006 року.
15.03.2006 року сторонами підписано додаткову угоду № 1 до Договору.
Відповідно до п. 4 додаткової угоди № 1 від 15.03.2006 року до Договору сторони погодили, що дана додаткова угода поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2006 року і діє протягом дії Договору.
На думку позивача, зазначений пункт додаткової угоди № 1 від 15.03.2006 року суперечить пункту 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", що відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині ( стаття 207 ГК України).
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів суду наявність підстав, передбачених чинним законодавством, які б зумовили визнання пункту 4 додаткової угоди № 1 від 15.03.2006 року до Договору на постачання природного газу № 06/05-2469-ТЕ-34 від 30.12.2005 року недійсним.
Водночас, позивач не обґрунтував в чому саме полягає невідповідність оспорюваного пункту додаткової угоди № 1 від 15.03.2006 року до Договору вимогам Закону України "Про податок на додану вартість".
За таких обставин, господарські суди прийшли до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності та прийняв постанову, яка відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Посилання скаржника на порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом при винесенні постанови норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.
Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильного висновку суду і не заслуговують на увагу.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Тепловоденергія" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2008 року у справі № 41/170 залишити без змін.
Головуючий
Н.Кочерова
Судді
О.Мамонтова
М.Черкащенко