Справа № 2/1522/11936/11
30 травня 2013 р. Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді - Науменко А.В.,
при секретарі - Шияновській Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування особистого майна із незаконного володіння та зобов'язання передати його у відповідній кількості і вартості, -
31 жовтня 2011 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 про витребування особистого майна із незаконного володіння за переліком, яки складається з 38 найменувань загальною вартістю 22120,0 грн. Під час розгляду справи, 23 квітня 2013 року позивач зменшила позовні вимоги та просить витребувати майно за переліком, що складає 26 найменувань, але вартістю 36320,0 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.12.2010 року помер син позивача ОСОБА_6, який проживав у АДРЕСА_1, та після смерті відкрилася спадщина. Позивачем, як матір'ю та ОСОБА_4, як сином померлого прийнята спадщина шляхом подання заяв у передбачений строк. Відповідач ОСОБА_7, як дружина померлого також прийняла спадщину. Спадщина оформлена зі складанням спадкової справи № 216\2011р, зареєстрована 30.03.2011 року. Шлюб спадкодавця з відповідачем зареєстрований 23.12.2006 року. Після смерті у гаражі, який належав померлому зберігалися речі та майно, що було придбане родиною померлого в різні роки починаючи з 1987 року, ще до шлюбу з відповідачкою. Також після смерті у 2003 році бабусі померлого залишилося у її квартирі майно та речі, яки прийняв померлий у спадщину. Коли проводився ремонт у квартирі позивача усі старовинні речі також були упаковані та завезені у гараж, де зберігалися з дозволу сина, але після його смерті відповідач їх незаконно утримує те не повертає позивачу, тому керуючись ст. 387 ЦК України вона звернулася з позовом до суду.
В судовому засіданні позивач особисто приймала участь у розгляді справи. На задоволенні позовних вимог наполягала. Заявила, що позовні вимоги доведені, до матеріалів справи надані усі докази, допитані свідки, інших доказів не має. Підтвердила, що після того, як син зробив ремонт у квартирі де проживав з відповідачем, з 2007 року у кватирі спірні речі не бачила, але зі слів сина знала, що спірні речі зберігаються у його гаражі. Вказала, що у переліку вказані речі, яки зберігалися у квартирі бабусі, що належали усій родині, тобто і бабусі та позивачу. Після смерті бабусі померлий прийняв у спадщину усі речі, що знаходилися у квартирі бабусі, тобто спірне майно було особистим майном померлого, частина цього майна є особистим майном позивача. Підтвердила факт визначений в акті від 30.03.2013 року, що відповідач надала можливість оглянути речі, що зберігаються у гаражі та частину речей, яки вони впізнала і були у придатному вигляді отримала за переліком в акті в кількості 50 -ті найменувань на суму 1515960,0 грн. Однак, залишилися найменування речей, яких в гаражі не має та їх також не має у квартирі де до смерті проживав померлий та ці речі є предметом спору по справі. Вартість вказаних речей, що повернуті та яки є спірними позивач визначила на свій розсуд, керуючись отриманням інформації в магазинах на аналогічні товари. Позивач наполягає, на тому що вказані речі померлий не міг викинути, тому що він знав яку вони мають пам'ятну цінність для родини, а їх незаконно десь сховала та утримує відповідач. Зазначає, що доступ до гаражу після смерті ОСОБА_4 мала тільки відповідач та мала можливість вказані речі вивезти. На запитання суду, чому належні їй особисті речі позивач не забирала до себе після того, як зробила ремонт у квартирі, де проживає після 2004 року, та після ремонту у квартирі сина у 2007 році, коли взагалі усі старі речі були винесені з квартирі, позивач не змогла відповісти.
У судовому засіданні 30.05.2012 року позивач звернулася з письмовою заявою про відмову отримувати у відповідача будь-яки інші речи, що залишаються зберігатися у гаражі. Також на цьому засіданні, після роз'яснення суду про право доказування шляхом звернення з клопотанням про призначення судової товарознавчої експертизи, позивач звернулася з письмовою заявою про відмову від проведення експертизи.
Третя особа, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали. Вказали, що спірне майно було, але зникло з гаражу, вважають, що їх вивіз ля та сховала відповідач. Наполягали на тому, що у разі відсутності з боку відповідача письмового заперечення з доводами, це означає, що вона фактично визнала свою провину та позовні вимоги.
Відповідач та її представник позовні вимоги не визнали. Зазначили, що після смерті ОСОБА_6 у відповідача не має ніякого спору з позивачем щодо особистого майна, яке зберігається у гаражі. Перелік спірного майна є недоведеним, існування цих речей та збереження у гаражі не підтверджується, те що залишилося, усе продовжує зберігатися у гаражі, але позивач відмовилася забирати залишки. Усі речі упаковувалися та завозилися у гараж самім померлим з початку з квартири бабусі, а потім з власної квартири більш п'яти років назад, тому ані позивач ані відповідач не знали їх точний перелік та стан. Вважають, що правові підставі позовних вимог також є необґрунтованими. Звернули увагу суду, що свідки підтвердили наявність у гаражі рибальський снастей, резинового човна, двигуна та генератору приблизно за місяць до смерті, але не має підтверджень де це майно знаходилося під час смерті, тому як у гаражі воно було відсутнє. Вказали, що жодні факти вивезення відповідачем особистих речей померлого з гаражу після смерті не підтверджується належними доказами.
Оглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та показання свідків залучених по клопотанню позивача ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дослідивши та оцінивши зібрані в сукупності докази по справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ч.1, 3, 4ст.60 ЦПК України)
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів, суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Сторони визнали факти того, що 11.12.2010 року помер син позивача ОСОБА_6, який проживав у АДРЕСА_1, та після смерті відкрилася спадщина. Шлюб між ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_2 зареєстрований 23.12.2006 року, після шлюбу та до смерті ОСОБА_6, вони проживали у вказаній квартирі.
Позивачем, яка є матір'ю та ОСОБА_4, як сином померлого прийнята спадщина шляхом подання заяв у передбачений строк. Також, відповідач ОСОБА_7, як дружина померлого також прийняла спадщину подачею у встановлений строк заяви. Вказані обставини підтверджені сторонами, таким чином, на усе майно що входило у спадщину, зокрема на особисті речі та предмети домашньої обстановки є три законних спадкоємця, що входять у першу чергу спадкування.
З пояснень сторін сліду, що усе старовинне майно та речі, після смерті бабусі померлий зібрав з квартири де вона проживала та завіз до гаражу. У подальшому у 2006 року перед ремонтом квартири у АДРЕСА_1, в якої проживав померлий усі старі речі були повністю вивезені з квартири до гаражу. Зазначені обставини підтверджені сторонами, тому суд визнає їх доведеними.
Суд враховує пояснення відповідача, яки не спростовані позивачем, що частина меблі та старих речей, предметів домашньої обстановки, померлий викинув у зв'язку з ветхістю, частина посуду розбилося, а частину речей також спакував та завіз до гаражу. Переліку усіх речей, яки померлий розмістив на зберігання у гаражі у спакованому вигляді сторонами не надано.
Крім того, сторони підтвердили, що в гаражі померлий зберігав обладнання та знаряджання для туризму та рибальства, але повного переліку яке з цього майна дійсно знаходилося у володінні померлого та зберігалося на час відкриття спадщини у гаражі по справі доказів не має.
Актом підтверджується та не спростовується сторонами, що у зв'язку з наявним спором відповідач добровільна надала можливість оглянути наявне у гаражі майно і речі та позивач отримала частину у кількості 50 - ті найменувань ( а.с. 113)
Згідно фотокарток, що надані відповідачем, у гаражі після складаня Акту залишилася ще кількість майна на який не має встановленого переліку, але яке зберігається у сумках та коробах. Суд враховує, що позивач не впізнала зазначене майно та відмовилася від нього, але з пояснень відповідача слідує, що це майно також завозив померлий на зберігання до гаражу з зазначених квартир.
Суд зазначає, що позивач не довела жодним доказом яке майно з Акту повернутого та спірного відповідно позовній заяві за переліком є майном ( речами) що відносяться до її особистої власності ( ст. ст. 316, 317, 328 ЦК України), а також яке є особистим майном померлого і входить до спадкового майна ( ст. ст. 1218 ЦК України).
Також суд визнає, що позивачем не доведений жодним доказом факт заволодіння та приховування відповідачем будь-якого майна, що зберігалося у гаражі з 2007 року, коли в останнє в гараж завозилися речі.
В свою чергу позивач обрала спосіб захисту права власності в порядку ст. 387 ЦК України по витребуванню майна з незаконного володіння відповідача, а не права на спадкування будь-якого спірного майна ( речей), що входять у спадщину після смерті ОСОБА_6. При цьому суд враховує, що на усе спадкове майно після смерті ОСОБА_6 в рівних частках мають право окрім позивача, ще два спадкоємця ОСОБА_2 та ОСОБА_4, тому як прийняття спадщини під умовою не допускається (ст.ст. 1278 ЦК України). Згідно ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Суд, розглядаючи справу в межах позовних вимог ( ст. 11 ЦПК України), визнає, що вимоги про виділ будь-якої частки майна ( речей) в натурі зі спадщини позивачем не заявлені та не є предметом спору та доказування. Звідси, за матеріалами справи здійснити розмежування майна по переліку у позовній заяві на особисте майно що належить позивачу та спадкове майном щодо якого спір не розглядається - не представляється можливим.
Суд встановлює, що назва, кількість та індивідуальні ознаки спірного майна позивачем жодним належним документом не було зафіксоване. Тому, суд вказує, що доводи позивача для об'єктивного встановлення переліку, стану спірного майна за індивідуальними ознаками, а також встановлення вартості майна не є недоведеними належними та допустимими доказами по справі.
Відповідно ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Частина 1 статті 1213 спрямована на реалізацію принципу реального виконання зобов'язання та визначає обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості.
Якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати потерпілому вартість такого майна. При цьому такий обов'язок покладається на набувача незалежно від того, чи була неможливість передачі майна в натурі наслідком об'єктивних обставин (подій) або наслідком дій набувача або третіх осіб. Разом з тим, якщо у загибелі майна є винним сам набувач, він до того ж є зобов'язаним відшкодувати потерпілому завдані збитки.
Розмір відшкодування вартості майна визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Тобто береться до уваги ринкова вартість майна на момент подання позову, яка далі може бути переглянута на момент прийняття судом рішення.
Оцінивши наявні докази та показання свідків, суд визнає що позивачем не доведений як перелік майна яке дійсно належало їй на праві власності з відповідними індивідуальними ознаками ( розмір колір, виробник, дата виробництва, матеріал виробництва та інше), вартість майна, перелік спадкового майна після смерті ОСОБА_6, а також що будь-яким майном незаконно заволоділа чи його загубила відповідач.
Таким чином, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 130, 174, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування особистого майна із незаконного володіння та зобов'язання передати його у відповідній кількості і вартості - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Науменко
30.05.2013