печерський районний суд міста києва
Справа № 757/2405/13-к
05 червня 2013 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Фаркош Ю.А.,
при секретарі - Павлишин В.І.,
за участю прокурорів Олексюк Т.Г., Капелюшного О.В., Перелигіна О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду скаргу ОСОБА_1 на протизаконні дії Генерального прокурора України та прокурора м. Києва щодо неприйняття рішення в порядку ст. 97 КПК України по заявах про злочини прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та невиконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2012 року, -
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на протизаконні дії Генерального прокурора України та прокурора м. Києва щодо неприйняття рішення в порядку ст. 97 КПК України по заявах про злочини прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та невиконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2012 року.
В поданій скарзі посилається на те, що він звертався з рядом заяв до Генеральної прокуратури України щодо злочинів прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, однак рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 по ним прийнято не було, а також звертає увагу на невиконання судового рішення - постанови Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2012 року, якою 33 його заяви були направлені до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України. В скарзі ставить питання про визнання факту невиконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2012 року, протизаконність перебування кримінальної справи № 59-0558 в провадженні органів МВС та на контролі прокуратури Солом»янського району м. Києва, зобов'язання Генеральну прокуратуру України виконати постанову Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2012 року, якою копії його заяв про злочини прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були направлені до Генеральної прокуратури України для вирішення питання про прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року, бездіяльність Генеральної прокуратури щодо вирішення всіх заяв про злочини щодо прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6
20.11.2012 року набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 року.
Згідно п. 10 розділу XI "Перехідних положень", кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанції і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим кодексом.
Таким чином, скарга ОСОБА_1, яка надійшла до суду до набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року, підлягає розгляду в порядку КПК України 1960 року.
В судовому засіданні ОСОБА_1 доводи та вимоги скарги підтримав з підстав, викладених в ній, наполягав на вчиненні Генеральною прокуратурою України незаконної бездіяльності, яка полягає у неприйнятті рішення в порядку ст. 97 КПК України по його заявам про злочини щодо прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, безпідставне та незаконне невиконання постанови Печерського районного суду від 26.01.2012.
Прокурор Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо задоволення скарги заперечувала, просила в задоволенні скарги відмовити, вказала, що дії Генеральної прокуратури України відповідають вимогам закону, оскільки всі 33 заяви направлені до Прокуратури м. Києва. Запереченням надала в письмовому виді.
Прокурор прокуратури м. Києва Перелигін О.С. в судовому засіданні щодо задоволення скарги заперечував, просив в задоволенні скарги відмовити, вказав, що прокуратура м. Києва діяла в межах чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 по 33 заявах надана відповідь. Запереченням надав в письмовому виді.
Заслухавши пояснення особи, яка звернулась зі скаргою, прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора прокуратури м. Києва дослідивши матеріали з розгляду скарги, оглянувши наглядове провадження прокуратури м. Києва № 03/6-6397-06, наглядове провадження Генеральної прокуратури України № 06/1-1255-03, надходжу до наступного.
У відповідності з положеннями ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб, скарга ОСОБА_1 на дії Генерального прокурора України, його заступників підлягає розгляду навіть за відсутності в КПК України норм, які регламентують такий розгляд.
Судовим розглядом встановлено, що Печерським районним судом м. Києва 26.01.2012 року винесена постанова, зокрема, про направлення до Генеральної прокуратури України копій наступних заяв ОСОБА_1 про злочини: від 03 жовтня 2011 року; від 21 квітня 2011 року; від 03 жовтня 2011 року; від 16 вересня 2011 року; від 03 жовтня 2011 року; від 03 жовтня 2011 року; від 17 листопада 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 04 січня 2011 року; від 25 травня 2009 року; від 06 червня 2010 року; від 16 листопада 2010 року; від 25 липня 2011 року; від 11 жовтня 2011 року; від 21 лютого 2011 року; від 06 квітня 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 21 липня 2010 року; від 05 жовтня 2010 року; від 02 березня 2010 року; від 04 червня 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 26 травня 2009 року; від 13 травня 2009 року; від 16 листопада 2010 року; від 26 серпня 2011 року; від 4 червня 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 13 травня 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 10 травня 2011 року; від 08 вересня 2011 року; від 25 липня 2011 року, для вирішення питання про прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України ( а.с. 193-194).
Дані заяви направлені Генеральною прокуратурою України для вирішення до прокуратури м. Києва, а остання, в свою чергу, надала відповідь скаржнику про відсутність підстав для прокурорського реагування (а.с. 186-189 ).
Разом з тим, доводи скаржника щодо невиконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2012 вже були предметом судового контролю судів місцевої, апеляційної та касаційної інстанції.
Так, постановою Печерського районного суду м. Києва від 01.06.2012 скарга ОСОБА_1 на протизаконні дії Генерального прокурора України, його заступників по невиконанню постанови Печерського районного суду м. Києва 26.01.2012 була залишена без задоволення . Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.07.12 дана постанова залишена без змін. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвалою від 19.02.2013 постанову Печерського районного суду від 01.06.2012 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03.07.12 залишив без змін.
Право на справедливий судовий розгляд, передбачене статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини передбачає повагу до принципу верховенства права. Одним з основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової впевненості, який передбачає що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду ( «Салов проти України» від 06.09.20095).
Таким чином, навіть за наявності фактично порушеного права скаржника, суд вимушений виконати свій процесуальний обов'язок діяти лише у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією, якою встановлено, що суд не має право діяти у спосіб, не передбачений законом, а тому, за наявності остаточного рішення в частині вимог щодо невиконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2012, скарга задоволенню не підлягає.
З цих же підстав не підлягають задоволенню доводи та вимоги скарги про бездіяльність Генеральної прокуратури України та прокуратури м. Києва щодо заяв про злочини прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 10.10.2011, 21.02.2011, як такі, що охоплювались постановою Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2012, питання щодо невиконання якої вже було предметом судового контролю судів місцевого, апеляційної та касаційної інстанції.
Щодо доводів скарги про бездіяльність прокуратур щодо вирішення заяв скаржника про злочини прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 04.05.2011. 12.05.2011, 15.05.2012 та 15.08.2012, слід зазначити, що вони не охоплювалось вищевказаною постановою суду, як і відповіддю прокуратури м. Києва від 20.04.2012 , як на це вказують прокурори, на них надавались інші відповіді (а.с.182-184, 33).
Таким чином, кожна з цих заяв не знайшла свого вирішення в порядку ст. 97 КПК України, на що в судовому засіданні звертав увагу скаржник.
Відповідно до ст. 97 КПК України 1960 року ( в редакції закону від 18.09.2012 року) по заяві або повідомленню про злочин, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити у порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Кримінально - процесуальний кодекс України 1960 року не передбачає іншого порядку розгляду заяв про злочини у кримінальному провадженні, ніж той, що передбачено ст. 97 КПК України 1960 року.
Закон зобов»язує громадян України повідомляти про злочини, але не зобов»язує заявника доводити правоохоронним органам або судам наявність чи відсутність складу злочину (крім випадків, передбачених ст. 27 КПК України 1960 року), оскільки це є обов»язком самих правоохоронних органів.
Таким чином, скарга в частині, що стосується бездіяльності Генерального прокурора України по вказаним заявам підлягає задоволенню.
Задовольняючи скаргу в період дії КПК України в редакції закону від 13.04.2012, яким не передбачена можливість прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року, на виконання ухвали Апеляційного суду м. Києва від 03.07.2012 у справі, слід зобов»язати Генерального прокурора України прийняти по заявам ОСОБА_1 від 04.05.2011. 12.05.2011, 15.05.2012 та 15.08.2012, рішення у відповідності до законодавства, чинного на момент вчинення процесуальної дії або прийняття такого рішення.
Щодо доводів скарги про визнання незаконним перебування кримінальної справи в провадженні органів МВС та на контролі в прокуратурі Солом»янського району м. Києва, то слід зазначити, що діюче кримінально - процесуальне законодавство не передбачає можливість оскарження у судовому порядку бездіяльності посадових осіб з перебування кримінальної справи в тому чи іншому органі досудового слідства, а також перебування її на контролі, як на це звертає увагу скаржник, а тому скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, суд не має право діяти у спосіб, не передбачений законом.
На підставі викладеного, керуючись ст.19, 55 Конституції України, ст.ст. 94, 95, 97, 236 КПК України (в редакції закону від 18.09.2012 року), -
Скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Зобов»язати Генерального прокурора України прийняти по заявам ОСОБА_4 від 04.05.2011. 12.05.2011, 15.05.2012 та 15.08.2012 про злочини прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 рішення у відповідності до законодавства, чинного на момент вчинення процесуальної дії або прийняття такого рішення.
Копію заяв ОСОБА_1 про злочини від 04.05.2011. 12.05.2011, 15.05.2012 та 15.08.2012 - направити до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення у відповідності до законодавства, чинного на момент вчинення процесуальної дії або прийняття такого рішення.
В іншій частині скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом п'ятнадцяти діб з моменту її проголошення.
Суддя Ю.А. Фаркош