Справа № 151/257/13-а
Головуючий у 1-й інстанції: Моцний В.С.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
23 травня 2013 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Гонтарука В. М.
суддів: Драчук Т. О. Боровицького О. А.
за участю позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Гричулевич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чечельницького районного суду Вінницької області від 27 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Берізко-Чечельницької сільської ради про відмову в поновленні оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача передати в оренду попередньо орендованої земельної ділянки, -
Відповідно до постанови Чечельницького районного суду Вінницької області від 27 березня 2013 року відмовлено в задоволенні даного адміністративного позову.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Мотивами апеляційної скарги особа, яка її подала, зазначає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи.
Позивач в судовому засіданні 23 травня 2013 року апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.
Представник відповідача з вимогами апеляційної скарги не погодилась, оскільки вважає, що постанова суду, прийнята за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції, є законною та обгрунтованою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду першої інстанції - скасувати, а провадження у справі - закрити, з наступних підстав.
Відповідно до фактичних обставин справи, рішенням 14 сесії Берізко-Чечельницької сільської ради 6 скликання від 04 березня 2013 року відмовлено позивачу в поновленні оренди земельної ділянки.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його незаконним, а також про зобов'язання відповідача передати в оренду попередньо орендованої земельної ділянки.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутнє право на продовження строку оренди спірної земельної ділянки.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, може бути розглянутий за правилами, встановленими КАС України.
Вказане підтверджується наступним.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України (далі ЗК) земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Субєктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території.
Статтею 80 ЗК встановлено, що субєктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані обєкти комунальної власності (частини перша, друга статті 83 ЗК).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "субєкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У пунктах "а", "б", "в", "г" і "к" статті 12 ЗК передбачено, що до повноважень селищної ради належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування; вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади селища; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).
Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України (далі ЦК) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші субєкти публічного права.
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обовязки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК).
Сільська рада у справі, яка розглядається, є субєктом цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, сільська рада відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним субєктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин (Товариство) іншому (сільська рада), яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Ці положення Основного Закону кореспондуються з пунктом "в" статті 5 ЗК, згідно з яким земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини шостої статті 319 ЦК держава не втручається у здійснення власником права власності. Тобто пряме адміністрування з боку органів влади є неприпустимим.
А отже, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права та підстав набуття права власності на спірну земельну ділянку. Сільська рада як власник землі вільна у виборі субєкта щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом. Водночас, відповідач владних управлінських функцій не здійснював і субєктом владних повноважень у цих відносинах не був.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, може бути розглянутий за правилами, встановленими КАС України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 157 КАС України колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що спір в цій частині позовних вимог повинен розглядатись в порядку господарського судочинства.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Чечельницького районного суду Вінницької області від 27 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Берізко-Чечельницької сільської ради про відмову в поновленні оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача передати в оренду попередньо орендованої земельної ділянки - скасувати.
Провадження у справі закрити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 30 травня 2013 року.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Драчук Т. О.
Боровицький О. А.