26 лютого 2009 р.
№ 2-7/4333-2008
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Муравйова О.В.
розглянула
касаційну скаргу
акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Кримської республіканської філії (далі -Банк)
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду
від
25.11.08
у справі
№ 2-7/4333-2008
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Фирма "Панорама-Тур" (далі -Товариство)
до
Банку
про
стягнення 16 923,51 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
не з'явились;
- відповідача:
Гіленко А.М. (за дов. № 02-04/119 від 10.12.08).
Ухвалою від 13.02.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційну скаргу Банку № 02-07/85-509 від 25.12.08 було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.02.09.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 26.02.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 26.02.09 представник Товариства не з'явився.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 26.02.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи, за участі представника Банку.
У зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. на лікарняному, розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 16.02.09 для перегляду справ, призначених до розгляду на 26.02.09 колегією суддів у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів у складі: головуючий - Першиков Є.В, судді -Данилова Т.Б., Муравйов О.В.
Про вказані обставини представника Банку повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.
За згодою представника сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.02.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 02.09.08 господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) в задоволенні позовних вимог Товариству було відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що чинним законодавством передбачений обов'язок банку сплачувати проценти саме за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, проте факт користування Банком коштами Товариства матеріалами справи не доведено.
Постановою від 25.11.08 Севастопольського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Сотули В.В., суддів - Борисової Ю.В., Гонтаря В.І.) апеляційну скаргу Товариства задоволено частково.
Рішення від 02.09.08 господарського суду Автономної Республіки Крим змінено.
Позов задоволено частково.
З Банку на користь Товариства стягнуто 14 981,46 грн. заборгованості з відсотків за користування грошовими коштами.
При винесенні постанови апеляційний суд врахував, що договором, укладеним між сторонами, встановлено обов'язок Банку проводити нарахування відсотків за залишками вільних коштів на рахунку клієнта відповідно до тарифів Банку, проте, оскільки в додатку до договору, в якому визначено такі тарифи, будь-яких відомостей у визначених графах не міститься, то в даному випадку слід застосовувати положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з постановою апеляційного суду, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 25.11.08 Севастопольського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 02.09.08 господарського суду Автономної Республіки Крим залишити в силі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженої постанови було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ч. 3 ст. 6, ст.ст. 8, 1070 Цивільного кодексу України.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 26.02.09 від Товариства письмовий відзив на касаційну скаргу Банку не надійшов, разом з тим згідно ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями за наявними матеріалами справи, Банком на підставі договору від 28.04.01 було відкрито Товариству наступні рахунки: № 2600231303003 (в російських рублях) та № 2600131303002 (в доларах США).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно п. 3.1.7 договору № 5/1303 від 28.04.01 (далі -Договір) сторони передбачили обов'язок Банку проводити нарахування відсотків за залишками вільних коштів на рахунку клієнта (Товариства) та зараховувати їх на рахунок Клієнта в останній робочий день місяця відповідно до тарифів Банку. Крім того, встановлено, що у п. 3.1.8 Договору сторони визначили обов'язок Банку проводити нарахування відсотків за незнижувальними залишками вільних коштів на рахунку Клієнта і зараховувати їх на рахунок Клієнта в останній робочий день місяця відповідно до тарифів Банку.
Разом з тим, при вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами встановлено, що у додатку № 1 до Договору у розділі 3 "Розрахункове обслуговування" п. 17 у переліку послуг по розрахунковому обслуговуванню зазначено: "відсотки на незнижувальні залишки на рахунках" та "відсотки на поточні залишки по рахунках", але будь-яких відомостей у вказаних графах не міститься.
Переглядаючи справу апеляційний суд прийшов до висновку про те, що оскільки Договором відсотки за користування коштами не встановлені, то згідно з ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України в даному випадку Банк зобов'язаний сплачувати їх у розмірі, що звичайно сплачується Банком за вкладом на вимогу.
Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що Банком вклади на вимогу від юридичних або фізичних осіб не приймаються, у зв'язку з чим вказати розмір відсотків, які сплачуються за такими договорами, неможливо.
З урахуванням зазначеної обставини апеляційний суд прийшов до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону), шляхом врахування вимог п. 3.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України № 516 від 03.12.03, згідно якого банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який встановлюється у договорі банківського вкладу (депозиту). Якщо договором не встановлений розмір процентів, то банк зобов'язаний виплатити їх в розмірі облікової ставки Національного банку України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правове визначення основних положень, що регулюють правовідносини банківського рахунку встановлено гл. 72 Цивільного кодексу України.
Так, ст. 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Разом з тим, положеннями ст. 1070 цього Кодексу встановлено, що за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, -зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
У листі Національного Банку України від 18.08.04 № 18-111/3249-8379 щодо обов'язковості для банку нарахування процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, або права сторін встановити нульовий розмір процентів за договором банківського вкладу, роз'яснено наступне.
Умови договору про те, що проценти за залишок грошових коштів на рахунку банком не сплачуються, а також передбачення нарахування нульової процентної ставки на залишок по рахунку відповідає положенням ч. 1 ст. 1070 Цивільного кодексу України. Згідно із зазначеною нормою за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Таким чином, договором банківського рахунка може бути передбачено, що проценти за користування грошовими коштами можуть не нараховуватися і не сплачуватися (таке ж стосується і встановлення нульового проценту). Стосовно положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України щодо виплати процентів у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, то його застосування можливе у тому випадку, коли в договорі банківського рахунка між сторонами не погоджено умову про виплату процентів. Якщо в договорі банківського рахунка буде встановлено, що за користування грошовими коштами на рахунку проценти не сплачуються, а також встановлено нульову процентну ставку, то положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України не застосовуються.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що, як встановлено попередніми судовими інстанціями, умовами тарифного додатку до Договору сторони суму відсотків, що нараховуються на поточні залишки не погодили.
Щодо доводів скаржника про невірне тлумачення судами положень Договору та додатку до нього, то такі твердження не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки, як вбачається із змісту оскарженої постанови, при оцінці умов згаданих угод апеляційний суд керувався вимогами ч. 1 ст. 637, ч.ч. 3, 4 ст. 213 Цивільного кодексу України. Водночас, у разі, якщо Банк заперечує, що на момент підписання вказаної угоди та додатку до неї справжня воля особи, яка вчинила правочин, була іншою, ніж це визначає контрагент, то Банк не був позбавлений права вирішити дане питання в порядку передбаченому ч. 2 ст. 213 Цивільного кодексу України, проте доказів вчинення таких дій матеріали справи не містять.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Банком в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Кримської республіканської філії № 02-07/85-509 від 25.12.08 залишити без задоволення.
Постанову від 25.11.08 Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 2-7/4333-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
О.Муравйов