26 лютого 2009 р.
№ 2-22/7841-2008
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. -головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши касаційне подання
Заступника прокурора АР Крим
на постанову
від 09.12.2008
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду АР Крим № 2-22/7841-2008
за позовом
Прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі
- Ради Міністрів АР Крим
- Держаного закладу "Спеціалізований санаторій "Передгірний"
- Міністерства охорони здоров'я України
до
3-тя особа
- Фонду майна АР Крим
- ТОВ "Інвестком"
Алупкінська міська рада
про
визнання частково недійсним договору оренди нерухомого майна
за участю представників:
- позивача
- відповідача
- Генеральної прокуратури
не з'явились
не з'явились
Івченко О.А.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.09.2008 у справі № 2-22/7841-2008 (суддя Калініченко А.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Заплави Л.М., суддів Прокопанич Г.К., Фенько Т.П.), залишені без задоволення позовні вимоги Прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим, Держаного закладу "Спеціалізований санаторій "Передгірний", Міністерства охорони здоров'я України до Фонду майна АР Крим та ТОВ "Інвестком" про визнання частково недійним укладеного 07.12.2004 між відповідачами за справою договору оренди нерухомого майна.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що спірне орендоване майно в розумінні приписів ст. ст. 12, 13, 38 Закону України "Про дошкільну освіту" не є об'єктом освіти, що фінансується з державного бюджету, отже, на нього не поширюється заборона, встановлена положеннями абзацу 6 пункту "б" частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки спірне майно - будівля колишнього дитячого саду (літ. В), загальною площею 120,4 кв.м, розташована за адресою: м. Алупка, вул. Шосе Свободи, 16, є окремим нерухомим індивідуально визначеним майном, яке може бути передане в оренду.
Заступник прокурора АР Крим, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, звернувся до Вищого господарського суду з касаційним поданням, просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 3, 11, 16 Закону України "Про дошкільну освіту", ст. ст. 18, 63 Закону України "Про освіту", ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення старшого прокурора Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 07.12.2004 між Фондом майна Автономної Республіки Крим та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестком" укладено договір оренди державного майна, розташованого за адресою: м. Алупка, Шосе Свободи, 16, в тому числі, будівля колишнього дитячого саду (літ.В), загальною площею 120,4 кв.м, строком на 5 років, який посвідчений нотаріально і за умовами якого державне майно передане в оренду з метою організації оздоровлення та відпочинку громадян (п. 1.1 договору), об'єкт оренди знаходиться на балансі Санаторію "Передгірний", належить державі в особі Верховної Ради України на підставі Свідоцтва про право власності згідно з рішенням Виконавчого комітету Алупкінської міської ради від 15.11.2004 № 253, зареєстрованого Комунальним підприємством "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" 24.11.2004 за № 979, та знаходиться в оперативному управлінні Міністерства охорони здоров'я України (п. 1.2 договору).
Договір оренди державного майна укладено з дозволу Міністерства охорони здоров'я України, в управлінні якого знаходиться об'єкт оренди, що випливає з листа вказаного органу від 07.10.2004, та за наказом Фонду майна АР Крим від 12.11.2004 № 1343 "Про передачу в оренду ТОВ "Інвестком" державного нерухомого майна -будівлі дитячого саду (літ. В) площею 120,4 кв.м, будівлі складу (літ. З) загальною площею 53,1 кв.м, будівлі складу (літ. К) загальною площею 23,0 кв.м, розташованих за адресою : м. Алупка, Шосе Свободи, 16".
Прокурор міста Ялти, звертаючись до суду в інтересах держави з позовом про визнання частково недійсним укладеного 07.12.2004 між відповідачами за справою договору оренди нерухомого майна в частині передачі в оренду будівлі дитячого садку літ. "В" загальною площею 120,4 кв.м за адресою: м. Алупка, Шосе Свободи, буд. 16, та зобов'язання відповідача повернути цю будівлю до державної власності на баланс санаторію "Передгірний", зазначив, що зміст оспорюваного правочину (договору) суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: ст. ст. 3, 16 Закону України "Про дошкільну освіту", ст. 63 Закону України "Про освіту", ст. ст. 4, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", що згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність, недоведеність і необґрунтованість позовних вимог, втім, ці висновки колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах, які мають значення для правильного вирішення спору.
Так, відповідно до абз.5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону України від 29.06.2004 № 1905, яка діяла під час укладення спірного договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Згідно абз.6 п. "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Отже, за приписами зазначених норм об'єкти освіти, що фінансуються з державного бюджету, не можуть бути об'єктами оренди, однак, роблячи висновок, що у спірному договорі оренди об'єктом оренди визначений не дитячий садок, як об'єкт освіти -дошкільний навчальний заклад, а будівля колишнього дитячого садку, яка наразі не використовується балансоутримувачем за цільовим призначенням, не зареєстрована як юридична особа і не фінансується з державного бюджету, суди керувались нормами ст. ст. 13, 38 Закону України "Про дошкільну освіту", якими встановлено вимоги до статусу навчального закладу як юридичної особи і джерел фінансування дошкільного навчального закладу, зокрема, для державних і комунальних дошкільних учбових закладів - за кошти відповідних бюджетів.
При цьому, суди попередніх інстанцій не врахували наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" перелік підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди може бути доповнено законодавчими актами України.
Так, згідно частин 5 та 6 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми. Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою. Засновник (власник) державного чи комунального дошкільного навчального закладу не має права безпідставно ліквідувати його, зменшувати в ньому площу території, кількість груп, а також здавати в оренду приміщення (будівлі). Дошкільні навчальні заклади передаються центральними органами державної влади або власником з державної до комунальної власності на безоплатній основі.
Отже, колегія суддів звертає увагу, що доведення тієї обставини, чи відноситься предмет спірної угоди до об'єктів освіти, які в розумінні зазначених законодавчих приписів не можуть бути об'єктами оренди, не залежить від його фактичного існування як юридичної особи, фінансування з державного бюджету та користування за призначенням, а пов'язується з тим, чи є таке майно (будівля, споруда, приміщення) відокремленим і спеціально призначеним для здобуття дітьми дошкільної освіти, тобто, приміщенням об'єкту освіти, що виключає можливість його використання з іншою метою в силу приписів закону, адже, законодавець передбачив спеціальні вимоги щодо можливості розпорядження такими об'єктами освіти саме як майном, а не як суб'єктами дошкільної освіти.
Проте, судами не встановлено правового статусу саме майна як об'єкту спірної угоди на підставі даних технічної інвентаризації і не надано цім даним правової оцінки, отже, висновок судів попередніх інстанцій, що об'єктом спірного договору є окреме нерухоме індивідуально визначене майно, яке підлягає передачі в оренду, є передчасним.
Крім того, суди попередніх інстанцій не звернути увагу, що прокурор, пред'являючи позов про визнання договору недійсним, зазначив також про невідповідність змісту договору вимогам Типового договору, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 за № 931/5152, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині залишились без розгляду по суті.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій всіх вищезазначених обставин є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що з врахуванням процесуальних меж перегляду справ в касаційній інстанції унеможливлює висновок суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на якій посилається прокурор, пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним з застосуванням відповідних наслідків.
Оскільки згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 у справі господарського суду АР Крим № 2-22/7841-2008 та рішення від 08.09.2008 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду АР Крим.
Касаційне подання Заступника прокурора АР Крим задовольнити частково.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І.Глос