25 лютого 2009 р.
№ 2-13/9581-2007
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційне подання
Заступника прокурора Автономної Республіки Крим
на рішення
від 14.07.08
у справі
№2-13/9581-2007
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
Приватного підприємства "Оріон-Агро"
до
Семисотської сільської ради
про
визнання права власності та зобов'язання видати свідоцтво
за участю представників сторін
від позивача:
у засідання не прибули
від відповідача:
у засідання не прибули
від ГПУ:
Савицька О.В., посв.
Приватне підприємство "Оріон-Агро" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Ленінської державної адміністрації про визнання права власності на побудовані позивачем будівлі і споруди промбази на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України (з урахуванням уточнення).
Ухвалою від 13.09.07 господарського суду Автономної Республіки Крим замінено неналежного відповідача Ленінську державну адміністрацію на належного відповідача Семисотську сільську раду.
Семисотська сільська рада надала клопотання про розгляд справи без її участі, в якому зазначила про визнання позовних вимог в повному обсязі.
Рішенням від 14.07.08 господарський суд Автономної Республіки Крим (суддя Жукова А.І.) позов задовольнив у частині визнання права власності на нерухоме майно, розташоване у с. Кам'янське -склад для зберігання сільгосппродукції, літер А площею забудови 1384 м2; навіс для зберігання зернових, літер Б площею забудови 780 м2; будинок для ветлікаря, літер В площею забудови 33 м2; вагова з навісом, літер Г площею забудови 100,4 м2; приймальня, бухгалтерія, літери Д, д (площа забедови Д -28,9 м2, д -13,7 м2), а в решті позову провадження у справі припинив на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відмовою позивача.
Рішення мотивоване застосуванням до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 376 ЦК України у зв'язку з встановленням обставин будівництва спірних об'єктів нерухомості позивачем за власні кошти.
Ухвалою від 11.02.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням Заступника прокурора Автономної Республіки Крим, в якому заявлено вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову.
Касаційне подання мотивоване невстановленням судом першої інстанції обставин укладення між сторонами у справі договору оренди відповідної земельної ділянки, а також ненадання позивачем доказів оспорювання чи невизнання його права власності. Також прокурор зазначає про невстановлення судом обставин прийняття спірних об'єктів в експлуатацію.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановив суд першої інстанції, на підставі рішення Семисотської сільської ради від 09.06.04 і договору оренди землі від 26.11.04 позивач прийняв у термінове платне користування для реконструкції існуючого господарського двору земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1,4863 га за адресою: Ленінський район с. Кам'янське.
У зв'язку з виробничою необхідністю позивачем зведені виробничі будови: склад для зберігання сільгосппродукції (літ. А прощею 1384 м2), навіс для зберігання зернових (літ. Б площею 780 м2), будинок для ветлікаря (літ. В площею 33 м2), вагова з навісом (літ. Г площею 100,4 м2), приймальня, бухгалтерія (літ. Д площею 28,9 м2, літ. д площею 13,7 м2). Вказані виробничі будови зведені спеціалізованою будівельною організацією ВАТ "Управління будівництва", ліцензія №01790282 серії АБ на підставі проектної документації. Будівництво здійснено без дозволу ГАСК.
Рішенням Семисотської сільської ради від 16.11.06 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 4 га під господарський двір (промбаза).
Звертаючись до господарського суду, позивач заявив вимоги про визнання за ним права власності на вказані об'єкти на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України, згідно з якою право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався вищевказаною нормою, зазначивши про встановлення на підставі висновку комплексної судової будівельно-технічної експертизи обставини будівництва позивачем саме об'єктів нерухомості.
У касаційному поданні прокурор заперечує проти застосування судом ч. 3 ст. 376 ЦК України, оскільки судом не встановлено обставини укладення сторонами договору оренди відповідної земельної ділянки та його державної реєстрації.
Судова колегія погоджується з вказаними доводами прокурора щодо неповного встановлення судом обставин надання позивачеві земельної ділянки під спірними об'єктами нерухомості. Зокрема, судом встановлено обставини укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки площею 1,4863 га та одночасно зазначено про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 4 га. Але суд не з'ясував обставини будівництва спірних у справі об'єктів у межах наданої в оренду земельної ділянки площею 1,4863 га в період дії цього договору, обставини припинення або поновлення якого не встановлені, або ж в межах ділянки площею 4 га з встановленням обставин надання цієї ділянки на певних підставах позивачеві на момент вирішення спору. Зважаючи на положення ч.ч. 1, 3 ст. 376 ЦК України вказані обставини є суттєвими для застосування цієї норми.
Більш того, при вирішенні даного спору суд першої інстанції залишив поза увагою положення ст. 331 ЦК України, згідно з ч.ч. 2, 3 якої якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна); в разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Судом при розгляді справи не досліджувались обставини прийняття спірних об'єктів до експлуатації в установленому порядку, а відтак і наявності або відсутності прав та обов'язків уповноважених на таке прийняття осіб, яких може стосуватися даний спір.
З огляду на викладені вимоги закону визнання судом першої інстанції права власності позивача на спірне майно як об'єкти нерухомості без уточнення їх правового статусу як об'єктів завершеного або незавершеного будівництва не можна визнати таким, що засновано на повному та всебічному встановленні обставин справи із застосуванням усіх вимог закону, що регулюють спірні правовідносини.
Також в судовому рішенні відсутні жодні зазначення про встановлення відсутності обставин істотного порушення будівельних норм або можливості їх виправлення, що передбачено ч.ч. 1, 7 ст. 376 ЦК України.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, 43, 47, 43, 80, 84 ГПК України, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що прийняте без встановлення усіх суттєвих обставин у справі.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційне подання задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.07.08 у справі №2-13/9581-2007 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький