79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
24.02.09 Справа№ 13/9
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л., при секретарі Малюшевському А.П., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: ТзОВ «Ласка Лізинг», м.Київ
до відповідача: ТзОВ «Спецтехсервіс», м.Сколе
третя особа: ТзОВ фірма «Т.М.М.», м.Київ
про розірвання договору №28040-01 від 11.07.08р. та стягнення 96504,18грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: Парненко А.А.- представник
Від відповідача: Корчев Ю.Д. -представник, Андрусенко В.М. -засновник
Від третьої особи: Случак О.О. - представник
Порушено провадження у справі за позовом ТзОВ «Ласка Лізинг», м.Київ до відповідача: ТзОВ «Спецтехсервіс», м.Сколе, третя особа: ТзОВ фірма «Т.М.М.», м.Київ про розірвання договору №28040-01 від 11.07.08р. та стягнення 96504,18грн.
Попередній розгляд справи викладено в ухвалах суду від 21.01.09р. та від 03.02.09р., подано пояснення від 23.02.09р. на відзив по позовній заяві.
Відповідачем в судовому засіданні позовні вимоги заперечено з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №0109-LD/558 від 27.01.09р.
Третьою особою подано відзив на позовну заяву б/н від 23.02.09р., в якому позовні вимоги підтримуються.
З'ясовано:
між ТОВ «Ласка Лізинг»(надалі - позивач) та ТОВ «Спецтехсервіс»(надалі -відповідач) було укладено договір №28040-01 від 11 липня 2008 року (надалі - договір).
Відповідно до п 1.1. договору відповідач, зобов'язався виконати роботи з поставки та монтажу краново - маніпуляторної установки на автомобільне шасі МАЗ-630305-220.
Відповідно до п. 1.3. договору, позивач, після придбання товару, зобов'язався передати товар фірмі «Т.М.М.»- ТОВ (надалі - третя особа) у фінансовий лізинг на строк 60 місяців - згідно договору фінансового лізингу №1491/07/2008 від 11.07.2008р. (надалі - договір лізингу).
На виконання п. 2.2.1. договору, 07 серпня 2008р. позивач вніс на безготівковий рахунок відповідача оплату 25% від суми договору у розмірі 96504,18 грн. В свою чергу, відповідач, після отримання оплати в розмірі 25% від суми договору, відповідно до п. 4.1. договору, зобов'язався на протязі 26-ти тижнів поставити товар та протягом 10-ти днів провести монтаж товару на авто-техніку замовника.
Після укладення договору та сплати коштів позивачем, 05.11.2008р. відповідач звернувся до позивача з проханням надати транспортний засіб для монтажу товару. Того ж дня позивач повідомив третю особу про готовність товару для монтажу та повідомив про необхідність надання транспортного засобу для монтажу на адресу відповідача.
Однак, 14.11.2008р. позивач отримав від третьої особи лист №897/11/1-д/в про вимушену односторонню відмову від договору лізингу.
Третя особа, листом від 10.12.2008р. за №1014/12-д/в, також, підтвердила свою відмову від договору лізингу.
17.12.2008р. позивач листом за вих.. № 1258-12/08 повідомив відповідача про неможливість виконання та вимушену (у зв'язку із істотною зміною обставин) відмову від договору з доданням односторонньої відмови третьої особи. Проте, відповідач ухиляється від розірвання договору за згодою сторін
Позивачем вважається, що укладення позивачем договору із відповідачем було вчинено у зв'язку із виконанням своїх обов'язків по договору лізингу і, за своєю природою, такі договори у сукупності, відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг»складають багатосторонній договір лізингу, а позивач, відповідач та третя особа по справі є сторонами такого договору.
Відповідачем позов заперечується і вказується, що договір поставки є двостороннім і підлягає виконанню згідно визначених у ньому умов, оскільки відмова третьої особи від виконання умов укладеного договору лізингу з позивачем, не впливає на виконання договірних зобов»язань, взятих на себе позивачем і відповідачем по укладеному між ними договору №28040-01 від 11 липня 2008 року.
Третьою особою позовні вимоги підтримуються із посиланням на ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України. Зазначено, що у зв»язку з істотною зміною обставин, він відмовляється від взятих на себе зобовов»язань по договору фінансового лізингу, а тому і договір поставки, укладений між позивачем і відповідачем, повинен бути розірваний (як багатосторонній).
При винесенні рішення у даній справі, суд керувався наступним:
в позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до п. 1.3. договору, позивач після придбання товару зобов 'язався передати товар ТОВ Фірмі "Т.М.М." у фінансовий лізинг на строк 60 місяців згідно договору фінансового лізингу №1491/07/2008 від 11.07.2008р. (надалі - договір лізингу). Тобто, укладання позивачем договору із відповідачем було вчинено у зв'язку із виконанням своїх обов 'язків по договору лізингу та за своєю природою такі договори у сукупності відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» складають багатосторонній договір лізингу, а позивач, відповідач та третя особа є сторонами такого договору.
З вищенаведеними твердженнями позивача суд не може погодитись, оскільки договір, який був укладений між ТОВ "Ласка Лізинг" та ТОВ "Спецтехсервіс" є не багатостороннім, а двостороннім. В підтвердження вище наведеного положення слугує кількісний склад сторін даного договору. Так, аналіз спірного договору дає змогу визначити, що його сторонами являються ТОВ "Ласка Лізинг" та ТОВ "Спецтехсервіс". Так, відповідно до п.1.1. договору, виконавець (ТОВ "Спецтехсервіс ") зобов 'язувався виконати передбачені договором роботи, а замовник (ТОВ "Ласка Лізинг ") в свою чергу зобов 'язувався прийняти та оплатити такі роботи.
Про двосторонній характер спірного договору свідчать також підписи двох сторін, а саме - ТОВ "Ласка Лізинг" та ТОВ "Спецтехсервіс".
Отже, вище викладене свідчить про двосторонню природу даного договору.
Дійсно, пункт 1.3. спірного договору передбачає, що замовник після придбання товару передає його в фінансовий лізинг третій особі - ТОВ «ТММ» строком на 60 місяців, згідно договору фінансового лізингу № 1491/07/2008 року.
Проте, дане положення договору не створює для його виконавця (ТОВ "Спецтехсервіс") ніяких правових наслідків, оскільки в договорі не міститься положень, які б надавали Замовнику (ТОВ "Ласка Лізинг") право не виконувати та відмовитись від виконання спірного договору внаслідок відмови вище зазначеної третьої особи від договору лізингу.
В даному випадку невиконання договору лізингу, укладеного між позивачем та третьою особою не впливає ніяким чином на зобов'язання позивача на виконання ним своїх зобов'язань за спірним договором поставки.
Крім того, невиконання умов спірного договору та вимога щодо його розірвання зі сторони позивача із посиланням на розірвання договору лізингу укладеного ним з третьою особою, не відповідає природі договору лізингу.
Так, відповідно до ч. 2. ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Аналізуючи вищезазначене визначення та застосовуючи його до даної справи, можна стверджувати, що лізингодавець (позивач) зобов'язувався набути у власність у постачальника (відповідача) визначене майно, а потім передати його в лізинг третій особі. Причому необхідно наголосити на двох суттєвих обставинах: таке майно повинно бути набуте лізингодавцем у власність, що і було оформлено в якості укладання договору поставки між позивачем та відповідачем; договір поставки, укладений між відповідачем та позивачем не ставить в залежність можливість його розірвання або невиконання від відмови лізингоодержувача від договору лізингу, укладеного між позивачем та третьою особою.
Вищезазначене надає можливість зробити висновок про неможливість посилання позивачем на відмову лізингоодержувача від договору лізингу в якості підстави для невиконання та розірвання спірного договору поставки.
Крім того, необхідно зазначити, що вимоги позивача щодо розірвання спірного договору грунтуються на положенні ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, відповідно до якого, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Проте, жодна з цих умов не може бути застосована до даного спору..
1) Так, відповідно до першої умови, необхідно щоб сторони в момент укладання договору виходили з того, що така зміна обставин не настане.
В нашому випадку такою зміною обставин являється відмова третьої особи від договору лізингу. Причому, як стверджує позивач в позовній заяві, третя особа (ТОВ Фірма "Т.М.М.") відмовилася від договору лізингу в односторонньому порядку. Однак, відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов 'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законом України "Про фінансовий лізинг" передбачена лише одна підстава відмови лізингоодержувача від договору лізингу. Так, ч.1 ст. 7 даного Закону передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.
Однак, прострочення передачі предмету лізингу не могло мати місце, оскільки відповідач за договором поставки сумлінно та вчасно виконував свої зобов'язання.
2) Відповідно до другої умови зміна обставин повинна бути зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.
Позивачем не подано доказів того, що він здійснив всі заходи щодо усунення обставин, які спричинили зміну обставин. Таким чином, умова стосовно того, що позивач не міг усунути причини, які зумовили зміну обставин не приймається судом до уваги.
3) Третя умова стосовно того, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору також не може бути прийнята до уваги. Це пояснюється тим, що саме розірвання спірного договору і порушить співвідношення майнових інтересів, яке буде полягати у тому, що постачальник, який належним чином виконав всі свої зобов'язання за договором не отримає те, на що він розраховував при укладанні договору поставки.
4) Четверта умова, яка є необхідною для можливості розірвання договору у судовому порядку полягає у тому, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Вищезазначене положення за аналогією можна застосувати до ситуації, яка виникла між сторонами, а саме - неможливості позивача посилатися на недодержання обов'язків контрагентів як на підставу вимоги розірвання спірного договору.
Відповідно до ст.526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.49, 82, 84, 85,115 ГПК України, суд -
в задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Станько Л.Л.