01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.03.2009 № 8/287
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Рєпіної Л.О.
Синиці О.Ф.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.11.2008
у справі № 8/287 (Катрич В.С.)
за позовом Відкрите акціонерне товариство Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі структурного підрозділу Трипільської теплової електростанції
до Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 39375,60 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 20.11.2008 позов ВАТ «Центренерго» в особі структурного підрозділу Трипільської теплової електростанції» до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення 39375,60 грн. залишений без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Розглянувши справу за правилами розділу XII Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, сторонами 22.04.2003 укладений договір № 3/03 на транспортно-експедиційне обслуговування, строком дії до 01.06.2004. Додатковою угодою від 07.12.2005 строк дії договору продовжено до 31.03.2006.
31.12.2004 сторони уклали договір № 2036103 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, строком дії три роки.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
24.01.2006 та 26.01.2006 ДП «Вугілля України» на адресу позивача поставив вугільну продукцію на станцію Трипілля-Дніпровське.
Відповідачем застосований подвійний тариф за зберігання вантажу, який стягнутий технологічним центром з оброблення перевізних документів (ТехПД-1) в безакцептному порядку з рахунку позивача, відкритому відповідачем для централізованих розрахунків згідно укладеного сторонами договору № 2036103 та розділу 2 Правил розрахунків за перевезення вантажів № 644 від 21.11.2000. Кошти згідно з договором у порядку передоплати були перераховані 25.02.2006 на рахунок ТехПД-1 для оплати перевезень і додаткових послуг. Стягнення нарахувань за послуги збереження по подвійному тарифу відбулося 27.02.2006.
Заперечуючи проти рішення, позивач наполягає на безпідставному стягненню коштів по подвійному тарифу, оскільки він не був про це попереджений, об'яв про це також не було, у накопичувальних картках зроблено застереження, тому ПЗЗ не мала права списувати належні йому кошти у безспірному порядку.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Згідно Правил користування вагонами і контейнерами у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми; про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ; про затримку вагонів станція призначення передає копію Повідомлення не пізніше двох годин після його отримання ( п.8-9)
Відповідно до абз. 3 п. 4 Правил передбачено, що у разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із застереженнями. Регулювання плати за використання вагонів при перевезенні вантажу визначено у ст. 119 Статуту залізниць України наступним чином: за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), встановлюється Правилами.
Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Згідно Правил розрахунків за перевезення вантажів (ст. 62 Статуту) усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи включаються в накопичувальні картки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці. Доказів що залізницею претензійно-позовній порядок дотриманий не надано.
У накопичувальних картках ( а.с. 58-64), позивач зробив застереження , але технологічним центром відповідача з оброблення перевізних документів (ТехПД-1) списання коштів виконано в безакцептному порядку з рахунку позивача.
Неможливість списання коштів, які знаходяться на особовому рахунку клієнта залізниці у ТехПД, нараховані платежі на підставі первинних документів, підписаних вантажовідправником (вантажоодержувачем) із запереченнями, застереженням, зауваженням свідчить судова практика ( роз'яснення Вищого господарського суду України № 04-5/225 від 29.09.2008) .
Крім того, додатковим листом ( а.с.219), позивач повідомив ТехПД-1 що суми є спірними та не підлягають безспірному списанню.
З аналізу викладеного слід визнати, що поняття збереження вантажів у вагоні і користування вагонами є окремими поняттями у процесі перевезення відповідно до Статуту залізниці України. Положеннями ст. ст. 12, 46 Статуту залізниць України вагони як засіб зберігання прибувших на станцію призначення вантажів не визначені. Вимоги п. 8 Правил зберігання вантажів та пп. 2.3, 2.7 п. 2 розд. 2 Тарифного керівництва N 1 щодо плати за збереження вантажів в вагонах, слід виходити з того, що така плата передбачає наявність вини одержувача.
Відповідно до ст. 310 ЦК України, ст. 42, 119 Статуту залізниць України перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу та встановлення плати за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, зокрема користування вагонами, що визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.
З актів, складених представниками позивача, вбачається відсутність оголошень або відповідних наказів про встановлення подвійного тарифу за зберігання вантажу (а.с.27,28), повідомлення про затримку не передавалися.
У відповіді відповідача (а.с.30), на звернення позивача про роз'яснення підстав для застосування подвійного тарифу, не міститься пояснень щодо застосування тарифів саме у спірному розмірі. Не має роз'яснень й у наступному листі ( а.с.31).
Вина відповідача у несвоєчасному розвантаженні вагонів згідно з умовами здійснення перевезення не доведена залізницею хоча є суттєвою для вирішення даного спору за вимогами законодавства, підлягає доведенню з метою недопущення подвійної оплати за користування вагонами та зберігання вантажів у вагонах одночасно.
Акти загальної форми ( а.с. 43-56) містять посилання про те, що прибувши вагони забрані з колії станції на під'їзну колію у зв'язку зі зайнятістю фронту вивантаження, однак не містять що затримка у вивантаженні склалася з вини позивача, оскільки умовами договору № 3/03 до переліку робіт та послуг, що покладаються на відповідача є такі роботи як навантажувально-розвантажувальні.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Оскільки плата за зберігання вантажів у вагонах понад добу передбачена нормативними актами залізниці при наявності вини одержувача вантажу, не містить ознак додаткових робіт або послуг, наданої при перевезенні, і застосовується як захід впливу за недотримання (порушення) певного зобов'язання, така плата фактично є видом цивільно-правової відповідальності у сфері господарювання, яка за вимогами п. 22 ст. 92 Конституції України повинна визначатись виключно законами, зокрема п. 2 ст. 217 ГК України, яка такий вид санкції як плата не передбачає (постанова ВГСУ № 25/148-06-4334 від 19.12.06).
Стосовно наполягання відповідача про застосування строку позовної давності у шість місяців, то колегія суддів вважає, що позивачем строк позовної давності не порушений.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу (ст.258, 925 ЦК України).
У вирішенні спору за позовом до залізниці може виявитися, що строк позовної давності за позовом вантажоодержувача менший ніж загальний строк для пред'явлення претензій та подання позову до залізниці. За цих обставин питання про поновлення строку позовної давності за наявності поважних причин підлягає вирішенню господарським судом на загальних підставах. Так, позивачем надано клопотання про відновлення строків позовної давності по справі ( а.с.195-196). Присікальний строк у шість місяців встановлений для залізниці, відповідно до ст. 137 Статуту, але, на думку суду, для позивача строк починається з моменту отримання відповіді на претензію ( а.с.167-168,170), тобто з 02.10.2007 та становить один рік, враховуючі що позивач звернувся з позовом до суду у липні 2008, строк позовної давності не сплив.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу ВАТ «Центренерго» в особі структурного підрозділу Трипільської теплової електростанції» задовольнити, рішення господарського суду м. Києва від 20.11.2008 у справі № 8/287 скасувати.
2. Прийняти нове рішення: Позов задовольнити. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (01034 м. Київ вул. Лисенка,6; ЗКПО 04713033) на користь Відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (08720 м. Українка, Обухівський район Київська області; р/р 26003302270003 Промінвестбанк м. Українка, МФО 321262, ЗКПО 00131334) збитки в розмірі 39375,60 грн. (тридцять дев'ять тисяч триста сімдесят п'ять грн.. 60коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118грн., державне мито за подання позову та апеляційної скарги - 591 грн.
3. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.
Головуючий суддя Зеленін В.О.
Судді Рєпіна Л.О.
Синиця О.Ф.
12.03.09 (відправлено)