30.05.2013Справа № 901/1185/13
За позовом Національного інституту винограда та вина «Магарач»
до державного підприємства «Лівадія»
про стягнення 30313,96 грн.
Суддя С.А. Чумаченко
Представники сторін:
від позивача - Бондаренко С.Л., довіреність № 08-2/356 від 23.03.2012. у справі;
від відповідача - не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: позивач - Національний інститут винограда та вина «Магарач» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача - державного підприємства «Лівадія» про стягнення заборгованості по виплаті роялті за використання знаку у розмірі 25678,80 грн., пені за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 4262,18 грн., інфляційні витрати у розмірі 26,67 грн. та 3% річних у розмірі 350,31 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.03.2013 між сторонам був укладений ліцензійний договір №50/12, предметом якого є надання дозволу відповідачу використання знаку на товар та послуг Національного інституту винограда та вина «Магарач». Згідно умов договору відповідач, як ліцензіат, прийняв на себе зобов'язання виплачувати плату у вигляді роялті за використання знаку. Однак, прийняті на себе грошові зобов'язання відповідач не виконав. Станом на 01.01.2013 дебіторська заборгованість відповідача з виплати роялті становить 25675,80 грн., що стало підставою для звернення позивача із позовною заявою до суду.
Представник позивача надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, а саме, просить стягнути з державного підприємства «Лівадія» заборгованість по ліцензійним платежам в розмірі 25675,80 грн., пеню за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 3414,86 грн., інфляційні витрати за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 51,27 грн., 3% річних за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 287,00 грн.
Позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити. Надав додаткові документи для долучення до матеріалі справи.
Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Суд, розглянувши клопотання про позивача про зменшення розміру позовних вимог, вважає за можливе його задовольнити, оскільки воно не порушує чиї - небудь права або охороню вальні законом інтереси.
Таким чином, суд продовжує розгляд справи за позовом Національного інституту винограда та вина «Магарач» до відповідача - державного підприємства «Лівадія» про стягнення заборгованості по ліцензійним платежам в розмірі 25675,80 грн., пені за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 3414,86 грн., інфляційних витрат за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 51,27 грн., 3% річних за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 287,00 грн.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, 21.05.2013 направив на адресу суду клопотання, в якому просив надати йому відстрочку виконання рішення по даній справі, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем. Позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Позивач щодо надання відповідачеві відстрочки виконання рішення заперечує.
Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо не з'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на прийняття участі в судовому засіданні, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим справа може бути розглянута в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
21.03.2012 між Національним інститутом винограда та вина "Магарач" (ліцінзіар) та державним підприємством "Лівадія" (ліцензіат) був укладений ліцензійний договір № 50/12 (а.с. 12-14).
Згідно з пунктом 10.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 10.1. цього договору та закінчується 31.12.2012 (пункт 10.2. договору).
Пунктом 1.1. договору визначено, що цим договором регулюються відносини у сфері інтелектуальної власності, що никають з приводу надання ліцензіаром дозволу ліцензіатові на використання знаку для товарів і послуг в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.
Відповідно до пункту 1.2. договору, ліцензіар, який володіє правом власності на зареєстрований знак для товарів і послуг (надалі - знак), яке засвідчене свідоцтвом Україна на знак для товарів і послуг № 145889 (надалі свідоцтво), за плату надає ліцензіату дозвіл на використання знаку (ліцензії) при виробництві та розповсюдженні товарів, що визначені у пункті 1.7. цього договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Зображення знака виконане у відповідності до свідоцтва, копія якого міститься в додатку № 1 до цього договору і є його невід'ємною частиною (пункт 1.3. договору).
Знак зареєстрований 10.10.2011 (дата публікації відомостей про видачу свідоцтва - 10.10.2011, Бюл. № 19; заявка № m2010 14345 подана 15.09.2010) (пункт 1.4. договору).
Згідно пункту 1.5. договору, вид ліцензії на використання знака за цим договором - невиключна.
Пунктом 1.6. договору визначено, що під невиключною ліцензією у цьому договорі розуміється дозвіл ліцензіатові на використання знака в порядку та на умовах, визначених цим договором, при цьому, не виключається можливість використання ліцензіатом об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі и іншим особам ліцензій на використання знака у зазначеній сфері.
Невиключна ліцензія за цим договором надається ліцензіатові для використання при виробництві та розповсюдженні ним товарів відповідно до умов цього договору та умов, які визначені у свідоцтві, а саме (за класами Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації послуг): клас 33 - вина, що випускаються згідно переліку (пункт 1.7. договору).
Відповідно до пункту 1.9. договору, територія дії ліцензії, що видається за цим договором, - територія України.
Пунктом 1.10. договору визначено, що строк дії ліцензії, що видається за цим договором, - до 31.12.2012 включно.
Згідно пункту 10.3. договору, закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало міське під час дії цього договору.
Розділом 4 договору, а саме пунктом 4.1., встановлено, що у випадку порушення договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України.
В разі несплати або порушення термінів сплати платежів - роялті та винагороди за використання технологічних інструкцій, визначених у додатку до договору, ліцензіат сплачує на користь ліцензіара пеню в розмірі 0,1% від розміру нарахованих платежів за відповідний період за кожен день прострочення платежу (пункт 4.4. договору).
Відповідно до пункту 6.1. договору, ліцензіат зобов'язаний сплачувати ліцензіарові плату за використання знака продукції, яка виготовлена ліцензіатом і позначена знаком ліцензіара у вигляді платежів роялті у розмірі 0,25 грн. з однієї пляшки продукції ємкістю 0,75 л. та 0,7 л. та 0,30 грн. з кожного літру продукції, яка виготовлюється в іншій тарі, незалежно від ємкості.
Додатком № 2 до ліцензійного договору № 50/12 від 21.03.2012 є перелік вин за класом 33 (а.с. 16-17).
Додатком № 3 до ліцензійного договору № 50/12 від 21.03.2012 є перелік технологічних інструкцій (а.с. 15).
Додатком № 4 до ліцензійного договору № 50/12 від 21.03.2012 є перелік сторін, яким буде реалізовуватися продукція з нанесеним знаком (згідно пункту 2.11. договору) (а.с. 18).
01.06.2012 між сторонами була укладена додаткова угода до ліцензійного договору № 50/12 від 21.03.2012 (а.с. 19). Згідно якої внесені зміни до пункту 6.1. договору, а саме, пункт 6.1. викладено у наступній редакції: "6.1. Ліцензіат зобов'язаний сплачувати ліцензіарові плату за використання знака на продукції, яка виготовлена ліцензіатом і позначена знаком ліцензіара у вигляді платежів - роялті у розмірі:
- 0,12 грн. з однієї пляшки продукції ємністю 0,75 л.
- 0,12 грн. з однієї пляшки продукції ємністю 0,7 л.
- 0,15 грн. з кожного літру продукції, яка виробляється в іншій тарі, незалежно від ємності.".
Інші пункти договору залишено без змін.
Однак, відповідачем взяті на себе зобов'язання за ліцензійним договором № 50/12 від 21.03.2012 не виконані, що призвело до утворення за державним підприємством "Лівадія" заборгованості в розмірі 25675,80 грн. за червень 2012 року та 3 квартал 2012 року з виплати роялті.
Таким чином сума боргу державного підприємства "Лівадія" перед Національним інститутом винограда та вина "Магарач" за ліцензійним договором № 50/12 від 21.03.2012 станом на день розгляду справи становить 25675,80 грн.
На сьогоднішній день сума заборгованості відповідачем не сплачена.
Станом на день розгляду справи за товариством державного підприємства "Лівадія" склалася заборгованість у розмірі 25675,80 грн.
Дослідивши надані сторонами у підтвердження своїх доводів і заперечень докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Національним стандартом України визначено, що роялті - це платіж у формі сум, які виплачуються періодично, у залежності від обсягів виробництва або реалізації продукції з використанням права інтелектуальної власності.
Згідно підпунктом 14.1.225 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо - чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Статтею 424 Цивільного кодексу України, визначено, що майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до статті 427 Цивільного кодексу України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.
Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.
У статті 431 Цивільного кодексу України встановлені наслідки порушення права інтелектуальної власності. Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Таким чином станом на день розгляду справи за державним підприємством "Лівадія" числиться заборгованість в розмірі 25675,80 грн. з виплати роялті за ліцензійним договором № 50/12 від 21.03.2012 за червень 2012 року та 3 квартал 2012 року.
Ліцензійний договір № 50/12 від 21.03.2012 та додаткова угода від 01.06.2012 до ліцензійного договору № 50/12 від 21.03.2012 ніким не оспорені, є дійсними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, виходячи зі змісту статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, державним підприємством "Лівадія" під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення заборгованості за ліцензійним договором № 50/12 від 21.03.2012 та додатковою угодою від 01.06.2012 до ліцензійного договору № 50/12 від 21.03.2012 у розмірі 25675,80 грн.
З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги позивача щодо стягнення з державного підприємства "Лівадія" заборгованість з виплати роялті в розмірі 25675,80 грн. за ліцензійним договором № 50/12 від 21.03.2012.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача:
- пеню за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 3414,86 грн.;
- інфляційні витрати за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 51,27 грн.;
- 3% річних за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 287,00 грн.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 546 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (стаття 551 Цивільного кодексу України).
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно пункту 4.4. договору, в разі несплати або порушення термінів сплати платежів - роялті та винагороди за використання технологічних інструкцій, визначених у додатку до договору, ліцензіат сплачує на користь ліцензіара пеню в розмірі 0,1% від розміру нарахованих платежів за відповідний період за кожен день прострочення платежу.
Згідно зі статті 549 Цивільного кодексу України - пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 Господарського кодексу встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, слід зазначити, що законодавством встановлений межовий розмір пені. Згідно статті 3 Закону України «Про несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а також пункту 2 статті 343 Господарського кодексу України, розмір пені не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня. Відповідно, наскільки більшою не була б пеня встановлена у договорі, більше ніж подвійна ставка НБУ стягувати не можна.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 692 частина 3 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Тобто, з аналізу норм чинного законодавства користування чужими грошовими коштами це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове користування (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-яким оплатним зобов'язанням і виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами, а юридичні особи не можуть бути звільнені від цього зобов'язання.
З урахуванням викладеного, судом здійснено власний перерахунок пені, інфляційних витрат та 3% річних за період з 09.11.2012 по 26.03.2013, з якого вбачається, що стягненню з відповідача підлягає:
- пеня в розмірі 1452,16 грн.;
- інфляційні витрати в розмірі 51,27 грн.;
- 3% річних в розмірі 287,00 грн.
З урахуванням викладеного, суд частково задовольняє позовні вимоги Національного інституту винограда та вина "Магарач" до державним підприємством "Лівадія" в частині стягнення пені у розмірі 1452,16 грн. за період з 09.11.2012 по 26.03.2013, інфляційних витрат за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 51,27 грн., 3% річних за період з 09.11.2012 по 26.03.2013 в розмірі 287,00 грн.
В частині стягнення з державного підприємства "Лівадія" пені в розмірі 1962,70 грн. суд відмовляє.
Отже, стягненню з державного підприємста "Лівадія" підлягає сума основного боргу в розмірі 25675,80 грн., пеня в розмірі 1452,16 грн., інфляційні витрати в розмірі 51,27 грн., 3% річних в розмірі 287,00 грн.
Позивач 21.05.2013 направив на адресу суду клопотання, в якому просив надати йому відстрочку виконання рішення по даній справі, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем.
Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Суд, розглянувши клопотання державного підприємства «Лівадія» про надання відстрочки виконання рішення суду, вважає, що заява не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не було надано суду документальне підтвердження скрутного фінансового становища підприємства або будь - яких інших доказів відносно не можливості оплати заборгованості.
Таким чином, суд вважає клопотання державного підприємства «Лівадія» про надання відстрочки виконання рішення суду не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відносяться на відповідача у відповідності зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення оформлено та підписано 31.05.2013.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з державного підприємства "Лівадія" на користь Національного інституту винограда та вина "Магарач" суму основного боргу в розмірі 25675,80 грн., пеню в розмірі 1452,16 грн., інфляційні витрати в розмірі 51,27 грн., 3% річних в розмірі 287,00 грн., судовий збір у розмірі 1720,50 грн.
3. Наказ видати після набрання рішення законної сили.
4. В частині стягнення з державного підприємства "Лівадія" пені у розмірі 1962,70 грн. - відмовляє.
Суддя С.А. Чумаченко
Розсилка простою кореспонденцією:
1.Національний інститут винограда та вина «Магарач», вул. Кірова, 31, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна, 98600.
Розсилка рекомендованою кореспонденцією з повідомленням:
2.Державне підприємство «Лівадія», вул. Виноградная, 2, смт. Лівадія, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна, 98655.