Справа № 1601/11205/12
Номер провадження 22-ц/786/1357/2013
Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж.О.
Доповідач Пилипчук Л. І.
28 травня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:
головуючого: судді Пилипчук Л.І.
суддів: Карнауха П.М., Чумак О.В.,
при секретарі: Філоненко О.В.,
за участю: позивачки ОСОБА_1, її представника - адвоката ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3, його представника - адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 лютого 2013 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно,-
У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, який уточнила у лютому 2013 року, до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання з січня 2001 року по 15 жовтня 2001 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, як придбану внаслідок спільної праці членів сім'ї, й визнання за нею права власності на 1/2 зазначеної квартири. Посилалася на те, що з лютого 2001 року проживала з відповідачем однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та за рахунок спільних коштів та коштів кожного з них придбали житло, оформивши договір купівлі-продажу на ім'я відповідача. Оскільки вказана квартира придбана внаслідок їх з відповідачем спільної праці та за спільні кошти як членів сім'ї, прохала визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеної квартири.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін та про визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частку зазначеної квартири - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, прохала рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вважала, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам її участі у придбанні квартири, а саме показанням свідків та розпискам, що підтверджують факт її проживання однією сім'єю з відповідачем на час купівлі спірної квартири за спільні кошти.
Суд не врахував обставин, які вплинули на оформлення права на куплену квартиру на ім'я відповідача, оскільки вона перебувала на квартирному обліку та мала надію отримати житло як особа, яка потребує поліпшення житлових умов.
Про спільну участь у придбанні квартири свідчить і в подальшому реєстрація шлюбу та укладення з відповідачем договору довічного утримання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону України «Про власність», ст.22 КпШтС України), майно придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності селянського (фермерського) господарства, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об»єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (ст.ст.17,18 Закону України «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім»ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Таким чином, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 01 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у придбанні цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на половину спірної квартири.
За висновком суду першої інстанції надані позивачкою докази її участі у створенні спільної власності - є неналежними та недопустимими. Однак колегія суддів з такими висновками районного суду не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст.58 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.59 ЦПК суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Стаття 60 ЦПК встановлює обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, 08 травня 2001 року між продавцем ОСОБА_5 і покупцем ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_6 за реєстровим №892 /а.с.7/.
15 жовтня 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який розірвано 15 вересня 2009 року /а.с.20,88/.
07 травня 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір довічного утримання, який рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 жовтня 2010 року розірвано через невиконання ОСОБА_1 прийнятих на себе зобов'язань /а.с.24-26/.
Позивачка, доводячи факт спільного проживання з відповідачем у період з лютого 2001 року, в тому числі на час придбання спірної квартири у травні 2001 року, вважала, що остання є їх спільною сумісною власністю та вона має право на половину квартири. При цьому посилалася на внесення для купівлі квартири особистих грошових коштів в сумі 1500,00 доларів та спільних - в сумі 1150 доларів США, оскільки на той час проживала з відповідачем однією сім'єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. На підтвердження свого внеску надала письмові розписки та посилалася на показання свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про запозичення у них коштів для купівлі зазначеного житла спільно з відповідачем, показання свідка ОСОБА_5 про одержання від позивачки в день укладення договору купівлі-продажу в рахунок оплати вартості спірної квартири 2650,00 доларів США.
Згідно ст.112 ЦК України (1963 року) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативними та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Кодекс про шлюб та сім'ю України, який діяв на час спірних правовідносин, не визначав поняття сім'ї та членів сім'ї. Вказане поняття на законодавчому рівні визначено нормою ст.64 Житлового кодексу України, відповідно до якої членами сім'ї наймача, крім дружини, їх дітей і батька, може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином, доведення факту спільного проживання сторін однією сім'єю, ведення спільного господарства, що включає в себе і спільний бюджет, участь обох у витратах для купівлі квартири, - вказує на те, що придбана ними на ім'я відповідача квартира відповідно до ст.112 ЦК України 1963 року є їх спільною власністю без визначення часток (сумісною власністю).
Згідно договору купівлі-продажу від 08 травня 2001 року відчуження квартири вчинено за 14850,00 грн. /а.с.7/. Продавець ОСОБА_5 в рахунок оплати вартості квартири одержав в день посвідчення договору від позивачки 2650,00 доларів США, що підтверджено відповідною розпискою та показаннями його як свідка.
Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_15 підтвердили факт спільного проживання сторін однією сім'єю у період з лютого 2001 року до часу укладення шлюбу, в тому числі на час придбання спірного об'єкту нерухомості, ведення ними спільного господарства, спільне зайняття торгівельною діяльністю.
На користь доведеності участі позивачки у придбанні квартири вказує і наступна реєстрація шлюбу сторін, волевиявлення відповідача на забезпечення позивачки правом на спірне майно шляхом укладення з нею договору довічного утримання, який в послідуючому був розірваний.
Відповідач, заперечуючи участь позивачки у придбанні спірної квартири шляхом внесення власних та спільних коштів, не спростував доводи позивачки та вищевикладені докази її співучасті у придбанні спірного об'єкту нерухомості, не надав суду доказів оплати зазначеної у договорі вартості квартири лише особистими коштами.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що факт укладення договору купівлі-продажу квартири на ім'я ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу при доведеності факту проживання сторін однією сім'єю на час укладення договору та участі позивачки у її придбанні разом з відповідачем - не надає цій квартирі статус особистої власності останнього, оскільки вона придбана за рахунок їх спільної праці як членів сім'ї, а тому є спільною сумісною власністю.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», викладених у абзаці 3 пункту 5, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. При відсутності доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Оскільки надані докази створення спільної сумісної власності не вказують на переважну участь когось із сторін, як учасників спільної сумісної власності при купівлі спірної квартири, колегія суддів визнає їх частки рівними.
Щодо позовних вимог в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу на час придбання спірного об'єкту нерухомості у 2001 році, то вказаний факт не має юридичного значення в розумінні визнання об'єкту нерухомості спільною сумісною власністю подружжя, оскільки цивільне та сімейне законодавство, діюче на час купівлі квартири, не передбачало для вказаного факту правових наслідків щодо надання майну, набутому під час такого проживання, статусу спільної сумісної власності подружжя. Тому в цій частині позовні вимоги є безпідставними.
За таких обставин, коли висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а норми матеріального права застосовані невірно, колегія суддів приходить до висновку, що рішення районного суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.303,304,307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст.ст.314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 лютого 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1, як придбану внаслідок їх спільної праці як членів сім'ї.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити .
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подання протягом 20 днів касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Л.І. Пилипчук
СУДДІ: /підпис/ П.М. Карнаух
/підпис/ О.В. Чумак
Суддя апеляційного суду
Полтавської області Л.І. Пилипчук