Справа № 0807/2259/2012
Провадження № 2/316/11/13
"27" травня 2013 р. Енергодарський міський суд
Запорізької області
в складі: головуючого судді: Бульби О.М.,
при секретарі: Малихіній І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Енергодар цивільну справу за позовом Запорізького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі: Державного підприємства «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство», Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства до Енергодарської міської Ради, ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення Енергодарської міської ради, визнання недійсним виданого на його підставі державного акту на право власності на землю та повернення земельної ділянки, -
23.06.2012 року Запорізький міжрайонний екологічний прокурор звернувся до Енергодарського міського суду Запорізької області із зазначеним позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення 41 сесії Енергодарської міської ради від 16.06.2010 року №249 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадській організації СГТ «Волна», затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, та надання земельних ділянок у приватну власність членам СГТ «Волна» (далі за текстом - Рішення №249) в частині надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га (АДРЕСА_1) для ведення садівництва;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №934824, виданий ОСОБА_1, зареєстрований Державним земельним кадастром 15.07.2010р.;
- скасувати в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі запис №011027000421 від 15.07.2010 року;
- повернути земельну ділянку площею 0,12 га, ринковою вартістю 1416 гривень, що розташована в адміністративних межах м. Енергодара з кадастровим номером 2312500000:11:053:0071 у державну власність, а саме: постійному користувачу ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство».
Свій позов мотивував тим, що спірна земельна ділянка належить відповідно до матеріалів лісогосподарського устрою, форм 6-зем, 2-зем, згідно із листом Головного управління Держкомзему у Запорізькій області № 08-02-12/6601 від 19.12.2011 року до земель лісогосподарського призначення та знаходиться в постійному користуванні ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство». Крім того, спірна земельна ділянка входить до складу земель ландшафтного заказника місцевого значення «Іванівський бір» і відноситься до земель природно-заповідного фонду.
Через те, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» та відноситься до земель лісового фонду, її передача у власність відповідача 2 здійснена усупереч вимогам Земельного та Лісового кодексів України, що є підставою для визнання Рішення №249 у частині надання у приватну власність відповідача 2 земельної ділянки для ведення садівництва незаконним та його скасування. Беручи до уваги, що державний акт на право власності на земельну ділянку виданий відповідачу 2 на підставі незаконного рішення, цей державний акт також підлягає визнанню недійсним. Крім того, перелічені обставини незаконної передачі земель лісового фонду викликають, на думку позивача, необхідність реального повернення спірної земельної ділянки до державної власності.
На підтвердження цього вказував, що відповідно до ч. 1, 2 ст.173 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій, межі району, села, селища, міста, району у місті, встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.
Вказував, що відповідно до ст.ст. 20, 21 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
В судовому засіданні прокурор позов підтримав, підтвердив обставини, наведені в позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги.
Представники Державного підприємства «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство», Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові.
Позивачі та прокурор наголошували на тому, що внаслідок прийняття відповідачем 1 оскаржуваного рішення з державної власності без згоди Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства та згоди землекористувача (ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство»), незаконно вибула вказана земельна ділянка та було змінено її цільове призначення, чим порушено інтереси держави.
Відповідач 1 у судове засідання не з'явився, пояснень по суті спору не надав, про місце та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідач №2 в судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутності.
Представник відповідача 2 за довіреністю проти позову заперечила, зазначивши, що Рішення №249 прийнято без порушень норм Земельного та Лісового кодексів України. Вважає, що спірна земельна ділянка передана відповідачу 2 у власність з дотриманням цільового використання відповідної категорії земель. З урахуванням, що розмежування земель комунальної і державної власності в м. Енергодарі Запорізької області не проводилось та з огляду на те, що спірна земельна ділянка була передана від ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» до складу земель м. Енергодара за актом від 28.09.2001 року, спірна земельна ділянка знаходиться у віданні Енергодарської міської ради, яка мала законні повноваження щодо розпорядження нею. Також вважає, що скасування Рішення №249 призведе до порушення конституційного права власника вільно володіти, користуватись та розпоряджатися належним йому майном, оскільки зазначене Рішення №249, як акт індивідуальної дії, фактично виконано і через нього вже відбулися певні юридичні події та факти.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача 1, позивача 2 та прокуратури, а також представника відповідача 2, дослідивши докази по справі, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом спору у даній цивільній справі є наявність чи відсутність у відповідача (Енергодарської міської ради) повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.
Суд бере до уваги, що до земель міста згідно зі статтею 63 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 15.03.1991 року з наступними змінами) належать усі землі в межах міста. Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів. Використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планування та забудови міста, а також планів земельно-господарського устрою.
Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста.
Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховної ради України №157/96-ВР від 05.09.1996 року були затверджені межі міста Енергодар Запорізької області загальною площею 6350,1 га. згідно доданих картографічних матеріалів (т.1 а.с.99).
Статтею 7 Земельного кодексу (в редакції, що діяла) передбачено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
У постійне користування земля може надаватись Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам. При цьому, право постійного користування землею посвідчується державним актом, який видається і реєструється сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (стаття 22 зазначеного кодексу).
Системний аналіз наведених положень Земельного кодексу України дає підстави суду вважати, що документом, який підтверджував би право постійного користування ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» спірною земельною ділянкою до має бути акт на право постійного користування землею, виданий саме цьому підприємству з огляду на наступне:
В 1971 році згідно з наказом №116 по Запорізькому обласному управлінню лісового господарства було організовано Кам'янсько-Дніпровську лісомеліоративну станцію, яка була ліквідована з 01.12.1991 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи наказом Міністерства лісового господарства Української РСР від 31.10.1991 року за №133 та наказом по Кам'янсько-Дніпровському лісовому господарству від 26.12.1991 року за №99, натомість створено Кам'янсько-Дніпровське державне лісове господарство (т.2 а.с.37-41). В 2005 році згідно з наказом Державного комітету лісового господарства України від 21.04.2005 року за №291 Кам'янсько-Дніпровське державне лісове господарство перейменовано в Державне підприємство «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство».
В судовому засіданні прокурор та представник ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» підтвердили, що такий акт на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою відсутній.
Своїм листом від 09.01.2013 року за №17 директор ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» на адресу суду підтвердив, що єдиними документами, які підтверджують право користування зазначеною земельною ділянкою є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які долучені до матеріалів справи (т.2 а.с.10).
Проаналізувавши зазначені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, суд відзначає, що в матеріали справи надано копію планшету №1 лісовпорядкування 1979 року та 1989 року, а також проект організації та розвитку лісового господарства Кам'янсько-Дніпровської лісомеліоративної станції 1990 року. Матеріали лісовпорядкування створеного в 1991 року Кам'янсько-Дніпровське державне лісове господарство в матеріали справи не надано. Наявними є матеріали лісовпорядкування ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство», а саме планшет №1 від 2008 року та проект організації і розвитку лісового господарства ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство».
Жодному з зазначених підприємств акт на право постійного користування оспорюванню земельною ділянкою не видавався.
Земельні відносини підлягають правовому регулюванню земельним законодавством і перехід до правонаступника майнових прав і обов'язків реформованого (ліквідованого) підприємства, установи чи організації не породжує автоматичного переходу до нього права користування земельною ділянкою, відведеною попередникові. Законодавство, що регулює земельні відносини, не містить норм, відповідно до яких набуття права користування земельною ділянкою здійснюється у зв'язку з правонаступництвом. Земельний кодекс України не передбачає жодних виняткових підстав для набуття права земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів.
Прокурором та позивачами не надано доказів оформлення правонаступником - ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» Державного акту на право постійного користування оспорюванню земельною ділянкою. Представником ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» у судових засіданнях не заперечено того факту, що звернення у встановленому законом порядку до Енергодарської міської ради, як органу до відання якого належить розпорядження цією земельною ділянкою, з питання оформлення прав на неї не здійснювалося. Доказів такого звернення позивачів також не представлено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що ліквідація Кам'янсько-Дніпровської лісомеліоративної станції і подальше правонаступництво Кам'янсько-Дніпровським державним лісовим господарством її прав, а згодом таке ж правонаступництво ДП «Кам'янсько-Дніпровським лісовим господарством» є юридичним фактом припинення права постійного користування земельною ділянкою. В Земельному кодексі України не передбачено такої підстави для виникнення права користування земельною ділянкою, як його перехід від правопопередника. Оскільки у ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» не виникло право користування спірною земельною ділянкою, то і відсутні підстави для захисту неіснуючого порушеного права.
Окрім цього, матеріали справи містять листи ДП «Кам'янське-Дніпровське лісове господарство» №31 від 10.02.2009 року, №26 від 30.01.2009 року, за якими ДП «Кам'янське-Дніпровське лісове господарство» визнає та підтверджує, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу 2 за Рішенням №249 не є землями державного підприємства, а є землями комунальної власності Енергодарської міської ради (т.1 а.с.120-121).
Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка площею 0,12 га розташована на території Енергодарської міської ради в межах м. Енергодара Запорізької області та не є землею лісогосподарського призначення.
Суд також зазначає, що відповідно до ч.1 ст.20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Позивачем суду не надано доказів того, що зазначена земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення та надана йому в користування компетентним органом влади, натомість надано лист за №12 від 09.01.2013 року, в якому зазначається, що такі документи в архівах підприємства не збереглися (т.2 а.с.9).
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів ; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Згідно із пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Таким чином, оскільки розмежування земель комунальної та державної власності в м. Енергодарі Запорізької області так і не відбулося, спірна земельна ділянка знаходиться у віданні Енергодарської міської ради, яка мала законні повноваження розпоряджатися нею.
Відповідно до ст.ст. 13, 19 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу, права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами ст.152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до вимог ст.125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
В п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Згідно зі ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В порушення вищенаведеної правової норми прокуратурою та позивачами не надано доказів на підтвердження того, що ДП «Кам'янське-Дніпровське лісове господарство» є власником чи користувачем спірної земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Енергодарської міської ради Запорізької області.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Проекти організації та розвитку лісового господарства є основним нормативно-технічним документом лісовпорядкування. До планово-картографічних матеріалів відносяться лісовпорядні планшети. Їх виготовлення та розмноження впорядковується Інструкцією, погодженою головним управлінням геодезії і картографії Ради Міністрів СРСР 28.11.1986 року, відповідно до вимог якої складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.
До того ж, згідно з ч.4 ст. 48 Лісового кодексу України матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Натомість, ані проект організації та розвитку лісового господарства від 1990 року, 2008 та 2009 років, ані планшет лісовпорядкування №1, надані прокуратурою та позивачами, не містять погоджень з органами землевпорядкування м. Енергодара і територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Окрім цього, в проекті організації та розвитку лісового господарства від 2009 року зазначено, що попереднє лісовпорядкування було проведено в 1989 році, але в матеріалах справи зазначений факт не знайшов підтвердження.
Зазначене також підтверджується протоколом другої лісовпорядної наради від 15.05.2009 року по розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Кам'янське-Дніпровське лісове господарство» Запорізької області, затвердженим начальником Запорізького обласного управління лісового і мисливського господарства та погодженого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області, згідно з яким площа земель лісогосподарського призначення по м. Енергодар за даними попереднього лісовпорядкування відсутня, державний облік лісів станом на 01.01.2002 року по м. Енергодар відсутній, земельний баланс на 01.07.2007 року по місту складає 2146 га за даними теперішнього лісовпорядкування.
З урахуванням викладеного, проект організації та розвитку лісового господарства і планшет лісовпорядкування не можуть вважатись належними доказами на підтвердження права користування ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» спірною земельною ділянкою в розумінні ст.57 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
- зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
- окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Посилання позивачів та прокуратури на те, що спірна земельна ділянка була виділена із земель лісового фонду не приймається до уваги, оскільки належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що земельна ділянка віднесена до земель лісового фонду суду не надано.
Посилання прокурора на форми 6-зем та 2-зем не можна вважати належними та допустимими доказами права на спірну земельну ділянку, оскільки вони є документами звітності і не відображають кількісний облік земель з зазначенням загальної площі земель та не характеризують (із встановленням меж) конкретну спірну ділянку землі. Окрім цього, в листах про надання інформації із форми 6-зем, наданих прокурором в матеріали справи за підписом в.о. начальника відділу Держземагенства у м. Енергодар Запорізької області Бойко від 05.02.2013 року за №245/03-04 та в.о. начальника відділу Держкомзему у м. Енергодар Запорізької області Перевертнюка від 17.10.2012 року за №670/03-06, чітко значиться інформація про земельну ділянку площею 2142,2900 га, яка знаходиться в розпорядженні Енергодарської міської ради, та погоджена для ведення мисливського господарства ДП «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство», а не надана в постійне користування. Окрім цього, зазначено, що згідно зі звітом форми 6-зем за період 2009 -2012 років обліковується в рядку 8, як лісогосподарські підприємства, спочатку площею 2146,0000 га, а згодом 2142,2900 га.
З огляду на зазначене суд відзначає, що у рядку 08 Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Державного комітету статистики України №377 від 05.11.1998 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1998 року за №788/3228, ураховуються дані про інші недержавні сільськогосподарські підприємства, які не можна врахувати в рядках 04-07.
Отже, суд доходить висновку про наявність у Енергодарської міської ради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.
Відповідно, передача відповідачем 1 у приватну власність відповідачу 2 спірної земельної ділянки є правомірною реалізацією у повноваженим органом власника (територіальної громади) свого законного права на розпорядження землями в межах населених пунктів і прийняття відповідачем 1 Рішення №249 жодним чином не порушує матеріальні права та інтереси ані позивачів, ані Держави.
Крім того, суд приймає до уваги, що оскільки межі державного ландшафтного заказника місцевого значення «Іванівський бір» не встановлені, режим, передбачений ст.14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відсутній, відповідно, відсутні докази знаходження спірної земельної ділянки на території об'єктів природно-заповідного фонду. Окрім цього, в доказах, наданих позивачами та прокурором, має місце невідповідність дата створення державного ландшафтного заказника місцевого значення «Іванівський бір», а саме в охоронних зобов'язаннях від 25.05.1999 року та 21.02.2011 року значиться, що даний заказник створений рішенням Запорізької обласної ради від 27.11.1998 року №10, в рішенні Запорізької обласної ради народних депутатів від 13.09.1988 року №272 підставою створення зазначено рішення облвиконкому №206 від 24.05.1972 року. В матеріали справи позивачами надано положення про державний ландшафтний заказник місцевого значення «Іванівський бір» від 04.04.1980 року.
Отже, доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
Суд вважає за необхідне зазначити, що через не оформлення належним чином правовстановлюючих документів, які б підтверджували права ДП «Кам'янське-Дніпровське лісове господарство» на спірну земельну ділянку, безпідставним є твердження позивача про її належність до земель державного заказника.
Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача 2, що твердження позивачів про віднесення спірної земельної ділянки до складу лісового фонду та її (ділянки) належність до державного заказника є недоведеним належними та допустимими доказами. Зазначене також підтверджується інформацією від 29.01.2013 року в.о. начальника відділу Держземагенства у м. Енергодар Запорізької області Бойко про те, що в Державному земельному кадастрі, в індексно-кадастрових картах відсутня інформація про наявність в адміністративно-територіальних межах м. Енергодара земель лісогосподарського призначення.
Суд приходить до висновку, що наданий прокурором та позивачами витяг з Державного лісового кадастру (заповнений рукописним шляхом) не може являтись належним доказом та допустимим, оскільки відповідно до статті 52 Лісового кодексу України, документація державного лісового кадастру ведеться органами виконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування; 2) рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок.
Тому судом відхиляються посилання прокурора та позивачів на те, що оскільки землекористувачем такої земельної ділянки раніше було лісове господарство, то вказана земельна ділянка належить до земельних ділянок лісового фонду, оскільки законодавством не встановлено обмежень для лісових господарств виступати землекористувачами земельних ділянок, які належать до інших категорій. Тому, факт використання зазначеної земельної ділянки лісовим господарством не означає обов'язкової належності такої земельної ділянки до земельних ділянок лісового фонду.
Суд бере до уваги, що оскільки на момент введення в дію Земельного Кодексу України (01.01.2002 року) ДП «Кам'янське-Дніпровське лісове господарство» не зверталось за відведенням спірної земельної ділянки та отриманням правовстановлюючого документа (акта на право постійного користування), вирішення такого питання у відношенні спірної земельної ділянки відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування і повинно здійснюватися на загальних підставах, а факт не звернення ДП «Кам'янське-Дніпровське лісове господарство» за відведенням спірної земельної ділянки та отриманням правопідтверджуючого документа свідчить про відсутність встановлених меж спірної земельної ділянки, невключення інформації про спірну земельну ділянку до державного земельного кадастру і, відповідно, виключає можливість використання картографічних матеріалів у якості допустимих доказів по справі.
На питання суду щодо можливості обґрунтування своїх позовних вимог доказами, позивач надав пояснення, що інших доказів, крім тих, які залучені до матеріалів справи, надати не має можливості.
З приводу твердження прокурора, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки СГТ «Волна» мав проходити обов'язкову державну експертизу, суд зазначає, що, згідно статті 8 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Оскільки прокурором не доведено, а судом не встановлено, що оспорювана земельна ділянка відноситься до будь-якої із перелічених категорій земель, то проведення державної експертизи в даному випадку не є обов'язковою.
Щодо вимоги про скасування державного акта на право власності на землю, суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених в Земельному кодексі.
Згідно зі ст.91 Земельного кодексу України, власники зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та інше.
Статтею 140 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права власності на земельну ділянку. Зокрема, такими підставами припинення є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Проте, у заявленому позові позивачами не обґрунтовано, яка із вищеперелічених законом підстав є у даному випадку правовою підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку.
Також, суд розглядаючи зазначену цивільну справу по суті спору виходить з того, що статтями 55, 121 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55). Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом (ст. 121).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції станом на 26.11.12), прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та ін. центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів АР Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Згідно з п.3 ч.3 ст.20 Закону України "Про прокуратуру", при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.
Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції станом на 26.11.12) передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Як свідчить зміст позовних вимог, прокурор вбачає необхідність захисту інтересів держави в особі Державного підприємства «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» та Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства.
Таким чином, враховуючи положення наведених вище норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку щодо правомірності звернення Запорізького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство» та Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства. У зв'язку з чим, твердження відповідача 2 про відсутність правових підстав для звернення прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства «Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство», Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства суд визнає безпідставними та необґрунтованими, а тому і не приймаються судом до уваги.
Також, суд відзначає, що прокурор при виявленні порушень закону у межах своєї компетенції може опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта. Поряд з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України по справі №1-9/2009 від 16.04.2009 року №7-рп/2009, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Тому, суд не бере до уваги твердження відповідача 2, що рішення органів місцевого самоврядування не можуть бути скасованими, якщо вони були виконаними.
За таких обставин, суд дослідивши матеріали справи та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, вважає, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі, що повністю узгоджується із декларованим ст.2 Закону України «Про судоустрій» завданням суду як то: здійснення судочинства на засадах верховенства права з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 59, 60, 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Запорізького міжрайонного екологічного прокурора відмовити повністю.
Рішення в повному обсязі буде виготовлено 31.05.2013 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом
Суддя: О. М. Бульба