донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
28.05.2013 р. справа №913/28/13-г
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А.
при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача:не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київ
на рішення господарського судуЛуганської області
від18.03.2013р.
по справі№913/28/13-г (провадження №2/913/28/13-г) (суддя Голенко П.І.)
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-Сервіс», м. Сєверодонецьк Луганської області
простягнення 837456,52грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київ звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-Сервіс», м. Сєверодонецьк Луганської області про стягнення з відповідача суму основного боргу 490005,40 грн., неустойку за прострочення сплати лізингових платежів у розмірі 212886,35 грн., 3% річних у сумі 40250,83грн. та неустойку за несвоєчасне повернення предмету лізингу у сумі 94313,94грн. за договором фінансового лізингу № 115-LD від 17.07.2007р.
Рішенням господарського суду Луганської області від 18.03.2013р. позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ-Сервіс", м. Сєвєродонецьк Луганської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" заборгованість у сумі 378978,50грн., неустойки (пені) за прострочення лізингових платежів у сумі 29106,53грн., неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу у сумі 94313,94грн., річних у сумі 29948,80грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 10646,96грн.
Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням господарського суду Луганської області від 18.03.2013р., звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що відповідачем визнано борг, а тому відбулося переривання перебігу позовної давності та перебіг його почався заново, у зв'язку з чим позивачем не було пропущено строк позовної давності. Також, скаржник зазначає, що оскільки основний борг підлягає стягненню, то відмова у задоволені частини вимог про стягнення пені у розмірі 183779,82грн. та річних в сумі 10302,03грн. є неправомірною. Вважає, що пунктом 8.2. договору передбачено можливість нарахування пені за весь період прострочення сплати лізингових платежів незалежно від тривалості такого порушення до дати фактичної сплати боргу.
Сторони у судове засідання не прибули, позивач направив заяву про розгляд справи у його відсутності з підстав завантаженості в іншому процесі.
Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність представників сторін за наявними матеріалами справи.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.07.2007р. між сторонами у справі, укладено договір фінансового лізингу № 115-LD з додатковими угодами №1 від 27.05.2008р. та №2 від 17.12.2008р. (далі - договір).
Відповідно до умов пункту 1.1 договору позивач зобов'язався передати в платне користування на умовах фінансового лізингу майно (гусеничний гідравлічний HITACHI моделі ZAXIS 330LC-3 та гідро молот FURUKAWA моделі F35), а відповідач - прийняти це майно та своєчасно сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.
Пунктом 7.5 договору передбачено, що відповідач (лізингоодержувач) за користування предметом лізингу сплачує позивачу (лізингодавцю) лізингові платежі у грошовій одиниці України - гривні, згідно вказаному у додатку до додаткової угоди №2 від 17.12.2008р. до договору графіку платежів.
Згідно з пунктом 12.5 сторони домовились про відповідальність за несвоєчасний демонтаж та повернення предмету лізингу у вигляді неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що нарахована на суму еквівалента ціни предмета лізингу за період такого прострочення.
Пунктом 14.8 договору визначено, що цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином сторонами та зберігає силу до повного виконання лизингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за цим договором.
Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.
До укладеного договору між сторонами 17.07.2007р. були підписані Додаток №1 - Специфікація, відповідно до якої гусеничний гідравлічний екскаватор HITACHI на суму 305000,00грн предметом договору є гусеничний гідравлічний екскаватор HITACHI на суму 305000,00грн., Додаток №2 - Графік лізингових платежів.
17.07.2007р. між сторонами був підписаний акт приймання-передачі предмету лізингу, відповідно до якого Лізингодавець передав, а Лізингодавець прийняв предмет лізингу, а саме: гідравлічний екскаватор HITACHI на суму 305000,00грн
Додатковою угодою сторони внесли зміни до пункту 3.1. договору, відповідно до якого вартість предмету лізингу становить 376216,20грн.
Додатковою угодою від 17.12.2008р. сторони внесли зміни до Додатку №2 - Графік платежів та виклали його в новій редакції.
З матеріалів справи вбачається, що з огляду на невиконання відповідачем умов Договору позивач повідомленням від 25.08.2010р. №1430, яке відповідачем було отримано 31.08.2010р., відмовився від Договору починаючи з 31.08.2010р. та повідомив про повернення предмету лізингу.
За своєю природою даний договір є договором фінансового лізингу, до якого застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених розділом ІІІ Цивільного кодексу України, розділу 6 Господарського кодексу України та Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Частиною 1 статі 292 Господарського кодексу України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених вказаним параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Наявними матеріалами справи підтверджено факт передачі відповідачеві предмету лізингу.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", підпункту 7.7 умов договору Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до приписів статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджено, що графіки сплати лізингових платежів на підставі умов пунктів 7.5 договору складені сторонами у справі та підписані ними без доповнень та зауважень.
Пунктом 9.4 договору передбачено, що лише Лізингодавець (позивач) має право змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне. Щодо можливості Лізингоодержувача (відповідач) змінювати графік лізингових платежів у даному Договорі не зазначено.
При таких обставинах гарантійний лист № 106 від 28.02.2011р. не є внесенням змін до договору в частині строків оплати.
В ході розгляду справи відповідачем зроблено заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості. Позивач вважає, що відбулось переривання строку, а висновок суду щодо часткового стягнення суми боргу та нарахованої на них пені та 3% річних є неправомірним.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин 1, 3 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Посилання позивача на здійснення часткової оплати та гарантійний лист №106 від 28.02.2011р., як на вчинення відповідачем дій, які переривають перебіг позовної давності колегія суддів визнає безпідставними.
З гарантійного листа №106 від 28.02.2011р. вбачається, що відповідачем за спірним договором визнана сума боргу у розмірі 136844,60грн. та визначено графік погашення цієї заборгованості з конкретними сумами оплати та датами оплати, при цьому відповідач гарантує, що цей борг буде ним сплачений частинами у визначені графіком строки.
Проте, з даного листа не вбачається за який період утворилась заборгованість у розмірі 136844,60грн., яка, в тому числі, не співпадає із заявленою до стягнення сумою боргу. Акт звірки розрахунків до цього листа також не складено.
Посилання апелянта на здійснення відповідачем у 2011 р. оплати колегія суддів також не приймає як подію, яка перериває строк позовної давності, оскільки підставою платежів визначено відсотки, проте як гарантійний лист визначає сплату боргу.
Крім того, здійснені платежі не відповідають визначеному в листі графіку ані по визначеним датам, ані по сумам перерахувань.
При таких обставинах, ані гарантійний лист №106 від 28.02.2011р., ані банківські виписки не є належними доказами переривання перебігу строку позовної давності.
До вимог про стягнення заборгованості по лізинговим платежам застосовуються загальні строки позовної давності в три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що за пред'явленим позовом позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за період з 15.10.2009р. по 31.08.2010р., при цьому позивач звернувся до суду з даним позовом - 26.12.2012р. (згідно довідки альтернативної служби доставки), тобто з частковим пропуском строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з 15.10.2009р. по 15.12.2009р. (включно), тобто господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що до стягнення з відповідача є сума заборгованості за період з 15.01.2010р. по 31.08.2011р. у сумі 378978 грн. 50 коп.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по оплаті лізингових платежів підлягають задоволенню у сумі 378978 грн. 50 коп., у решті у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до умов пункту 8.2 укладеного сторонами договору передбачено, що у разі несплати відповідачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за Договором , він сплачує позивачеві неустойку (пеню) з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до розрахунку позивачем нарахована пеня за період з 16.10.2009р. по 25.12.2012р. у загальній сумі 212 886,35 грн.
Господарський суд, виходячи з приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, стягнув з відповідача пеню за невиконання зобов'язання у розмірі 29106,53грн.
За приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено поняття строку та терміну у цивільному обороті. Згідно зазначеної норми строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Отже, в правовому сенсі строк та термін - це різні правові поняття, які мають різне юридичне значення та різні правові наслідки, оскільки строком визнається визначений період часу зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу,в результаті якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. Термін визначає момент у часі, з настанням якого пов'язана певна дія або подія.
Аналізом пункту 8.2 спірного договору встановлено, що сторони визначили термін з настанням якого пов'язана подія.
Таким чином, враховуючи застосування строку позовної давності до основної суми боргу та з застосуванням вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України колегія суддів вважає правомірним висновок суду щодо стягнення пені у розмірі 29106,53грн. за період з 16.01.2010р. по 02.03.2011р.
Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Умовою пункту 12.5 договору встановлена відповідальність за несвоєчасний демонтаж та повернення предмету лізингу у вигляді неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що нарахована на суму еквівалента ціни предмета лізингу за період такого прострочення.
Відповідно до акту приймання-передачі від 25.07.2007р. ціна предмета лізингу становить 1540 250 грн.
Виходячи з цих обставин, позивач нарахував пеню за період з 06.09.2010р. по 01.02.2011р. (149 днів) у сумі 94313,94 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних та враховуючи застосування позовної давності до основної суми боргу, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що стягненню підлягають лише річні нараховані за період з 16.01.2009р. по 25.12.2012р. у сумі 29948,80 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 378978,50 грн., неустойки (пені) за прострочення лізингових платежів у сумі 29106,53грн., неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу у сумі 94313,94 грн. та річних у сумі 29948,80грн.
Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За змістом статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Луганської області від 18.03.2013р. у справі №913/28/13-г (провадження №2/913/28/13-г) підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київ на рішення господарського суду Луганської області від 18.03.2013р. у справі №913/28/13-г (провадження №2/913/28/13-г) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Луганської області від 18.03.2013р. у справі №913/28/13-г (провадження №2/913/28/13-г) - залишити без змін.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Н.В. Ломовцева
Судді: Н.М. Принцевська
О.А. Скакун
Надруковано 5 прим.:
1. Позивачу;
2. Відповідачу;
3. У справу;
4. ДАГС;
5. ГСДО.