Справа: № 2а-17833/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
30 травня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,
при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2012 року № 0000352320.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що працівниками податкової інспекції була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Кернел-Трейд» з питань достовірності нарахування і сплати податку на додану вартість за період з січня 2010 року по червень 2012 року.
Результати перевірки відображено в акті від 10.09.12 р. №966/40-50/23-20/, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3, п 198.6 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 159 848 314,00 грн. та вимог п. 1.8 ст.1, пп. 7.7.1, пп..7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4, ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ в розмірі 159 848 314,00 грн. яка підлягає зменшенню.
На підставі акта перевірки Окружною державною податковою службою - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби 02.10.12р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000352320, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 147 994 764,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 73 995 882,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження вказаного рішення відповідача скаргу позивача було залишено без задоволення, а спірне податкове-повідомлення-рішення - без змін.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2012 року № 0000352320 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акту позапланової виїзної документальної перевірки, проведеної в рамках кримінальної справи, провадження по якій не завершено, останнє повинно бути визнане протиправним.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, а також у зв'язку виявленням розбіжностей між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів позивача.
Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Як вбачається зі Статуту ТОВ «Кернел-Трейд», одним із видів діяльності підприємства є оптова торгівля зерном.
З матеріалів справи вбачається, що в період, за який проводилась перевірка, ТОВ «Керенел-Трейд» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Фірма ЛААД», ТОВ «Вегас Юкрейн», ТОВ «Кіровограднафтопостач», ТОВ фірма «Агропроменерго ЛТД», ФОП ОСОБА_1., ФОП ОСОБА_2., ТОВ «Іетерагро-Союз», ФГ «Південна зірка», ПАФ «Світоч-Агро», СТОВ «Марія».
Судом встановлено, що з вказаними суб'єктами господарювання позивачем було укладено договори купівлі-продажу та поставки сільськогосподарської продукції.
Факт виконання договорів підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи (додатки до справи), а саме: видатковими, податковими накладними, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями на зберігання зерна, договорами зберігання.
Оплата за вказаними договорами підтверджується платіжними дорученнями, наданими позивачем.
Посилання контролюючого органу на акти перевірки контрагентів позивача, відповідно до висновків яких встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, розбіжності між сумами задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів та порушення контрагентоми позивача податкового законодавства як на підставу неправомірного формування ТОВ «Кернел-Трейд» податкового кредиту за господарськими операціями з цими суб'єктами господарювання не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.
Доводи контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.
Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами.
Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів купівлі-продажу не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умови наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Наведені положення законодавства відображено також і в Законі України «Про податок на додану вартість».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.
Виконання договорів підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст.1, пп. 7.7.1, пп..7.7.2 п.7.7 , п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4, ст. 200 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.
Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактором права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.
Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відхилення доводів податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, чого відповідачем не вчинено.
Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у них статусу платника ПДВ.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позапланова документальна невиїзна перевірка позивача, за результатами якої було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, була призначена на підставі постанови старшого слідчого СВ ДПІ У Подільському районі м. Києва ДПС капітана податкової міліції в рамках кримінальної справи № 77-00199, згідно з якою документальну перевірку ТОВ «Кернел-Трейд» по взаємовідносинах з СТОВ «Марія» за весь період діяльності доручено ревізорам ОДПС - Центральний офіс з обслуговування ВПП ДПС.
Підпунктом 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності отримання постанови суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.
У відповідності до п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, п. 7 розділу IV наказу Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.
Пунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України, встановлено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.
Докази набрання законної сили відповідним рішенням суду в кримінальній справі у матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до змісту постанови старшого слідчого СВ ДПІ У Подільському районі м. Києва ДПС капітана податкової міліції в рамках кримінальної справи № 77-00199 відповідачу було доручено провести перевірку позивача по взаємовідносинах з СТОВ «Мрія» за весь період діяльності, натомість як вбачається з наказу про призначення перевірки та й з акту перевірки, Окружною державною податковою службою - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби перевірку позивача здійснено за період січень 2010 року - червень 2012 року по взаємовідносинах з усіма контрагентами, тобто поза межами встановленими Постановою та без наявності правових підстав, визначених ст.ст. 77-79 Податкового кодексу України.
Таким чином, виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем незаконно.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та правомірність винесення податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте податковим органом без достатніх підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість, про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої суми до відшкодування та не доведено наявність підстав та правомірність зменшення заявленого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про те, що задоволення вимог адміністративного позову.
Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді І.О. Грибан
О.А. Губська
Ухвалу в повному обсязі виготовлено 30.05.2013 року
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.