Справа: № 826/3577/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
30 травня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,
при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2013 року № 0000042320 та № 0000052320.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що працівниками податкової інспекції була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Кернел-Трейд» з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2012 року.
Результати перевірки відображено в акті від 19.12.2012 року № 1476/40-50/23-20/31454383, в якому контролюючим органом встановлено завищення суми податкового кредиту та від'ємного значення у розмірі 7874541,00 грн., у тому числі за: серпень 2012 року - 1487163,00 грн.; вересень 2012 року - 6387378,00 грн., чим порушено п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (також далі - ПК України); та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за вересень 2012 року у розмірі 1487163,00 грн., чим порушено п.п. 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України.
На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення- рішення № 0000042320, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів) з ПДВ у розмірі 1487163,00 грн., та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 743581,50 грн.; та податкове повідомлення-рішення № 0000052320, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми ПДВ у розмірі 6387378,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень відповідача скарги позивача було залишено без задоволення, а спірні податкові-повідомлення-рішення - без змін.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2013 року № 0000042320 та № 0000052320 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що формування податкового кредиту та визначення сум бюджетного відшкодування здійснено ТОВ «Кернел-Трейд» у відповідності з вимогами податкового законодавства.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, а також у зв'язку виявленням розбіжностей між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів позивача.
Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Як вбачається зі Статуту ТОВ «Кернел-Трейд», одним із видів діяльності піжприємства є оптова торгівля зерном (а.с. 15, том 1).
Судом встановлено, що в період, за який проводилась перевірка, ТОВ «Керенел-Трейд» мало господарські взаємовідносини з ПП «Трейд-Інвест-Агро» , ПП «Форвард Л» , ФГ «Ялинівське 2007» та ТОВ «Рост-Інвест-Агро», ТОВ АФ «Вітчизна», ТОВ «Осіївське», ТОВ «Чорна кам'янка», ТОВ «Агрофірма «Зоря», ПП «Гамма-Плюс».
Як вбачається з матеріалів справи, з вказаними суб'єктами господарювання позивачем було укладено договори купівлі-продажу та поставки сільськогосподарської продукції.
Факт виконання договорів підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи (том 1 - 8), а саме: видатковими, податковими накладними, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями на зберігання зерна.
Оплата за вказаними договорами підтверджується платіжними дорученнями, наданими позивачем.
Посилання контролюючого органу на акти перевірки податковим органом контрагентів позивача, відповідно до висновків яких встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, розбіжності між умами задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів та порушення контрагентами позивача податкового законодавства як на підставу неправомірного формування ТОВ «Кернел-Трейд» податкового кредиту за господарськими операціями з цими суб'єктами господарювання не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.
Доводи контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.
Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами.
Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів купівлі-продажу належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.
Посилання апелянта на відсутність у позивача карантинних сертифікатів не спростовує висновок суду першої інстанції про реальність господарських операцій позивача, за наслідками яких сформовано податковий кредит, оскільки постачання позивачу товару підтверджено розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.
Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.
Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.
Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відхилення доводів податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем не вчинено.
Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у ньих статусу платника ПДВ.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті податковим органом без достатніх підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість, про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої суми до відшкодування та не доведено наявність підстав та правомірність зменшення заявленого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про те, що задоволення вимог адміністративного позову.
Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді І.О. Грибан
О.А. Губська
Ухвалу в повному обсязі виготовлено 30.05.2013 року
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.