Справа № 2-1958/11
Провадженя№ 2/266/13/13
27.05.2013 року м. Маріуполь
Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді - Курбановой Н.М.
при секретарі - Сітенко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженої відповідальністю «Трансмарі», ОСОБА_2 про визнання права власності на частину нежилого приміщення, стягнення грошових коштів та зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» до ОСОБА_1 про визнання угод недійсними,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до товариства з обмеженої відповідальністю «Трансмарі», ОСОБА_2 та просить суд , відповідно до ст.ст. 177, 179, 184, 549, 624, 525, 1046-1050 ЦК України та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та відповідно до умов договору іпотеки від 17 лютого 2005 року: 1)стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму боргу, в яку входить сума займу, процентів, пені , інфляційних витрат, 2) у зв,зяку з невиконанням ТОВ «Трансмарі» основного обов,язку, забезпеченого іпотекою, в рахунок виконання основного зобов,язання, в порядку, визначеному ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки, звернути стягнення на предмет іпотеки - 16/100 частки нежилого приміщення по АДРЕСА_1, 3) в рахунок виконання зобов,язання за договором іпотеки та відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», встановити спосіб реалізації предмета іпотеки, 4) відповідно до ст.ст.33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» визнати за ним право власності на предмет іпотеки- 16/100 нежилого приміщення по АДРЕСА_1 в рахунок виконання зобов,язань по договору іпотеки від 17 лютого 2005 року, 5) визнати ТОВ «Трансмарі» втратившим право користування нежилим приміщенням - предметом іпотеки в розмірі 16/100 часток, яке розтошоване по АДРЕСА_1 та зобов,язати відповідача ТОВ «Трансмарі» звільнити дане нежиле приміщення та передати його у володіння позивача в натурі та вселити ОСОБА_1 до вказаного нежилого приміщення.
ТОВ «Трансмарі» звернулось до суду з зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 та просить суд визнати недійсними договори займу-іпотеки, укладені 17 лютого 2005 року, з посиланням на ст.ст. 215, 216, 229, 1046, 1051 ЦК України.
В судовому засіданні представником ТОВ «Трансмарі» Трушковим Д.М. було заявлено клопотання про закриття провадження по справі з посиланням на те, що згідно постанови Вищого господарського суду України від 25 квітня 2013 року , було задоволено касаційну скаргу фізичної особи -приватного підприємця ОСОБА_1 до ТОВ «Трансмарі» та справу за його позовом до ТОВ «Трансмарі» про стягнення суми боргу по договорам іпотеки від 17 лютого 2005 року, звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на 16/100 часток нежилого приміщення по АДРЕСА_1 направлено до господарського суду м. Києва для розгляду спору по суті. Постанова Вищого господарського суду України набрала законної сили та відповідно до ст. 61 ЦПК України, є обов,язковою при вирішенні спорів. Даною постановою встановлено, що договори займу-іпотеки від 17 лютого 2005 року, укладені позивачем з ТОВ «Трансмарі», були ним укладені, як фізичною особою - приватним підприємцем, таким чином між сторонами виник спір, який повинен розглядатися у господарському суді. У зв,язку з такими обставинами, просить також закрити провадження і по зустрічному позову ТОВ «Трансмарі» до ОСОБА_1 про визнання договорів займу-іпотеки від 17 лютого 2005 року недійсними, а також прийняти рішення про скасування заходів забезпечення позову у вигляді скасування арешту на 16/100 нежилого приміщення по АДРЕСА_1, накладені ухвалою Апеляційного суду Донецької області.
Позивач за основним позовом ОСОБА_1 заперечував проти закриття провадження по цивільній справі за його позовом до ТОВ «Трансмарі», ОСОБА_2 про визнання права власності на частку нежилого приміщення та стягнення грошових коштів, бо вважав, що по справі приймає участь також і залучена ним у якості відповідача фізична особа - ОСОБА_2, яка підписувала даний договір, як директор товариства, тому справа підлягає розгляду у суді загальної юрисдикції, хоча позовні вимоги, викладені в позовній заяві до господарського суду та у позовній заяві, поданій до суду загальної юрисдикції є тотожними. Що стосується зустрічного позову ТОВ «Трансмарі» до нього про визнання угод недійсними, то вважає, що даний позов не підлягає розгляду у суді загальної юрисдикції та провадження по зустрічному позову необхідно закрити.
Відповідачка за основним позовом ОСОБА_2 підтримала клопотання представника ТОВ «Трансмарі» Трушкова Д.М. та просила провадження по цивільним справам закрити у зв,язку з тим, що дані справи не підсудні суду загальної юрисдикції та ці обставини встановлені постановою Вищого господарського суду України від 25 квітня 2013 року, крім того зазначила, що вона притягнута у якості третьої особи по справі за позовом ОСОБА_1, як фізичної особи-приватного підприємця, до ТОВ «Трансмарі», яка направлена на підставі вищевказаної постанови Вищого господарського суду України до господарського суду м. Києва.
Суд, вислухав думку сторін, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що клопотання представника ТОВ «Трансмарі» про закриття проваджень по даній цивільній справі підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду загальної юрисдикції як фізична особа та до господарського суду м. Києва, як фізична особа - приватний підприємець з тотожними позовними вимогами, а саме просив суди: 1) в порядку ст.ст. 177 179, 184, 525, 549, 624, 1046-1050 Цивільного кодексу України, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та відповідно до умов договорів іпотеки від 17.02.05 стягнути з Товариства загальну суму боргу (в т.ч. суму позики, процентів, інфляційних витрат та пені); 2) у зв'язку з невиконанням Товариством основного обов'язку, забезпеченого іпотекою, в рахунок виконання даного обов'язку, в порядку, визначеному ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та умовами договорів іпотеки, звернути стягнення на предмет іпотеки - 16/100 частину нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; 3) в рахунок виконання обов'язків за договором іпотеки (п. 5.2.1) та відповідно до ст.ст. 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", визнати за ним право власності на предмет іпотеки - 16/100 частину нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; 4) визнати Товариством таким, що втратило право користування зазначеним предметом іпотеки, зобов'язавши звільнити таке нежитлове приміщення та передати його йому у володіння; 5) передати йому в натурі зазначене нежитлове приміщення та прийняти рішення про його вселення в це приміщення.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», «спір фізичної особи, яка має статус суб'єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Наприклад, вирішуючи належність спору про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним до цивільної чи господарської юрисдикції, у разі виникнення такого спору між господарським товариством і фізичною особою, яка є приватним підприємцем, суду належить з урахуванням змісту договору та інших правовстановлюючих документів з'ясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа: як фізична особа чи як фізична особа - підприємець, а також врахувати, які саме правовідносини між сторонами виникли (п.14)».
Постановою Вищого господарського суду від 25 квітня 2013 року ( справа № 5011-22/7568-2012), яка набрала законної сили, встановлено, що 17.02.2005 року між сторонами було укладено два договори позики-іпотеки, згідно умов яких позивач ОСОБА_1 (Підприємець) на умовах позики передав відповідачу (Товариству) грошові кошти в розмірі 159 000, 00 грн. та 530 000, 00 грн., а відповідач, в забезпечення виконання зобов'язання передав в іпотеку позивачу майно - 5/100 частки нежитлового приміщення площею 103,5 м2 та 11/100 частки нежитлового приміщення площею 223,1 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.Підприємець звернувся до господарського суду з позовом у даній справі у зв'язку із закінченням строку повернення позики, згідно договорів позики-іпотеки від 17.02.2005 року та неповерненням Товариством вказаної позики. При цьому, колегією суддів встановлено, що позовні вимоги Підприємця базуються на невиконанні Товариством своїх обов'язків за договорами позики-іпотеки від 17.02.05 укладеними між ОСОБА_1 та Товариством, згідно умов яких Товариством отримано позику на загальну суму 689 000,00 грн. Разом з тим, згідно п. 3.1 договорів, на забезпечення виконання основного обов'язку Товариство передало в іпотеку Підприємця частину нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.Спір у справі виник у зв'язку із наявністю зобов'язання Товариства по поверненню на користь Підприємця наданої позики. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 71 Цивільного кодексу України та вказані договори від 17.02.2005 року є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України. Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України взяла до уваги, що як свідчать матеріали справи, звертаючись з позовом у даній справі, Підприємець звертав увагу на те, що спір по вказаних договорах від 17.02.2005 року, раніше розглядався господарським судом щодо незаконного арешту майна.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень України, рішенням від 21.01.2010 року господарського суду Донецької області, прийнятим у справі № 32/116 пн за позовом Підприємця до Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, Підрозділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області, треті особи: Товариство, публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк", Управління пенсійного фонду України в Приморському районі м.Маріуполя Донецької області, про скасування арештів на 16/100 частини нежитлового приміщення, накладених ВДВС, позовні вимоги Підприємця задоволено. При цьому, в правовій підставі вказаного рішення у справі № 32/116 пн зазначено ті ж договори позики-іпотеки від 17.02.2005 року, на підставі яких базується позов і в даній справі (№ 5011-22/7568-2012). Зазначене судове рішення від 21.01.2010 року у справі № 32/116 пн набрало законної сили та є чинним (а.с. 152-157 т.3).
Таким чином, постановою Вищого господарського суду України встановлено, що оскільки як свідчать матеріали справи, та вбачається, зокрема, зі змісту договорів позики-іпотеки від 17.02.2005 року і правовстановлюючих документів ОСОБА_1, при укладанні спірних договорів позивач діяв з використанням правового статусу фізичної особи - підприємця, а правовідносини, що склалися між сторонами спору у даній справі є господарськими, то даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до статті 45 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вищенаведені обставини, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2013 року, для суду загальної юрисдикції є преюдиціальними та такими, що не підлягають доказуванню.
Таким чином, з врахуванням вищенаведеного та приписів п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, бо дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17.12.2012 року було задоволено заяву ОСОБА_1 та накладено арешт на 16/100 часток нежилого приміщення у будинку АДРЕСА_1.
У зв,язку з тим, що суд прийшов до висновку, що провадження по цивільній справі підлягає закриттю, суд скасовує заходи забезпечення позову, а саме арешт 16/100 часток нежилого приміщення у будинку АДРЕСА_1.
Керуючись ч. 3 ст. 61, п.1 ч.1 ст. 205, ч.6 ст. 154 ЦПК України, суд
Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі», ОСОБА_2 про визнання права власності на частку нежилого приміщення та стягнення грошових коштів та провадження по зустрічному позову товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» до ОСОБА_1 про визнання угод недійсними - закрити.
Заходи забезпечення позову - арешт 16/100 нежилого приміщення у будинку АДРЕСА_1 накладений на підставі ухвали Апеляційного суду Донецької області від 17.12.2012 року - скасувати.
Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області через Приморський районний суд м. Маріуполя на протязі п,яти днів з дня її проголошення.
Cуддя: Курбанова Н. М.