22 травня 2013 р.Справа № 2-а-1722/10/1470
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
при секретарі Лопушанській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Миколаєва (правонаступник - ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення, -
22.03.2010 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва (правонаступник - ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004292330 від 08.10.2009р., яким йому збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 287 225,40 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 143 612,70 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що перевірка його господарської діяльності була здійснена з порушенням встановленого законодавством порядку. Крім того, ДПІ фактично підмінило перевірку даними з автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. На думку позивача, розбіжність між його задекларованими податковими зобов'язаннями та даними автоматизованої системи не може свідчити про порушення ним податкового законодавства, а лише свідчать про те, що його податкові зобов'язання не співпадають із податковими зобов'язаннями платників податків, з якими у нього були господарські відносини. Також, позивач посилається і на те, що відповідачем під час перевірки не були враховані уточнюючи розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ та взято до уваги лише документи, які свідчать про реалізацію позивачем товару і не враховані ті, які свідчать про його придбання, що вплинуло на правильність визначення відповідачем розміру податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Податкове повідомлення-рішення №0002541701/0 від 08.10.2009 року ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва визнано протиправним та скасовано.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ в Ленінському районі м. Миколаєва 03.11.2011р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови грубо порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2011 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовити.
Заслухавши суддю - доповідача, виступ позивача, та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх законних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
В період з 24.09.2009р. по 02.10.2009р. працівниками ДПІ в Ленінському районі м.Миколаєва була проведена виїзна позапланова перевірка дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.02.2009р. по 31.03.2009р.
За результатами вказаної перевірки 07.10.2009р. складено акт №5889/17-100-НОМЕР_1, в якому зазначено, що позивачем порушено вимоги пп.7.3.1. п.7.3. ст.7 України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, занижено податкові зобов'язання з зазначеного податку на загальну суму 453 058,80 грн.
На підставі висновків даного акту перевірки, 08.10.2009 року уповноваженою особою відповідача було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002541701/0, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 287 225,40 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 143 612,70 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.
Вирішуючи справу по суті, суд 1-ї інстанції виходив з того, що дії відповідача по проведенню перевірки та ухвалене на підставі складеного за результатами цієї перевірки спірне податкове повідомлення-рішення є протиправними та ухвалено без врахування усіх обставин, в зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Однак, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх необґрунтованими та не заснованими на законі, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, права органів податкової служби на час проведення спірної перевірки визначались Законом України «Про державну податкову службу в Україні» у редакції від 25.06.2009 р.
Згідно з приписами п.1 ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім НБУ його установ.
Підстави ж та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) встановлено ст.111 вказаного Закону.
Згідно п.3 ч.6 вищезазначеної статті, позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, коли виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання запиту.
А у відповідності до вимог ч.ч.1,2 ст.112 вказаного вище Закону, посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:
1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;
2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.
Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених ч.1 цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.
Разом з тим, слід зазначити, що в матеріалах справи містяться копії направлення на перевірку №882 від 24.09.2009р. та наказу №626 від тієї ж дати, які були вручені позивачу і який, в свою чергу, фактично допустив перевіряючих до проведення перевірки, а в подальшому, підписав акт перевірки без будь-яких письмових заперечень.
Також, з матеріалів справи вбачається, що перед проведенням перевірки, 01.09.2009р. заступником начальника ДПІ на адресу позивача було направлено запит, у якому зазначалося про можливе заниження ФОП ОСОБА_1 податкових зобов'язань з ПДВ у липні 2009р. та витребувано конкретний перелік первинних документів, які підтверджують його податкові зобов'язання за цей період та реальність здійснених у цей період господарських операцій.
На вказаний запит, позивачем 10.09.2009р. була надана відповідь про те, оскільки 25.03.2009р. усі первинні бухгалтерські документи за період 2007-2009р.р. були у нього вилучені податковою міліцією ДПА України в Миколаївській області, він даний запит виконати не взмозі.
Однак, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що в рамках розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1, працівниками податкової міліції ДПА України в Миколаївській області в його офісі було проведено обшук, в ході якого дійсно було вилучено деякі бухгалтерські документи, але, які саме та за який саме період, в протоколі обшуку від 25.03.2009р. конкретно не зазначено.
Таким чином, колегія суддів, з урахуванням конкретних обставин справи вважає, що позивач, в даному випадку, мав можливість надати як в ході перевірки (т.б. у вересні 2009р.), так і суду 1-ї (т.б. в березні 2011р.) та 2-ї інстанції (т.б. у травні 2013р.) усі необхідні первинні документи, які підтверджують його податкові зобов'язання за спірний (перевіряємий) період та реальність здійснених ним у цей період господарських операцій.
Окрім того, при цьому, слід зазначити, що як видно з наданого самим ОСОБА_1 копії вироку Ленінського районного суду м.Миколаєва від 29.10.2012р., останнього було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.ч.2,3 ст.358 КК України. При чому, даний вирок набрав законної сили відповідно до ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 24.01.2013р.
Що ж стосується безпосередньо висновку ДПІ про порушення позивачем вимог пп.7.3.1. п.7.3. ст.7 України «Про податок на додану вартість», то судова колегія зазначає наступне.
Так, норма Закону, на порушення якої посилається відповідач, встановлює, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на час перевірки та на момент ухвалення судом 1-ї інстанції оскаржуваної постанови на підтвердження своїх податкових зобов'язань та здійснених ним у спірний період господарських операцій надав лише податкові накладні, накладні про отримання товару контрагентом та прибуткові касові ордери, але на ці обставини суд 1-ї інстанції достатньої уваги не звернув та зробив помилковий висновок про наявність у позивача усіх необхідних первинних документів.
Разом з тим, судова колегія не може погодитися з такою позицією окружного суду та одночасно звертає увагу на те, що підприємцем до цього часу так і не було надано ні належним чином оформлених договорів поставки (або купівлі-продажу та оренди складських приміщень); ні копій платіжних банківських доручень, підтверджуючих оплату придбаного (або реалізованого) товару та сплату ПДВ; ні реєстрів податкових накладних; ні актів прийому-передачі товару; ні товарно-транспортних накладних, підтверджуючих перевезення товару; ні довіреностей на отримання товару.
Крім того, з матеріалів справи також видно, що податковим органом було виявлено значні розбіжності між податковим обліком позивача та його безпосередніми контрагентами.
Таким чином, вказані вище обставини, на думку апеляційного суду, не підтверджують реальність господарських операцій, здійсненних позивачем у спірний (перевіряємий) та відповідно, свідчать про необгрунтоване визначення бази оподаткування податком на додану вартість, в зв'язку із чим, спірне податкове повідомлення-рішення №0002541701/0 про збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 287 225,40 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 143 612,70 грн. є правомірним та заснованим на законі.
До того ж, судова колегія звертає увагу, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, і було зроблено представниками податкового органу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, керуючись п.п.3,4 ч.1 ст.202 КАС України, вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовити.
Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Миколаєва - задовольнити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко