22 травня 2013 р.Справа № 2а-5434/11/1470
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Вагіра" та Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вагіра" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання незаконним і скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.11 р. № 0001592301, -
У липні 2011 року ТОВ "Вагіра" звернулось з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2011 р. № 0001592301.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що податковий кредит ним сформовано з додержанням вимог Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час виникнення спірних правовідносин.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року адміністративний позов було задоволено частково.
Податкове повідомлення-рішення № 0001592301, прийняте ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва 12 липня 2011 р. визнано протиправним і скасовано в частині податкового зобов'язання за основним платежем в розмірі 176775,51 грн. і 40819,22 грн. штрафної (фінансової) санкції.
В решті адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою суду ТОВ "Вагіра" подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган також подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 30.05.2011 р. по 20.06.2011 р. відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 р. до 31.03.2011 р. валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 29.06. 2011 р. № 2101/23-200/19289345.
Як зазначено у висновку акту перевірки, позивачем порушено:
- ст. 3 п. 3.1., ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.1., 4.1.6., ст. 5 п. 5.2. пп. 5.2.1., 5.2.5., п. 5.9., ст. 11 п. 11.2. пп. 11.2.1., п. 11.3. пп. 11.3.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", чинного на час виникнення спірних правовідносин, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 7330,0 грн.;
- ст. 4 п. 4.1., ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6., ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час виникнення спірних правовідносин, та ст. 198 п. 198.3., 198.6. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 402514,0 грн.;
- ст. 328 п. 328.2. ПК України, в результаті чого позивачем не сплачено збір за спеціальне використання води в сумі 1,54 грн.;
- ст. 328 п. 328.2. ПК України - позивачем не подано декларацію по збору за спеціальне використання води за 1 квартал 2011 р.;
- ст. 6 п. 6.3. пп. 6.3.1., 6.3.2., ст. 19 п. 19.2. пп. «а» Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого позивачем занижено такий податок в загальній сумі 394,46 грн.;
- гл. 2 п. 2.11., гл. 3 п. 3.1., 3.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15 грудня 2004 р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за № 40/10320, в частині проведення в липні та вересні 2009 р. готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, що додаються до звітів про використання коштів на суму 3985,0 грн.
На підставі висновків акту перевірки, 12.07. 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001592301, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на 287200 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 67593,0 грн. Таким чином, спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено податкове зобов'язання тільки за порушення Закону України "Про податок на додану вартість" та ПК України щодо формування податкового кредиту, за порушення інших вимог законодавства податкові зобов'язання та штрафні санкції до позивача не застосовувались.
Різниця між сумою заниженого ПДВ, визначеною актом перевірки - 402514,0 грн. та сумою податкового зобов'язання, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням - 287200,0 грн. обумовлена тим, що перевіркою був охоплений період квітень-травень 2008 р. щодо якого закінчився термін, встановлений ст. 102 п. 102.1. ПК України, а тому ДПІ не включило до суми податкового зобов'язання розмір ПДВ за цей період - 115314,0 грн. (402514-115314=287200).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ за включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в звітному періоді на суму 101397,16 грн. і застосування 25348,65 грн. штрафу, а також в частині правочинів укладених з ТОВ "КПВ Граніт", ТОВ "Білбудстрой" і ТОВ "Югснаб ПГС" в загальному розмірі 75378,35 грн. і 15470,57 грн. штрафу.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України.
Позиція податкового органу щодо порушення позивачем порядку формування податкового кредиту зводиться до наступного:
- включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, які не підтверджені податковими накладними;
- включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в звітньому періоді;
- включення до складу податкового кредиту податкових накладних двічі;
- укладання позивачем правочинів із суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності.
Під час перевірки відповідач встановив, що позивачем до складу податкового кредиту включений ПДВ, який не підтверджено податковими накладними.
До складу податкового кредиту за липень 2008 р. позивачем включено ПДВ в сумі 4382,72 грн. за податковою накладною, виданою ПП "Ферум-Сервіс", але сама податкова накладна у позивача відсутня. Також відсутні податкові накладні виписані ВАТ "Вознесенська ПМК" і ТОВ "Проектстрой-М", на підставі яких до податкового кредиту в серпні та листопаді 2008 р. включено 2664,51 грн. та 3000,0 грн. відповідно. В січні, квітні і травні 2009 р. позивач включив до складу податкового кредиту 1962,75 грн., 13016,66 грн. і 1750,0 грн. на підставі відсутніх податкових накладних від ТОВ ВТФ "Авіас", ВАТ "Миколаївзалізобетон-1", ТОВ "Первомайський Райагробуд" і ТОВ "Компанія Алмаз". Не надано позивачем податкової накладної і від ПАТ "Українська гірничо-металургійна компанія-Миколаїв" на суму 332,74 грн. за лютий 2010 р.
Згідно ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Розмір податкового зобов'язання визначеного відповідачем за цим порушенням складає 27109,38 грн. (4382,72+2664,51+3000+1962,75+13016,66+1750+332,74=27109,38), а розмір штрафу - 6777,34 грн.
На сторінці 40 акту перевірки зазначено, що до складу податкового кредиту за травень, липень, серпень і вересень 2008 р., а також квітень 2009 р. включений ПДВ за податковими накладними, виписаними постачальниками позивача в 2005, 2006, 2007 р.р. Відповідач вважає, що не звернувшись із скаргою до ДПІ на контрагентів, як це передбачено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. абз. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", позивач втратив право включати до складу податкового кредиту ПДВ на підставі податкових накладних 2005-2007 р.р.
Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з такими запереченнями відповідача, оскільки вони зроблені на підставі хибного тлумачення законодавства.
За змістом ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Отже, до отримання податкової накладної, позивач не має правових підстав на формування податкового кредиту.
Відповідно до вимог ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. абз. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.
В контексті наведеної норми, подання скарги на постачальника є правом, а не обов'язком позивача і невикористання свого права не може розцінюватись ДПІ як порушення. Відсутність скарги на постачальника Закон України "Про податок на додану вартість" не пов'язує із втратою позивачем в подальшому права на формування податкового кредиту.
За включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в звітньому періоді позивачу визначено 101397,16 грн. податкового зобов'язання з ПДВ і застосовано 25348,65 грн. штрафу і в цій частині спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Водночас суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що відповідач вірно визначив позивачу податкове зобов'язання на підставі того, що останнім деякі податкові накладні були враховані двічі.
В акті перевірки зазначено, що позивач двічі включив до складу податкового кредиту податкові накладні виписані такими постачальниками, як ТОВ "Пан Монтажспецстрой", ВАТ "УГМК-Миколаїв", ТОВ "Первомайський Райагробуд", ВАТ "Миколаївзалізобетон-1", ТОВ ВТФ "Авіас", ТОВ "Проектстрой-М", ТОВ "Компанія Алмаз", ВАТ "Вознесенська ПМК", ТОВ "Миколаївпромбудмонтаж".
Аналіз положень Закону України "Про податок на додану вартість" дозволяє дійти висновку про те, що сума ПДВ, зазначена в податковій декларації, включається до складу податкового кредиту тільки один раз і повторне включення ПДВ до складу податкового кредиту не допускається, адже це штучно приводить до завищення податкового кредиту.
Загальна сума врахованих двічі податкових накладних складає 37006,79 грн., на підставі чого до позивача застосований штраф в розмірі 8419,36 грн.
Стосовно посилань ДПІ на факти укладення позивачем нікчемних правочинів, слід зазначити наступне.
Відповідач в акті зазначає, що правочини позивача з ТОВ "Пікуль", ТОВ "КПВ Граніт", ТОВ "Білбудстрой" і ТОВ "Югснаб ПГС" були спрямовані на штучне формування податкового кредиту.
З наданого ДПІ протоколу допиту номінального засновника і директора ТОВ "Пікуль" - Пікуля Є.Ю. вбачається, що останній за винагороду погодився зареєструвати на своє ім'я товариство, але ніколи не виконував господарських та адміністративних функцій. Також, зазначена особа вказала на те, що не підписувала жодних податкових накладних.
Відповідно до вимог ст. 9 ч. 1, 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, особистий підпис особи є обов'язковим реквізитом податкової накладної, яка є первинним бухгалтерським документом. Оскільки надані позивачем податкові накладні містять підпис особи, яка в своїх поясненнях в якості свідка та будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих пояснень, вказала на те, що не підписувала податкових накладних, судом першої інстанццї обгрунтовано не прийнято до уваги надані позивачем податкові та видаткові накладні, видані ТОВ "Пікуль".
Сума ПДВ за господарськими операціями позивача з цим товариством складає 46308,32 грн., а частка штрафу за цим порушенням складає 11577,08 грн.
Висновок відповідача про фіктивний характер договору позивача з ТОВ "КПВ Граніт" ґрунтується на акті перевірки цього товариства. Водночас, як випливає з акту перевірки ТОВ "КПВ Граніт", предметом дослідження податкового органу були взаємовідносини ТОВ "КПВ Граніт" з ТОВ "Контрвегаюг", а не з позивачем. До того ж, як вбачається з самого акту перевірки, порушення податкового законодавства встановлені не у ТОВ "Контрвегаюг" - безпосереднього контрагента ТОВ "КПВ Граніт", а в ланцюгу постачальників останнього.
Зі змісту ст. 86 ПК України та п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, вбачається, що акт перевірки є індивідуальним актом, висновки якого розповсюджуються виключно на правовідносини, які були предметом перевірки. Всупереч цьому, відповідач механічно переніс висновок акту перевірки ТОВ "КПВ Граніт" на правовідносини позивача з цим товариством, які не були предметом перевірки. При цьому виявлення в ланцюгу постачальників безпосереднього контрагента позивача підприємств, які не виконують свої податкові зобов'язання, не може означати "автоматичної" нікчемності правочинів позивача з такими підприємствами.
Разом з тим, актом перевірки позивача і актами перевірок його контрагентів не встановлено тотожність товару, який рухався за ланцюгом підприємств і який був спожитий позивачем.
При цьому судом першої інстанції вірно не прийняті заперечення відповідача про нікчемний характер договорів позивача з ТОВ "Білбудстрой" і ТОВ "Югснаб ПГС", з тих підстав, що вони також ґрунтуються тільки на актах перевірок цих товариств з іншими ніж позивач платниками податків, а будь-яких інших заперечень ДПІ не надано.
В ході судового розгляду встановлено, що предметом договорів позивача з ТОВ "КПВ "Граніт" була купівля арматури та редукторів мостів для автомобіля "Камаз", з ТОВ "Білбудстрой" - купівля цементу, дошки, ремонт автокрану та облаштування дорожнього покриття, а з ТОВ "Югснаб ПГС" - купівля дизельного пального. Характер отриманого позивачем за цими договорами узгоджується з основними видами його діяльності: будівництво будівель, діяльність у сфері інжинірингу, діяльність автомобільного вантажного транспорту . Фактичне отримання позивачем від цих постачальників товарів та послуг підтверджується видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт.
За змістом ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, закріплене у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Слід зазначити, що на момент перевірки, позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ "КПВ Граніт", ТОВ "Білбудстрой" і ТОВ "Югснаб ПГС", а тому посилання відповідача на порушення позивачем ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" не знаходить свого підтвердження.
Загальний розмір податкового зобов'язання з ПДВ, який визначений оскарженим податковим повідомленням-рішенням, складає 287200,0 грн., штрафна (фінансова) санкція - 67593,0 грн. і розподіляється наступним чином:
- за включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, які не підтверджені податковими накладними, позивачу збільшено розмір зобов'язання з ПДВ на суму 27109,38 грн. і застосовано 6777,34 грн. штрафу;
- за включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в звітньому періоді, позивачу збільшено розмір зобов'язання з ПДВ на суму 101397,16 грн. і застосовано 25348,65 грн. штрафу;
- за включення до складу податкового кредиту податкових накладних двічі, позивачу збільшено розмір зобов'язання з ПДВ на суму 37006,79 грн. і застосовано 8419,36 грн. штрафу;
- за укладання позивачем правочинів із суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності застосовано: за правочином з ТОВ "Пікуль" 46308,32 грн. ПДВ і 11577,08 грн. штрафу, з ТОВ "КПВ Граніт" 37166,67 грн. ПДВ і 5917,66 грн. штрафу, з ТОВ "Білбудстрой" 33625,01 грн. ПДВ і 8406,25 грн. штрафу, з ТОВ "Югснаб ПГС" 4586,67 грн. ПДВ і 1146,66 грн. штрафу, а всього за це порушення позивачу збільшено розмір зобов'язання з ПДВ на суму 121686,67 грн. і застосовано 27047,65 грн. штрафу.
Таким чином оскільки в ході судового розгляду встановлено неправомірність визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ за включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в звітному періоді на суму 101397,16 грн. і застосування 25348,65 грн. штрафу, а також в частині правочинів укладених з ТОВ "КПВ Граніт", ТОВ "Білбудстрой" і ТОВ "Югснаб ПГС" в загальному розмірі 75378,35 грн. і 15470,57 грн. штрафу, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в розмірі 176775,51 грн. ПДВ і 40819,22 грн. штрафу.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Вагіра" є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Вагіра" та Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року у справі № 2-а-5434/11/1470 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: А.В. Крусян