22 травня 2013 року справа № 919/34/13-г
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Прокурора Ленінського району міста Севастополя
(вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011)
в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011),
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Таро"
(вул. Новоросійська, буд 5, кв. 1, м. Севастополь, 99011)
про зобов'язання укласти договір,
за участю представників сторін:
прокурора - Джавлах С. М., посвідчення № 015173 від 12.02.2013;
позивача - Тельнова К. П., довіреність б/н від 09.01.2013;
відповідача - не з'явився;
Прокурор Ленінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради із позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Таро" про зобов'язання укласти договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста та додатку до нього.
Позовні вимоги з посиланням на статті 254, 267 Цивільного кодексу України, статті 179, 181, 187, 254 Господарського кодексу України, статті 2, 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статтю 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій» обґрунтовані тим, що відповідач порушує вимоги законодавства щодо укладання договору про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста та додатку до нього, у зв'язку з чим, прокурор просить зобов'язати Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Таро" укласти вказаний договір, виклавши його у запропонованій Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради редакції.
Ухвалою від 08.01.2013 позовна заяви прийнята до розгляду суддею Сімоходською Д.О., порушено провадження у справі.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя №79 від 05.03.2013 призначений повторний перерозподіл справи, за результатом якого справа №919/34/13-г передана до провадження судді Єфременко О.О.
Ухвалою від 06.03.2013 справа прийнята до провадження суддею Єфременко О.О.
07.05.2013 за вх. № 4498/13 до суду від прокурора надійшло клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого він просить суд зобов'язати відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста у викладеній ним редакції.
Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 06.03.2013, 25.03.2013, 22.04.2013 та від 07.05.2013 не виконав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (повернення поштових відправлень від 10.03.2013, 01.04.2013, 07.05.2013 з відміткою причини повернення: «за закінченням терміну зберігання» (арк.с.88-91, 96-99, 107-110).
У абзаці третьому пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 (далі - Постанова Пленуму) передбачено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцем знаходження Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Таро" є: вул. Новоросійська, б.5, кв.1, м. Севастополь, 99011 (а.с.26-27).
Копії ухвал були надіслані судом відповідачу за вищевказаною адресою. Таким чином про час та місце розгляду справи він був повідомлений належним чином та своєчасно.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З урахуванням викладеного, оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, враховуючи, що строк розгляду справи спливає, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
У судовому засіданні, яке відбулося 12.02.2013, представником відповідача був наданий відзив на позов (а.с.68-69), з якого вбачається, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Таро" позовні вимоги не визнає, зокрема, зазначивши, що на момент введення в експлуатацію житлового будинку, який реконструювався, діяло рішення сесії Севастопольської міської Ради №910 від 11.10.2006, відповідно до пункту 1.4.2 якого замовники при проведені реконструкції житлових будинків без зміни функціонального призначення на земельних ділянках отриманих у власність або користування до пайової участі не здобувається; крім того, відповідач не погоджується, що спірні правовідносини на цей час повинні регулюватися рішенням сесії Севастопольської міської Ради №956 від 30.06.2011, оскільки акт готовності об'єкту до експлуатації №161 був ним отриманий 09.10.2009, при цьому Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Таро" уповноваженою особою до пайової участі не залучався. Щодо пропуску прокурором строку позовної давності відповідач зазначає, що вказані ним обставини для його поновлення не є поважними.
Прокурор у судовому засіданні вимоги позовної заяви, з урахуванням уточнень за вих. №43-3278 вих-13 від 07.05.2013 (арк.с.111-119) підтримав повністю, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви, з урахуванням пояснень б/н від 12.02.2013 (арк.с.49-50) підтримав повністю та також просив позов задовольнити.
Прокурору та представнику позивача в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до частини другої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що державні інтереси є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з преамбулою Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" цей закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до положень частини другої статті 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.
Згідно статті 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
Недотримання фізичними або юридичними особами положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" завдає шкоди економічним інтересам держави щодо сталого розвитку територій, не дає можливості у повному обсязі реалізувати завдання у сфері містобудування, порушує основи державної політики у сфері ефективного використання об'єктів містобудування на місцевому рівні.
Пунктом 2 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради встановлено, що Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Севастополя.
Зі змісту пункту 4 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради вбачається, що до Фонду переходять права за договорами пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, укладених на підставі доручення Севастопольської міської Ради Севастопольською міською державною адміністрацією та її структурними підрозділами та не невиконаними на момент передачі Фонду повноважень по їх укладенню.
Рішенням сесії Севастопольської міської Ради V скликання від 16.05.2007 №1977 «Про передачу Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Таро" у власність земельної ділянки по вул. Новоросійської, 5 для обслуговування та реконструкції житлового багатоквартирного будинку та господарських прибудов та споруд» затверджено наданий Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Таро" проект землеустрою по відводу земельної ділянки з встановленням мереж у натурі (на місцевості) площею 0,0490 га по вул. Новоросійської, 5 для обслуговування та реконструкції житлового багатоквартирного будинку та господарських прибудов та споруд, передано Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Таро" у власність зазначену земельну ділянку для обслуговування та реконструкції житлового багатоквартирного будинку та господарських прибудов та споруд з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови (пункти 1, 2) (а.с.101).
26.07.2007 Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Таро" виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану у м. Севастополі, вул.Новоросійська, 5 (а.с.11-12).
Згідно з актом готовності об'єкту до експлуатації від 09.10.2009 №161 закінчений будівництвом об'єкт - реконструкція багатоквартирного житлового будинку ПК-1, розташованого у м. Севастополь, вул. Новоросійська, 5, прийнято в експлуатацію (а.с.13-16).
Про закінчення реконструкції об'єкту відповідача та прийняття його до експлуатації, свідчить також свідоцтво про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 27.10.2009 №27000161 (а.с.17).
Позивач листами за вих. №1593 від 17.05.2010 та №01-15/3877 від 03.11.2011 звертався до відповідача з вимогою укласти договір про пайову участь забудовників у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя та надати копії визначених ним документів (а.с.18-19).
Листом за вих. №01-15/4044 від 26.10.2012 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради надіслав на адресу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Таро" проект договору про пайову участь забудовників у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя (а.с.20).
Ухилення відповідача від укладання договору про пайову участь в розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя, направленого позивачем, стало підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради з зазначеним позовом.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Пунктом 7 статті 179 Господарського кодексу України, передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Загальний порядок укладання господарських договорів визначений у статті 181 Господарського кодексу України.
В свою чергу, примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов. При цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору.
З загального правила про свободу договору є виключення, а саме, частина 3 статті 179 Господарського кодексу України встановлює, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів місцевого самоврядування.
Отже, з огляду на наведену норму, суд може зобов'язати особу укласти договір виключно якщо його укладення є обов'язковим в силу закону.
При цьому, необхідною підставою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідного переддоговірного спору між сторонами. До того ж, застосуванню підлягають вимоги законодавства, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням сесії Севастопольської міської Ради від 16.05.2007 №1977 затверджено наданий Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Таро" проект землеустрою по відводу земельної ділянки з встановленням мереж у натурі (на місцевості) площею 0,0490 га по вул. Новоросійської, 5 передано відповідачеві у власність зазначену земельну ділянку для обслуговування та реконструкції житлового багатоквартирного будинку та господарських прибудов та споруд з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови, зобов'язано Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Таро", зокрема, виконати роботи по оформленню державного акту на право власності на земельну ділянку.
За приписами частини четвертої статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент прийняття вказаного рішення міської ради) у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.
Відповідно до частини п'ятої статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент прийняття вказаного рішення міської ради) дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент прийняття вказаного рішення міської ради) вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.
Положеннями статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на момент прийняття вказаного рішення міської ради) встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, повноваження щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Таким чином, питання пайової участі на той час повинно бути врегульовано відповідним рішенням виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Судом встановлено, що рішенням сесії Севастопольської міської Ради від 11.10.2006 №910 внесено зміни у рішення міської Ради №1429 від 22.10.2003, викладено додаток до цього рішення «Порядок розрахунку розміру пайової участі (внесків) забудовників у створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя» у новій редакції (далі - Порядок № 910 від 11.10.2006) (а.с.70-72).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку №910 від 11.10.2006 забудовники можуть залучатися до пайової участі лише на підставі договорів про пайову участь забудовників у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя, які укладаються уповноваженим міською Радою органом.
Згідно з пунктом 2.7 Порядку №910 від 11.10.2006 договір про пайову участь забудовників у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя укладається до отримання дозволу інспекції ДАСК на виконання будівельних робіт. До введення об'єкта до експлуатації зобов'язання забудовника по виконанню договору повинні бути повністю виконані.
Крім того, положеннями пунктів 1.4.2 та 1.4.9 Порядку №910 від 11.10.2006 встановлено, що до пайової участі не залучаються забудовники, які здійснюють реконструкцію житлових будинків без зміни функціонального призначення на земельній ділянки, отриманих у власність або користування відповідно до діючого земельного законодавства та реконструкцію об'єктів, яка здійснюється без збільшення площі об'єкту при зберіганні його функціонального призначення.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем здійснювалася реконструкція житлового багатоквартирного будинку, господарських прибудов та споруд, суд дійшов висновку, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Таро" підпадав під категорію забудовників, які не залучаються до пайової участі, тому договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста Севастополя з ним не повинен був укладатися.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що на час надання відповідачу дозволу (згідно Рішення від 16.05.2007) на будівництво (реконструкцію) Законом України «Про планування і забудову території» не було визначено правових засад пайової участі, тобто законодавчо визначеного обов'язку укладати цей договір не існувало.
Даний Закон був доповнений статтею 27-1 «Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту» згідно із Законом № 509-VI від 16.09.2008, частиною другою якої передбачено, що замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Слід зазначити, що Закон України «Про планування і забудову територій» діяв до 12.03.2011, а з 12.03.2011 діє Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», норми якого слід застосовувати до даних правовідносин.
Частиною дев'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, яка діє з 01.01.2013) визначено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
З матеріалів справи вбачається, що закінчений будівництвом об'єкт відповідача - реконструкція багатоквартирного житлового будинку ПК-1, розташованого у м. Севастополь, вул. Новоросійська, 5, було прийнято в експлуатацію 27.10.2009, про що свідчить свідоцтво про відповідність вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджує готовність до експлуатації.
За таких обставин, враховуючи приписи частини дев'ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, яка діє з 01.01.2013), укладення спірного договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя, в редакції, запропонованій позивачем, після введення об'єкта будівництва в експлуатацію є безпідставним та суперечить вимогам названого Закону, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Щодо прохання прокурора визнати строк звернення до суду з зазначеним позовом пропущеним з поважних причин та поновити його, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з положеннями статей 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі викладеного, враховуючи, що ані прокурором, ані позивачем при розгляді справи не доведено факту порушення прав та охоронюваного законом інтересу, суд вважає, що підстави для визнання поважними причини пропущення позовної давності відсутні.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтями 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Серед способів захисту, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).
Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (статті 3, 6, 12 - 15, 20 Цивільного кодексу України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання, зокрема, замовником будівництва права уповноваженого органу вимагати укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, обов'язок укладати який передбачений діючим законодавством, та який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суд України від 10.10.2012 по справі №6-110цс12.
Відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Зазначені положення знайшли своє відображення також у частини третьої статті 82 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, суди зобов'язані враховувати зазначені висновки Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що обраний прокурором спосіб захисту порушених прав - зобов'язання відповідача укласти договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста та додатку до нього, не відповідає способам захисту прав і законних інтересів, встановленим чинним законодавством.
З огляду на зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи при відмові в позові покладаються на позивача.
Згідно з пунктом 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
Згідно положень частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлюється у розмірі однієї мінімальної заробітної плати
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2013 року встановлений у сумі 1147,00 гривень.
Враховуючи викладене, з позивача в дохід Державного бюджету підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1147,00 грн.
Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 25750044, відомості про рахунки в установах банку відсутні) в дохід Державного бюджету м. Севастополя (одержувач: Державний бюджет м. Севастополя, код ЄДРПОУ 38022717, р/р 31215206783001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, код бюджетної класифікації: 22030001, МФО 824509) судовий збір в розмірі 1147,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 27.05.2013.
Суддя О.О. Єфременко