Справа № 591/1582/13-к
Провадження № 1-кп/591/65/13
23 травня 2013 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми
у складі: головуючого судді Грищенко О.В., секретаря Біріної Ю.М.,
з участю прокурора Ворфоломеєвої Н.П., обвинуваченого ОСОБА_1, захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт відносно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., уродженця м. Суми, українця, громадянина України; з середньою освітою, не одруженого; має неповнолітню дитину, не працюючого, мешканця АДРЕСА_2, раніше судимого: 11.05.2007 року Ковпаківським р.с. за ст. 186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі - 14.05.2010 р. умовно-достроково звільнений на 8 місяців 21 день, -
за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 187 КК України, -
18.03.2011 року близько 16:30 годин ОСОБА_1, знаходячись по вул. Харківська м. Суми, в районі зупинки громадського транспорту «М'ясокомбінат», зустрів раніше незнайомого хлопця - ОСОБА_5 та почав спілкуватись з ним. У ході розмови ОСОБА_1 вирішив незаконно заволодіти чужим майном, яке належало ОСОБА_5 Реалізуючи свій злочинний намір, знаходячись за вищевказаною адресою, діючи повторно, ОСОБА_1, шахрайським шляхом заволодів майном ОСОБА_5, ввівши потерпілого в оману щодо забезпечення йому в майбутньому захисту від неіснуючої загрози життю та здоров'ю потерпілого з боку третіх осіб, внаслідок чого ОСОБА_5 добровільно передав ОСОБА_1 своє майно: мобільний телефон марки «Соні Еріксон х10», вартістю 950 грн. 66 коп., сім картку мобільного оператора МТС, яка матеріальної цінності для ОСОБА_5 не представляє, на рахунку якої знаходилось 3 грн., гроші в сумі 150 грн., чим завдав останньому матеріального збитку на загальну суму 1103 грн. 66 коп. Після цього ОСОБА_1 викраденим розпорядився за власним розсудом.
24.03.2011 року ОСОБА_1 близько 12:10 години, знаходячись за адресою: м. Суми вул. Харківська 103, помітив двох раніше незнайомих хлопців - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вирішив заволодіти чужим майном, яке їм належало. Реалізуючи свій намір, знаходячись за вищевказаною адресою, ОСОБА_1, діючи з прямим умислом, скоїв напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, що виразилося в тому, що ОСОБА_1 під час скоєння нападу демонстрував наявність у нього ножа, висловлював словесні погрози життю потерпілих, та при цьому вимагав віддати йому гроші. У ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в свою чергу, від зазначених дій ОСОБА_1 склалося враження, що ОСОБА_9 в будь-який момент може застосувати ніж і таким чином спричинити їм тілесні ушкодження. Виконуючи вимогу ОСОБА_1, потерпілі зняли гроші з своїх банківських карток в банкоматі і віддали їх ОСОБА_1 В результаті нападу ОСОБА_1 заволодів грошима ОСОБА_6 у сумі 300 грн., ОСОБА_7 в сумі 250 грн.
Крім того, ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_4, з метою заволодіння майном потерпілого на загальну суму 1319 грн., поєднаного з погрозою застосування насильства, що є небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, а також у відкритому заволодінні стипендіальною банківською карткою потерпілого ОСОБА_4 та в крадіжці належних потерпілому ОСОБА_4 грошей в сумі 590 грн., вчиненій повторно, за наступних обставин.
30.01.2011 року близько 12:35 годин, знаходячись у сквері біля артилерійського ліцею по вул. Кірова, м. Суми, помітив раніше незнайомого хлопця - ОСОБА_4, та діючи з прямим умислом, вирішив незаконно заволодіти його майном. Він підійшов до ОСОБА_4 і почав висловлювати на його адресу погрози застосування фізичного насильства, а саме: порізати його на шматки та відправити додому по частинам, тим самими позбавити життя, застосувавши насильство яке є небезпечними для життя та здоров'я потерпілого, у разі не покори, на його пропозицію пройти з ним на 5 поверх будинку №144 по вул. Кірова м. Суми. ОСОБА_4, злякавшись застосування відносно нього фізичної сили з боку ОСОБА_1, погодився та пішов разом з ним. ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний намір, діючи повторно, знаходячись за вищевказаною адресою, притиснув однією рукою ОСОБА_4 за грудну клітину до стіни, тобто застосував фізичне насильство та продовжив висловлювати погрози фізичної розправи у вигляді завдання тяжких тілесних ушкоджень, ударів, побоїв, позбавлення життя шляхом розчленування його тіла, на адресу потерпілого з метою незаконно заволодіти його майном. На це ОСОБА_4 дістав із своїх кишень мобільний телефон та гаманець та тримав їх в руках. Після цього ОСОБА_1, шляхом ривку, з корисливою метою, відкрито заволодів чужим майном, яке належало ОСОБА_4: офіційним документом, а саме стипендіальною банківською карткою банку «ПриватБанк» № НОМЕР_1, разом з кодом до цієї картки, мобільним телефоном марки «Nokia 5230», вартістю 1299 грн., сім карткою мобільного оператора МТС, на рахунку якої коштів не було, та яка матеріальної цінності для ОСОБА_4 не представляє, грошима в сумі 20 грн., чим завдав останньому матеріального збитку на загальну суму 1319 грн. Після цього ОСОБА_1 з місця скоєного злочину втік, викраденим розпорядився за власним розсудом.
Крім того, ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачується в тому, що діючи повторно, 30.01.2011 року у невстановлений в ході досудового розслідування час, знаходячись за адресою: м. Суми вул. Петропавлівська 73, біля торгового центру «Атлас», використовуючи раніше викрадену стипендіальну картку банку «ПриватБанк» № НОМЕР_1, яка належала ОСОБА_4 та її код, який був викрадений разом з карткою, таємно, з корисливою метою, діючи з прямим умислом, з банкомату «ПриватБанк», викрав гроші в сумі 590 грн., чим завдав останньому шкоди на вищевказану суму.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину в скоєнні зазначених правопорушень визнав частково. Пояснив, що визнає свою вину в заволодінні шляхом обману і зловживання довірою майном потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та повністю заперечує свою причетність до незаконного заволодіння майном потерпілого ОСОБА_4
ОСОБА_1 пояснив суду що 30.01.2011 року відвідував свого малолітнього сина, а саме: з ранку і до вечора знаходився вдома у ОСОБА_11, з якою у них є спільна дитина. Будь-яких протиправних дій в цей день, зокрема, проти потерпілого ОСОБА_4, не вчиняв.
Крім того, обвинувачений пояснив, що 18.03.2011 року приблизно о 16-00 год. йшов по вул. Харківській в бік зупинки громадського транспорту „М'ясокомбінат". Зустрів раніше не знайомих хлопців - потерпілих ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_12 Попросив у ОСОБА_5 запалити, і в ході розмови дізнався, що хлопці є студентами СумДУ. В цей момент вирішив заволодіти шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_5, попрохав ОСОБА_12 відійти в бік, щоб поговорити наодинці з ОСОБА_5, якому запропонував своє заступництво у випадку проблем, які нібито можуть у нього виникнути з кримінальним світом. Потерпілий повірив та добровільно передав йому гроші в сумі 150 грн. і мобільний телефон «Соні Еріксон х10».
Як пояснив далі ОСОБА_1, 24.03.2011 року в районі зупинки громадського транспорту „М'ясокомбінат" він зустрів двох раніше не знайомих йому хлопців - потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 та в ході розмови з ними дізнався, що вони студенти, і вирішив шляхом обману заволодіти їхніми грошовими коштами. З цією метою розповів їм, що в м. Сумах є багато злочинних елементів, з якими у них можуть виникнути проблеми, а він зможе допомогти їм запобігти цих проблем та захистити їх, після чого потерпілі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 добровільно віддали йому відповідно 300 грн. та 250 грн.
На думку суду, вина ОСОБА_1 у вчиненні шахрайських дій відносно ОСОБА_5 знайшла своє повне підтвердження та підтверджується наступними доказами, які були проаналізовані в судовому засіданні.
Потерпілий ОСОБА_5 пояснив суду, що 18.03.2011 року приблизно о 16-17 год. йшов разом з ОСОБА_12 по вул. Харківській і зустрів раніше не знайомого ОСОБА_1, який попросив запалити та став розпитувати їх, звідки вони, де навчаються, де мешкають. Дізнавшись, що вони приїхали в Суми, є студентами і мешкають в гуртожитку, ОСОБА_1 сказав, що у них можуть в майбутньому виникнути проблеми, а саме: що їх можуть побити, порізати на шматки і по шматкам відправити додому. Щоб уникнути цього, ОСОБА_1 зможе забезпечити їм захист, але для цього необхідно передати йому гроші. Повіривши ОСОБА_1, він добровільно передав йому свій мобільний телефон та гроші в сумі 150 грн.
Як пояснив свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні, 18.03.2011 р. близько 17-00 год. разом з ОСОБА_5 йшли додому по вул. Харківській і зустріли раніше не знайомого ОСОБА_1, який наказав їм слухати, що він їм скаже, інакше їм буде важко. Потім наказав йому відійти в бік, поки він поговорить з ОСОБА_5, тому змісту самої розмови він не чув, а лише бачив, як ОСОБА_5 відкрив гаманець і почав діставати гроші. В подальшому дізнався від ОСОБА_5, що ОСОБА_1 висловлював погрози, які були направлені на майбутнє, і ввів його в оману, а тому ОСОБА_5 передав останньому своє майно.
Згідно з протоколом пред'явлення особи для впізнання потерпілому ОСОБА_5 останній впізнав ОСОБА_1, якому 18.03.2011 р. віддав гроші в сумі 150 грн. та мобільний телефон марки «Соні Еріксон х10». (т.2 а.п.108-110).
З протоколу очної ставки між підозрюваним ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_5, розповів, що ОСОБА_1 18.03.2011 року погрожував фізичною розправою та забрав у нього гроші в сумі 150 грн. та мобільний телефон марки «Соні Еріксон х10». У відповідь ОСОБА_1 підтвердив дані свідчення, однак пояснив що гроші і телефон ОСОБА_5 передав йому добровільно, погроз з його боку не було. (т. 2, а.п.214-215).
В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 пояснив, що, надаючи такі покази, мав на увазі під „погрозами" саме слова ОСОБА_1 про те, що в майбутньому у нього можуть виникнуть проблеми із злочинними елементами, а тому повіривши, що ОСОБА_1 може забезпечити йому захист, добровільно передав йому свої майно.
З протоколу відтворення обстановки та обставин події від 25.03.2011 р. вбачається, що підозрюваний ОСОБА_1 розповів про обставини, під час яких він 18.03.2011 року заволодів мобільним телефоном марки «Соні Еріксон х10» та грошима в сумі 150 грн. та показав місце, де саме це відбувалось. (т.2, а.п. 198-204).
Згідно з висновком товарознавчої експертизи №911 від 26.04.2011 р. залишкова вартість мобільного телефону «Соні Еріксон Х10», належного ОСОБА_5, становить 950 грн. (т.2 а. п. 145-146).
Крім того, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, з метою заволодіння їх майном, та вважає, що його вина підтверджується наступними доказами.
Як пояснив в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6, 24.03.2011 року близько 12:00 год., разом з ОСОБА_7 йшли по вул. Харківській та зустріли раніше не знайомого ОСОБА_1, який почав їх розпитувати, звідки вони, де навчаються, де мешкають, та скільки у них є грошей. Після цього почав залякувати їх та погрожувати фізичною розправою. Пояснив також, що бачив, як ОСОБА_1 тримаючи руку в кишені, тримав у ній ніж. Сприймаючи погрози як реальні, побоюючись їх здійснення, та повіривши в правдивість слів ОСОБА_1, вони із ОСОБА_7 зняли, на вимогу ОСОБА_1, з своїх банківських карток в найближчому банкоматі гроші та віддали йому. Він особисто віддав 300 гривень.
Потерпілий ОСОБА_7 пояснив суду, що 24.03.2011 року близько 12:00 год., разом з ОСОБА_6 йшли по вул. Харківській та їх наздогнав і окликнув у грубій формі раніше не знайомий ОСОБА_1, який продемонстрував їм, показавши з кишені, ніж і почав їх залякувати. Говорив, що у них можуть виникнути проблеми з його „малолітками", а коли ОСОБА_13 сховав руки в кишені, то ОСОБА_1 став напряму погрожувати їм фізичною розправою, знову показавши ніж з кишені. Запитав, як вони збираються вирішувати цю проблему та наказав їм зняти гроші в банкоматі зі своїх карток. Дії ОСОБА_1 сприймав як реальну погрозу життю і здоров'ю, оскільки він серед білого дня погрожував та демонстрував ніж. Пояснив також, що ОСОБА_1 спочатку погрожував від третіх осіб, а потім напряму, тримаючи руку в кишені, де був ніж. Впевнений, що це був саме ніж, а не будь-який інший предмет, оскільки добре бачив його на власні очі. Сприймаючи погрози як реальні, побоюючись їх здійснення, вони з ОСОБА_6, на вимогу ОСОБА_1, зняли з своїх банківських карток в найближчому банкоматі гроші та віддали йому. Він особисто віддав 250 гривень.
Ці покази потерпілих узгоджуються також з іншими доказами: протоколами пред'явлення особи для впізнання, з яких вбачається, що ОСОБА_6, ОСОБА_7 впізнали ОСОБА_1 як особу, яка погрожуючи їм фізичною розправою, заволоділа їхніми грошовими коштами. (т.2, а.п.175-176, 183-184), протоколами допиту потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 (т.2, а.п.170-171, 179-180).
В ході очних ставок потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_6, поясняли, що ОСОБА_1 погрожував їм фізичною розправою, демонстрував їм свій ніж, і що вони дійсно злякались цих погроз та віддали йому свої гроші. (.т. 2, а.п. 207-208, 210-211).
З протоколу відтворення обстановки та обставин події від 25.03.2011 р. вбачається, що підозрюваний ОСОБА_1 розповів про обставини, де він 24.03.2011 року у двох хлопців забрав кошти в сумі 300 грн. та 250 грн. та показав місце де саме це відбувалось. (т.2, а.п.198-204).
В судовому засіданні на запитання суду потерпілі пояснили, що сприймали погрози ОСОБА_1 як реальні погрози своєму життю та здоров'ю, і що саме внаслідок цього віддали йому свої гроші. Підтвердили також, що ОСОБА_1 демонстрував їм ніж, який тримав в кишені та діставав звідти, щоб показати їм, а тому вони, щоб зберегти своє життя і здоров'я за його наказом самостійно зняли гроші з банківських карток та віддали їх ОСОБА_1
До показів обвинуваченого ОСОБА_1 в частині його дій відносно потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 суд ставиться критично та вважає, що часткове визнання своєї вини є лише обраним ОСОБА_1 способом захисту. Зокрема, обвинувачений стверджував, що ввів потерпілих в оману щодо нібито існуючої для них загрози, а саме: проблем, які могли виникнути у них в майбутньому із місцевими „малолітками", тобто злочинними елементами, та запропонував їм свій захист. Потерпілі, повіривши йому, добровільно передали йому свої гроші. Вважав, що його дії органом досудового розслідування та прокурором кваліфіковані невірно, як розбій, а не як шахрайство. Доводив, що ніякого ножа у нього не було, а був лише брелок для ключів, який він тримав в кишені та міг механічно діставати під час розмови з потерпілими. Вказував, що цей брелок він намагався під час досудового розслідування долучити до матеріалів справи в якості речового доказу, але слідчий відмовив.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ця справа неодноразово поверталася судом для проведення додаткового розслідування, під час якого такого клопотання ОСОБА_1 не заявлялося, і з цих підстав судом першої інстанції було відмовлено в приєднанні до справи як речового доказу цього предмета та його дослідження в судовому засіданні.
Крім того, суд не може взяти до уваги доводи ОСОБА_1 про відсутність у нього ножа, оскільки під час проведеного огляду в його квартирі (т.2, а.п.126-134) ніж не вилучався. Суд вважає, що ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки не доводять відсутність у ОСОБА_1 ножа під час вчинення ним кримінального правопорушення 24.03.2011 року, більш того, потерпілий ОСОБА_7 стверджував в судовому засіданні, що він переконаний в тому, що у ОСОБА_1 був саме ніж, а не будь-який інший предмет.
Дійшовши висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень відносно потерпілих ОСОБА_5 - 18.03.2011 року та відносно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 -24.03.2011 року, суд кваліфікує дії обвинуваченого наступним чином.
Дії ОСОБА_1 відносно ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 190 КК України, як умисне заволодіння чужим майном на суму 1103 грн. 66 коп. шляхом обману, вчинене повторно.
Суд кваліфікує умисні дії ОСОБА_1 відносно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 187 КК України, як розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном на суму 300 грн. та 250 грн., поєднаний з погрозою застосування насильства, що є небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу. При цьому суд, на підставі ст. 337 ч. 3 КПК України, вважає за необхідне вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, оскільки це покращує становище обвинуваченої особи. Такого висновку суд дійшов у звязку з тим, що за епізодом розбійного нападу на ОСОБА_4, за яким ОСОБА_1 обвинувачується за ст. 187 ч. 1 КК України, ОСОБА_1, на думку суду, необхідно виправдати у звязку з недоведеністю його вини у вчиненні даного кримінального правопорушення, а тому дії обвинуваченого відносно потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 необхідно перекваліфікувати зі ст. 187 ч. 2 КК України на ст. 187 ч. 1 КК України, у звязку з відсутністю такої кваліфікуючої ознаки як повторність.
Висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_4, а також відкритого заволодіння стипендіальною банківською карткою ОСОБА_4, тобто викрадення офіційного документа, і повторного викрадення з банківської картки ОСОБА_4 грошей в сумі 590 грн. суд дійшов, виходячи з наступного.
На протязі розгляду справи в суді та під час досудового слідства ОСОБА_1 заперечував свою участь у вчиненні протиправних дій відносно ОСОБА_4, його покази в цій частині суд вважає послідовними та такими, що узгоджуються з іншими проаналізованими в судовому засіданні доказами.
Як пояснив ОСОБА_1, в цей день, а саме: 30.01.2011 року він з ранку до вечора знаходився у своєї колишньої дружини ОСОБА_11, відвідував малолітнього сина.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 підтвердила, що 30.01.2011 року мешкала разом з малолітнім сином за адресою АДРЕСА_1. ОСОБА_1 - її колишній чоловік та батько її сина. В той день з 9-00 до 19-00 год. він знаходився разом з нею та їхнім сином за вказаною адресою, оскільки це була неділя, а він кожної неділі після їх розлучення відвідує свого сина. Стверджувала також, що добре запам'ятала цей день, оскільки в той час мешкала на зйомній квартирі і першого числа кожного місяця повинна була сплачувати за квартиру, але в той час звязку із матеріальними труднощами звернулася за матеріальною допомогою до ОСОБА_1, але він відмовив допомогти, тому на цьому ґрунті вони посварилися.
Ці покази свідка суд не вбачає підстав піддавати сумніву, оскільки свідок, попереджена судом про кримінальну відповідальність за неправдиві покази, надала суду чіткі логічні пояснення та надала конкретні відповіді на всі запитання, пояснивши, чому саме запам'ятала цю дату.
Крім того, ці покази не суперечать, на думку суду, іншим проаналізованим в судовому засіданні матеріалам кримінального провадження.
Так, покази потерпілого ОСОБА_4 з самого початку, тобто з моменту його звернення до правоохоронного органу із заявою про злочин, а надалі його покази під час досудового розслідування та в судовому засіданні є непослідовними та містять ряд суперечностей, які не узгоджуються з іншими доказами та не були усунуті в судовому засіданні.
Зокрема, в т. 2 на а.п.37 є рапорт чергового інспектора Зарічного РВ СМУ УМВС України в Сумській області про те, що 30.01.2011 р. о 13-45 год. від оператора лінії 102 надійшло повідомленні від громадянина ОСОБА_4 про те, що біля магазину „Вікар" по вул.. Кірова невідомий, погрожуючи предметом, схожим на пістолет, заволодів мобільним телефоном „Нокіа -5230" та банківською карткою.
Згідно з рапортом інспектора БПС від 30.01.2011 р., о 13-35 год. надійшов виклик від чергового оператора лінії 102, і прибувши на місце виклику на кінцеву зупинку маршрутки № 32 по вул. Кірова, де чекав ОСОБА_4, з його слів було з'ясовано, що коли він вийшов з маршрутки, до нього підійшов раніше не знайомий громадянин, забрав у нього мобільний телефон і втік. (а.п.39 т.2).
Згідно з письмовою заявою ОСОБА_4, яку він написав 30.01.2011 р. в приміщенні Зарічного РВ, невідомий чоловік 30.01.2011 року в період часу з 12-45 до 13-25 год. шахрайським шляхом заволодів належним йому мобільним телефоном „Нокіа -5230" та банківською стипендіальною карткою „ПриватБанку". Даний факт мав місце в 2 під'їзді будинку по вул.. Кірова.(т.2, а.п.40).
В своїх показах під час досудового розслідування ОСОБА_4 надав пояснення, які частково суперечать як його показам на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні. Зокрема, з протоколу його допиту від 07.02.2011 року вбачається, що коли вони 30.01.2011 року вийшли разом з братами ОСОБА_14 з маршрутки на вул.. Кірова, то помітив автомобіль синього кольору „Таврія", а також раніше не знайомого хлопця, який стояв на зупинці. Цей хлопець наздогнав їх і почав звертатися із запитаннями. Брати ОСОБА_14 відмовилися з ним спілкуватися, а ОСОБА_4 залишився і почав погрожувати, що забере його гроші і поріже на шматки. В цей час він телефонував комусь і наказав, щоб прослідкували за його товаришами, і потерпілий знову побачив автомобіль „Таврія", який прослідував за братами ОСОБА_14, але з їх слів, цей автомобіль не пропустили через КПП СНАУ. Пояснював також, що ОСОБА_1 запропонував йому пройти в місце, де тихіше, і вони зайшли в під'їзд № 1 буд. № 44 по вул.. Кірова, де піднялися на 5 поверх, і він притиснув потерпілого рукою в грудну клітину до стінки, потім вирвав з його рук телефон та наказав віддати гроші і студентську банківську картку і швидко спустився по сходах та вибіг з під'їзду.(т.2,а.п.74-75 т. 2).
Згідно з протоколом пред'явлення особи для впізнання від 25.03.2011 року потерпілий ОСОБА_4 вказав на особу крайню праворуч, тобто не ОСОБА_1, в той час як далі в цьому протоколі вказано, що ОСОБА_4 нікого не впізнає. (т.2,а.п.77).
В протоколі додаткового допиту потерпілого ОСОБА_4 від 30.03.2011 року він зазначає, що під час проведення впізнання впізнав ОСОБА_1 по формі та рисах обличчя, по тому, що він був не голений, а також по татуюванню на лівій руці в формі кленового листка, і що тепер він впевнений, що гроші, мобільний телефон і студентську картку у нього відібрав саме ОСОБА_1 Пояснив також, що ОСОБА_1 погрожував йому в під'їзді, в ході розмови, коли відібрав у нього телефон, банківську картку та гроші, і що ОСОБА_1 сам розстебнув у потерпілого куртку та вийняв й у нього з кишені гаманець. Т.2,а.п.78-79).
В судовому засіданні ці суперечності в показах потерпілого усунуті не були. Натомість, потерпілий ОСОБА_4 пояснив суду, що не впізнає ОСОБА_1, та не може стверджувати, що злочини відносно нього вчинив саме обвинувачений ОСОБА_1 Пояснив суду, що під час проведення впізнання дуже хвилювався, тому не впізнав ОСОБА_1, але якби той показав йому свої руки, де було татуювання, то відразу впізнав би його. В той же час в протоколі додаткового допиту, з наведених вище показів потерпілого вбачається, що під час проведення впізнання ОСОБА_4, впізнав ОСОБА_1 по татуюванню, по формі та рисах обличчя, по тому, що він був не голений. Таким чином, суд не може вважати протокол пред'явлення ОСОБА_4 особи для впізнання допустимим доказом, оскільки він отриманий в порядку, що суперечить вимогам КПК України. Крім того, суд критично оцінює покази потерпілого ОСОБА_4, оскільки вони є суперечливими та не узгоджуються з іншими доказами. Так, в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 показав, що на пропозицію ОСОБА_1 сам віддав йому свій мобільний телефон та гаманець, і останній, перевіривши його вміст, забрав студентську картку разом із записаним пін-кодом. В той же час, під час досудового розслідування поясняв, що ОСОБА_1 вирвав з його рук телефон та сам витягнув з кишені куртки гаманець.
Як пояснив в судовому засіданні свідок ОСОБА_14, 30.01.2011 року він разом з братом ОСОБА_15 та з ОСОБА_4 вийшли з маршрутки на вул.. Кірова, і до них підійшов раніше не знайомий чоловік, і запропонував пройти з ним в сквер, але він і його брат відмовилися і пішли, поспілкувавшись не більше двох хвилин, а ОСОБА_4 залишився. Під час проведення слідчої дії пред'явлення для впізнання особи вказав на ОСОБА_1, але чи показував перед цим слідчий фото ОСОБА_1, він не пам'ятає. Не пам'ятає також, чи бачив перед впізнанням ОСОБА_1 в оглядове віконце, але стверджує, що дійсно дивився в це вікно.
Згідно з протоколом пред'явлення особи для впізнання, ОСОБА_14 вказав на ОСОБА_1 та пояснив, що впізнав його по рисам обличчя, формі очей, носа та іншим ознакам. (т. 2, а.п.85-86).
Свідок ОСОБА_15 пояснив суду, що 30.01.2011 року він разом з братом ОСОБА_15 та з ОСОБА_4 вийшли з маршрутки на вул.. Кірова, і до них підійшов раніше не знайомий чоловік, представився кримінальним авторитетом і запропонував пройти з ним в сквер, але він і його брат відмовилися і пішли до гуртожитку, а ОСОБА_4 залишився. Під час проведення слідчої дії пред'явлення для впізнання особи вказав на ОСОБА_1, але перед цим слідчий показував їм фото ОСОБА_1, де той зображений біля банкомату.
Суд вважає, що протокол пред'явлення особи для впізнання свідку ОСОБА_15 є не допустимим доказом, оскільки він отриманий в порядку, що суперечить вимогам КПК України.
На думку суду, слід критично розцінювати також як доказ протокол пред'явлення особи для впізнання свідку ОСОБА_14, оскільки свідок не заперечував, що перед проведенням впізнання дивився в оглядове вікно та не пам'ятає, чи показував йому слідчий перед впізнанням фото ОСОБА_1
Як вбачається з висновку дактилоскопічної експертизи, слід пальця руки, виявлений на 5 поверсі в під'їзді будинку № 144 по вул.. Кірова при огляді місця події, залишений не ОСОБА_1, а іншою особою.(т.2, а.п.51-53).
Аналізуючи всі ці докази в сукупності, суд дійшов наступних висновків. Сам потерпілий ОСОБА_4 судовому засіданні пояснив, що він не може стверджувати, що злочини проти нього вчинив саме ОСОБА_1 Покази потерпілого є суперечливими з самого початку, не узгоджуються з іншими доказами та ці суперечності не були усунуті в поясненнях потерпілого в судовому засіданні. Свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15 пояснили суду, що бачили лише, як до них і ОСОБА_4 підійшов раніше не відомий чоловік, але вони не захотіли з ним спілкуватися та одразу пішли. Тому суд вважає, що при проведенні впізнання особи, яке проводилося майже через три місяці після події, за таких обставин, свідкам важко або неможливо було впізнати саме по рисах обличчя невідомого чоловіка, який підходив до них на вулиці 30.01.2011 р., тим більше, обидва свідка не заперечували, що їм перед проведенням впізнання слідчий демонстрував фото ОСОБА_1 Свідки пояснили також суду, що ніякого автомобіля „Таврія" в той день вони не бачили, та про нього нічого не чули. Крім того, суд не має підстав не взяти до уваги покази свідка ОСОБА_11, яка підтвердила в судовому засіданні алібі ОСОБА_1
Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_1 у звязку з недоведеністю його вини у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_4
Суд вважає також, що не здобуто достатніх доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні відкритого викрадення офіційного документу - студентської стипендіальної банківської картки ОСОБА_4 та викрадення грошей з банківської картки потерпілого ОСОБА_4
Обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні цих кримінальних правопорушень ґрунтується лише на тому, що саме ОСОБА_1 вчинив розбійний напад на потерпілого ОСОБА_4, в ході якого заволодів його банківською карткою, разом із пін-кодом до неї, а також в подальшому зняв гроші в банкоматі по вул.. Петропавлівській, 73. З роздруківки ПриватБанку, яка міститься на а.п.67 в т.2, вбачається, що 30.01.2011 р. гроші з банківської картки ОСОБА_4 знімалися двічі, але не вказаний час проведення цих операцій, та ця роздруківка не дає підстав стверджувати, що гроші були зняті саме ОСОБА_1
Таким чином, суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_1 також за ст. 357 ч. 1, 185 ч. 2 КК України, у звязку з недоведеністю його вини у вчиненні цих злочинів.
Призначаючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчинених правопорушень, а саме те, що ОСОБА_1 вчинив тяжке та середньої тяжкості кримінальні правопорушення, особу винного, який раніше судимий за вчинення корисливих злочинів. В той же час суд враховує, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні шахрайських дій та частково - у вчинені розбійного нападу, повністю відшкодував завдану шкоду потерпілим ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, Суд враховує думку потерпілих, які не наполягали на суворій мірі покарання, а також те, що він позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, що є обставинами, які пом'якшують покарання. Враховуючи наведене, необхідним і достатнім, на думку суду, є призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі. В той же час, наведені обставини суд вважає такими, що дають підстави при призначенні покарання за ст. 187 ч. 1 КК України для застосування вимог ч. 1 ст. 69 КК України та призначення йому покарання нижче від найнижчої межі, що встановлена санкцією даної статті закону. Остаточне покарання ОСОБА_1 необхідно призначити за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 1 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
На підставі ст.126 КПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1, на користь держави процесуальні витрати в сумі 619 грн. 08 коп., які були витрачені на проведення експертиз. (т. 2, а.п.50, 144).
Згідно із ст. 100 КПК України речовий доказ - роздруківка з інформацією про рух грошових коштів по рахунку банківської картки, яка належить ОСОБА_4, залишити в матеріалах кримінального провадження. (т.2, а.п.67).
У звязку з виправданням ОСОБА_1 з підстав недоведеності його вини у вчиненні кримінальних правопорушень відносно ОСОБА_4, суд відмовляє в задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 на суму 1969 грн. (т.1, а.п.80).
Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 не змінювати, залишити утримання під вартою.
Строк відбування покарання відраховувати з дня фактичного затримання, тобто з 25 березня 2011 року (т.2, а.п.188).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100, 126, 127, 368 - 374 КПК України, суд
ОСОБА_1 виправдати за ст. 187 ч. 2, ст. 185 ч. 2, ст. 357 ч. 1 КК України, у звязку з недоведеністю його вини у вчиненні цих кримінальних правопорушень.
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 187 ч. 1, ст. 190 ч. 2 КК України та призначити йому покарання:
- за ст. 187 ч. 1 КК України, із застосуванням ст. 69 ч. 1 КК України, - у виді двох років восьми місяців позбавлення волі;
- за ст. 190 ч. 2 КК України - у виді одного року позбавлення волі.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді двох років восьми місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 відраховувати з дня фактичного затримання, тобто з 25 березня 2011 року.
Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 не змінювати, залишити утримання під вартою.
В задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 на суму 1969 грн. відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати в сумі 619 гривень 08 коп., які були витрачені на проведення експертиз.
Речовий доказ - роздруківка з інформацією про рух грошових коштів по рахунку банківської картки, яка належить ОСОБА_4, залишити в матеріалах кримінального провадження.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Сум протягом тридцяти днів з моменту його проголошення. Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та іншим присутнім учасникам розгляду. Відсутнім учасникам розгляду направити копію вироку не пізніше наступного дня після проголошення.
Суддя О.В.Грищенко