Справа № 2-1316/2239/11 Провадження № 2/450/124/13
"17" квітня 2013 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Мельничук І. І.
при секретарі Іванчук М. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності, -
Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому уточнивши свої позовні вимоги просить суд скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом видане 14 грудня 1981 року на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в частині 1\3 у житловому будинку АДРЕСА_1; визнати право власності на спадкове майно після, матері, ОСОБА_4 та батька, ОСОБА_5 по 1\3 за ОСОБА_1 у житловому будинку АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 аліменти в розмірі 75 відсотків пенсії позивачки, що становить 660 грн.
В обґрунтування позову позивачка покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_3, після якого відкрилась спадщина за законом на майно, яке складається із старого жилого будинку на дві кімнати з жилою площею 41 кв.м., одної кухні, сіней та веранди та незакінчений будинок розрахований на чотири кімнати з жилою площею 58,5 кв.м., одну кухню, кладовку, ванну та веранду, а гакож стайні, що знаходяться в АДРЕСА_1, зареєстрованих в погосподарських книгах сільради під № 631, що належали померлому на підставі довідки, виданої виконкомом Сокільницької сільської ради народних депутатів Пустомитівського району від 24.08.1981 року за № 61 та свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах УPCP, виданого виконкомом Пустомитівської районної Ради народних депутатів 4 листопада 1976 року № 631. На момент смерті батька з ним проживали та були зареєстровані у погосподарських книгах сільської ради ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_3, син. ОСОБА_1, 19 жовтня 1978 року виїхала на роботу у м. Миколаїв, і повернулась за вказаною адресою 30 січня 1980. Всього у батьків було шестеро дітей, з яких подали заяву про прийняття спадщини та факрично вступили у володіння спадковим майном після батька четверо осіб: мати і троє дітей ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Таким чином, прибувши 30 січня 1980 року у с. Сокільники, до будинку батьків, позивачка фактично вступила у володіння спадковим майном і вважається такою, що прийняла спадщину. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 14 грудня 1981 року оформили свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно батька, включаючи і половину, яка належала матері ОСОБА_4. Відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
В судовому засіданні позивачка уточнені позовні вимоги підтримала, просила позов задоволити в повному обсязі, суду пояснила, що спадщину фактично прийняла, і отже право на майно має не залежно від отримання мною свідоцтва про право на спадщину. У 1992 році дійсно подавала з матір'ю аналогічний позов, який забрала на прохання матері. Тоді на неї та на мене чинився дуже великий тиск та й мати переконувала її, що жити і так буде де. А як з'ясувалось нещодавно, на старість років, позивачка вказує, що залишилась без житла та змушена була оформитися у геріатричний центр. В судове засідання, яке було призначене на 17 квітня 2013 року позивачка не з'явилася, проте подала заяву про слухання справи у її відсутності.
Відповідачі в судовому засіданні проти позову заперечили, підтримали подані ними письмові заперечення, окрім того подали суду заяву про застосування строків позовної давності, які позивачкою були пропущені, підстав пропуску його з поважних причин не наведено і таких не має, а тому просять в задоволенні позові відмовити в повному обсязі.
Представник відповідачів в судовому засідання проти позову заперечив, наполягає на застосуванні строків позовної давності, та у відмові в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З копії Свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 28.10.1992 року, вбачається, що ОСОБА_5 - батько позивачки та відповідачів по справі - помер, ІНФОРМАЦІЯ_1
З копії свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 23.06.1994 року, вбачається, що ОСОБА_4 - мати позивачки та відповідачів по справі - померла ІНФОРМАЦІЯ_2.
З копії Спадкової справи № 273/81 на померлого спадкодавця ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що після його смерті спадщину прийняли, та оформили свідоцтво про право на спадщину його діти: син ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які 14.12.1981 року уклали, нотаріально посвідчений договір про поділ майна, яке успадкували після смерті батька, а саме: ОСОБА_3 набув право власності на старий жилий будинок та стайню, що знаходиться в АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 - незакінчений будівництвом новий жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1.
З копії інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1, вбачається, що вказаний будинок числиться за ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на житловий будинок, зареєстрованого в реєстрі за № 719 від 23.01.1990 року.
Як вказує позивачка на час смерті батька з ним проживали та були зареєстровані у погосподарських книгах сільської ради ОСОБА_4, дружина, ОСОБА_3, син. ОСОБА_1, дочка спадкодавця, позивачка, 19 жовтня 1978 року виїхала на роботу у м. Миколаїв, і повернулась за вказаною адресою 30 січня 1980.
Окрім того, судом встановлено, що позивач просить виділити їй частку від тієї частки яка належала матері сторін після смерті батька, на праві спільної сумісної власності, проте 24 липня 1993 року, матір ОСОБА_4, склала заповіт реєстраційний номер № 643, в якому належний їй на праві власності будинок, який розташований в АДРЕСА_2 заповідає своєму синові ОСОБА_2, що вбачається із наявної в справі копії заповіту.
Судом встановлено та визнається сторонами той факт, що у 1992 року позивачка зверталася до Пустомитівського районного суду Львівської області із аналогічним позовом, проте на прохання матері за заявою позивачки він був залишений без розгляду.
Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України та ст.71 ЦК Української РСР передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, до винесення ним рішення.
Відповідно до п.4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом встановлено, що 14.12.1981 року відповідачі по справі набули у власність успадковане після смерті батька майно, у 1992 році позивачка зверталася до суду з аналогічним позовом, який відкликала, а тому достеменно знала про можливі порушення її прав, прийняттям спадщини її братами, проте звертається до суду із вказаним позовом лише 14.07.2010 року.
Таким чином, з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулася із позовом лише 14.07.2010 року. При цьому жодних поважних причин пропуску строку позовної давності не наводить.
Представник відповідачів ОСОБА_6 та відповідачі у судовому засіданні настоюють на застосуванні строку позовної давності, а тому у задоволенні даного позову слід відмовити за спливом строку позовної давності.
Відповідно до ст. 267 СК України повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до ст. 272 СК України розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів.
Таким чином, суд дослідивши наявні в матеріалах справи докази, подані позивачем та заперечення відповідачів, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог про стягнення аліментів на користь позивача слід відмовити, з тих підстав, що відповідачі являються пенсіонерами, а тому не зобов'язані сплачувати аліменти на утримання сестри.
Відповідно до ч. ст.. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в
межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З огляду на вище наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності не знайшли свого обґрунтованого підтвердження у поданих суду доказах, окрім того позивачкою не наводиться причини поважності звернення до суду із спливом строку позовної давності, а тому суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15,16, 257, 267 ЦК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня його проголошення.
СуддяІ. І. Мельничук