Головуючий у 1-ій інстанції Каніщєва Н.О.
Доповідач Соломаха Л.І.
Категорія 25
28 травня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Прокопчук Л.М.
суддів Соломахи Л.І., Ткачук С.С.
при секретарі Мишко Д.О.
за участю:
позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (треті особи - ОСОБА_3, приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування») про стягнення страхового відшкодування з апеляційною скаргою відповідача - приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» на рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 06 листопада 2012 року, -
16 серпня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (далі - ПрАТ«СК «Україна») (треті особи - ОСОБА_3, приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування») про стягнення страхового відшкодування.
Зазначав, що 21 квітня 2010 року в м. Макіївці на перехресті вул. Свердлова та вул. Абакумова сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю належному йому транспортного засобу ВАЗ 21043 реєстраційний номер НОМЕР_1 під його керуванням та транспортного засобу ВАЗ 21104 реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень.
Посилаючись на те, що
- внаслідок пошкодження його автомобіля йому завдана матеріальна шкода в розмірі 9 887,62 грн.;
- ДТП сталося з вини водія ОСОБА_3, цивільна правова відповідальність якого була застрахована ПрАТ«СК «Україна» (страховий поліс № ВС 8164713);
- 21 квітня 2011 року відповідач відмовив йому у виплаті страхового відшкодування через те, що водій ОСОБА_3 не був притягнутий до адміністративної відповідальності
просив стягнути з ПрАТ«СК «Україна» на його користь страхове відшкодування у розмірі 9 887,62 грн., на відшкодування моральної шкоди, яка йому завдана невиплатою страхового відшкодування, - 1 500 грн. та пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 251,90 грн., судові витрати у розмірі 241,40 грн. (а.с. 3-4).
09 квітня 2012 року позивач уточнив свої позовні вимоги, про що подав письмову заяву, в якій посилаючись на те, що до теперішнього часу страхове відшкодування йому не виплачено, його моральні страждання продовжуються, просив стягнути з ПрАТ«СК «Україна» на його користь страхове відшкодування у розмірі 9 887,62 грн., на відшкодування моральної шкоди 3 500 грн., пеню у розмірі 1 314,24 грн., судові витрати у розмірі 241,40 грн. (а.с. 55).
Ухвалою Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 03 липня 2012 року за клопотанням позивача до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено ОСОБА_3 та приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (а.с. 70).
Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 06 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Україна» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 9 377,62 грн., пеня у розмірі 251,90 грн., на відшкодування понесених судових витрат - 241,60 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 87-90).
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «СК «Україна», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог і закрити провадження по справі (а.с. 106-110).
В судове засідання апеляційного суду представник відповідача ПрАТ «СК «Україна» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 13 травня 2013 року поштового відправлення - повістки про явку до суду 28 травня 2013 року (форма № 119) (а.с. 149). Представник відповідача ПрАТ «СК «Україна» Губенко І.В., який діє від імені юридичної особи на підставі довіреності від 01 січня 2013 року № 2 (а.с. 154) надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с. 153).
Позивач ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Треті особи - ОСОБА_3, представник приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм відповідно 14 травня 2013 року та 13 травня 2013 року поштових відправлень - повісток про явку до суду 28 травня 2013 року (форма № 119) (а.с. 150-151). Третя особа ОСОБА_3 надіслав факс про розгляд справи у його відсутність (а.с. 152).
Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав:
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 21 квітня 2010 року о 8 годині 30 хвилин в м. Макіївка на перехресті вул. Свердлова та вул. Абакумова сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ВАЗ 21043 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу ВАЗ 21104 реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ДТП сталося з вини водія ОСОБА_3, що встановлено постановою Гірницького районного суду м. Макіївки від 21 січня 2011 року (така дата зазначена в рішенні суду). Внаслідок пошкодження транспортного засобу позивачу завдана матеріальна шкода в розмір 9 887,62 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на час ДТП була застрахована відповідачем, який необґрунтовано відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, яке за вирахуванням франшизи складає 9 377,62 грн., а тому підлягає стягненню з відповідача примусово разом з пенею за прострочення його виплати у розмірі 251,90 грн.
Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів моральних страждань і переживань щодо порушення права позивача на користування майном.
З такими висновками суду погодитися не можливо, до них суд дійшов порушивши норми матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.
Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст. 1188 ЦК України.
Відповідно до частини 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно частини 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 визнаний винним в порушенні п. 14.6 Правил дорожнього руху, а шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, тобто застосував до спірних правовідносин вимоги п. 1 частини 1 ст. 1188 ЦК України.
Проте такий висновок суду не відповідає обставинам справи, що відповідно до п. 3 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення суду.
З матеріалів справи встановлено, що постановою судді Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 29 листопада 2010 року по справі № 3-1120/2010 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 124 КпАП України, яка залишена без змін постановою апеляційного суду Донецької області від 21 січня 2011 року, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України ОСОБА_3 у зв'язку з порушенням ним п. 13.1 Правил дорожнього руху України, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення, закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.
Цієї постановою встановлено, що до зіткнення транспортні засоби рухалися в попутному напрямку, але по різних смугах руху і що водій автомобіля ВАЗ 21043 ОСОБА_2, змінюючи напрямок руху, допустив порушеня п. 10.1 Правил дорожнього руху України, а водій автомобіля ВАЗ 21104 ОСОБА_3, здійснюючи обгін на перехресті, допустив порушення п. 14.6а Правил дорожнього руху України (а.с. 8-10, а.с. 11-12).
Відповідно до частини 4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що матеріалами справи доведена вина обох учасників ДТП, а саме, як позивача ОСОБА_2, так і третьої особи ОСОБА_3, що за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування відповідно до п. 3 частини 1 ст. 1188 ЦК України визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення, тобто пропорційно ступеню вини кожного з учасників ДТП, є обґрунтованими.
Проте суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми п. 3 частини 1 ст. 1188 ЦК України, що є порушенням судом першої інстанції норм матеріального права і відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
В постанові судді Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 29 листопада 2010 року по справі № 3-1120/2010 зазначено, що відповідно до висновку судової транспортно-трасологічної автотехнічної експертизи № 5399Є5400 від 25 жовтня 2010 року, у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля ВАЗ 21104 ОСОБА_3, що не відповідають вимогам п. 14.6 (а) Правил дорожнього руху знаходилися в причинному зв'язку з настанням події, а дії водія автомобіля ВАЗ - 21043 ОСОБА_2, не відповідаючи вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху, знаходилися в причинному зв'язку з настанням події. В обох водіїв була технічна можливість запобігти пригоді зіткнення автомобілів при виконання кожним із них зазначених вимог Правил дорожнього руху (а.с. 8-10, а.с. 11-12).
Враховуючи обставини ДТП, характер допущених кожним з учасників ДТП порушень Правил дорожнього руху України, висновок транспортно - трасологічної експертизи від 25 жовтня 2010 року № 5399/5400 щодо наявності у обох водіїв технічної можливості запобігти зіткненню транспортних засобів при виконанні кожним з них зазначених Правил дорожнього руху, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вина в ДТП складає:
- водія ОСОБА_2, який в порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху України, перед початком перестроювання та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, - 50%;
- водія ОСОБА_3, який в порушення п. 14.6а Правил дорожнього руху здійснював обгін на перехресті, - 50%.
Оскільки вина ОСОБА_3 в заподіянні шкоди, завданої пошкодженням внаслідок ДТП автомобіля НОМЕР_3, доведена, відповідно до п. 3 частини 1 ст. 1188, ст. 1166 ЦК України настає його цивільно-правова відповідальність незалежно від його притягнення до адміністративної відповідальності за неправомірні дії, а саме, порушення Правил дорожнього руху України.
Згідно ст. 7 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» в Україні здійснюється обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9).
Згідно поліса № ВС/8164713 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як власника наземного транспортного засобу ВАЗ 21104 реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована ЗАТ «СК «Україна», строк дії поліса з 18 листопада 2009 року по 17 листопада 2010 року включно (а.с. 7), тобто ДТП 21 квітня 2010 року за участю забезпеченого транспортного засобу ВАЗ 21104 реєстраційний номер НОМЕР_2 сталося під час дії цього полісу.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 988 ЦК України та ст. 20 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку.
Згідно ст. 6 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла станом на 21 квітня 2010 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин) страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як власника транспортного засобу ВАЗ 21104 реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на 21 квітня 2010 року була застрахована ПрАТ «СК «Україна», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що 21 квітня 2010 року настав страховий випадок і відносини, що виникли між позивачем та відповідачем - ПрАТ «СК «Україна» регулюються Законом України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 22 зазначеного Закону (в редакції, яка діяла станом на 21 квітня 2010 року) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
З матеріалів справи встановлено, що про страховий випадок страховик був повідомлений з дотриманням вимог ст. 33 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 35 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву. До заяви додаються довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.
Згідно ст. 36 зазначеного Закону після розгляду страховиком наданих йому визначених у статті 35 цього Закону документів про дорожньо-транспортну пригоду страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення щодо прийнятого рішення.
Позивач подав до страхової компанії заяву про виплату йому страхового відшкодування, проте листом від 21 квітня 2011 року за № 342 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ПрАТ «СК «Україна» було повідомлено про відмову у виплати страхового відшкодування через недоведеність вини ОСОБА_3 в ДТП та відсутність постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності (а.с. 13).
Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність вини ОСОБА_3 в заподіянні позивачу шкоди, завданої пошкодженням внаслідок ДТП автомобіля НОМЕР_3, настає цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, яка була застрахована ПрАТ «СК «Україна» і відповідач, тобто ПрАТ «СК «Україна», зобов'язаний відшкодувати оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну позивача під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5, виданого МРЕВ ДАЇ м. Макіївки 18 січня 2005 року, автомобіль НОМЕР_3, 2004 року випуску, належить на праві власності ОСОБА_6 (а.с. 30), яка є дружиною позивача ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач ОСОБА_2 не є належним позивачем щодо відшкодування шкоди, завданої пошкодженням автомобіля НОМЕР_3, оскільки не має на нього майнових прав, є необґрунтованими.
Згідно ст. 1.6 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла станом на 21 квітня 2010 року) власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди, довіреності або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах;
Згідно ст. 35.1. Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» заяву про страхове відшкодування страховику подає потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування.
Як розтлумачив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.
Оскільки в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5, виданого МРЕВ ДАЇ м. Макіївки 18 січня 2005 року, є запис про те, що позивач ОСОБА_2 має право керувати автомобілем НОМЕР_3 (а.с. 30), то він володіє автомобілем НОМЕР_3 на законній підставі і має право вимагати відшкодування в повному обсязі завданих пошкодженням цього майна збитків, з чого обґрунтовано виходив суд першої інстанції.
Згідно ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до п. 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, № 107/05/10 від 19 травня 2010 року, складеного оцінювачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 за зверненням СК «Україна», вартість матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу внаслідок пошкодження транспортного засобу ВАЗ 21043 реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням зношеності та без втрати товарної вартості складає 9 887,62 грн. (а.с. 15).
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розмір матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, складає 8 239,79 грн., є необгрунтованими.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказів, які б спростовували розмір шкоди, заподіяної позивачу внаслідок ДТП, який зазначений у звіті про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, № 107/05/10 від 19 травня 2010 року, який був зроблений саме за зверненням відповідача, відповідач суду не надав, а посилання його на розрахунок страхового відшкодування за відповідною формулою, яка враховує коефіцієнт пропорційності страхового відшкодування, зниження суми на ПДВ на запчастини та матеріали, не ґрунтується на законі. Зменшення вартості відновлювального ремонту на суму ПДВ не передбачено законодавством, ПДВ включається до ціни товарів та послуг і, хоча сплачується платником податку, але за рахунок коштів покупця. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок пошкодження автомобіля, позивачу заподіяна матеріальна шкода в розмірі 9887,62 грн.
Тобто з урахуванням ступеня вини водія ОСОБА_3 (50%), матеріальні збитки, завдані внаслідок пошкодження автомобіля НОМЕР_3 з вини водія ОСОБА_3 складають 4 943,81 грн. (9887,62 грн. х 50%).
Згідно поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/8164713 від 17 листопада 2009 року ліміт відповідальності страховика за шкодою, завданою майну, складає 25 500 грн.(а.с. 7).
Тобто, матеріальна шкода, завдана внаслідок пошкодження автомобіля НОМЕР_3 з вини водія ОСОБА_3, яка складає 4 943,81 грн., не перевищує ліміту відповідальності страховика.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 року № 85/96-ВР франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/8164713 від 17 листопада 2009 року франшиза складає 510 грн. (а.с. 7), а тому страхове відшкодування у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу ВАЗ 21043 реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 4 433,81 грн. (4 943,81 - 510,00), яке підлягає стягненню з відповідача ПрАТ «СК «Україна», яким була застрахована цивільна-правова відповідальність внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу ВАЗ-21104 реєстраційний номер НОМЕР_2.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Згідно ст. 37 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача пеню за прострочення виплати страхового відшкодування, починаючи з 21 квітня 2011 року, з дня коли відповідач відмовив йому у виплаті, по 09 квітня 2012 року (дата подання заяви про уточнення позовних вимог) (а.с. 3-4, а.с. 55).
Оскільки апеляційний суд змінив рішення суду в частині розміру страхового відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача, то відповідно підлягає перерахунку і розмір пені, яка обраховується з суми простроченого страхового відшкодування.
В період з 10 серпня 2010 року по 22 березня 2012 року облікова ставка НБУ складала 7,75% (постанова НБУ від 09.08.2010 року № 377), з 23 березня 2012 року - 7,50% (постанова НБУ від 21.03.2012 року № 102).
Тобто, пеня за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 21 квітня 2011 року по 22 березня 2012 року за 337 днів прострочення складає 634,52 грн. (4 433,81 грн. х 7,75% х 2 : 365 днів х 337 днів), за період з 23 березня 2012 року по 09 квітня 2012 року за 18 днів прострочення складає 32,80 грн. (4 433,81 грн. х 7,50% х 2 : 365 днів х 18 днів), тобто всього 667,32 грн. (634,52+32,80).
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що моральна шкода йому завдана внаслідок невиплати страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 611 ЦК України відшкодування моральної шкоди за порушення зобов'язань допускається якщо це передбачено договором або законом.
Глава 67 ЦК України, Закон України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» та Закон України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» таких випадків не містять.
Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відшкодування моральної шкоди у зв'язку із порушенням Страховиком зобов'язання виплатити страхове відшкодування також не передбачено.
Вимоги ст. 1167 ЦК України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки поширюються лише на недоговірні зобов'язання, що судом першої інстанції не враховано та призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову через недоведеність моральних страждань.
Враховуючи зазначене, підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої внаслідок невиплати страхового відшкодування, відсутні, оскільки ці позовні вимоги ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі.
Доводи відповідача про те, що суд порушив норми ст.ст.35- 36 ЦПК України щодо залучення до участі у справі третіх осіб, не спростовують висновків суду.
Відповідно до частини 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Не направлення судом першої інстанції відповідачу копії заяви про залучення до участі у справі третіх осіб та ухвали про залучення до участі у справі третіх осіб не призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування у розмірі 4 433, 81 грн., пеня за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 21 квітня 2011 року по 09 квітня 2012 року у розмірі 667,32 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди слід відмовити, але з інших правових підстав.
Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем сплачені судовий збір з позовних вимог майнового характеру в розмірі 116,40 грн., що відповідало розмірам, встановленим ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України, які діяли на час звернення позивача до суду.
Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення майнових вимог позивача в розмірі 5 101,13 грн. (4 433,81+667,32). З цих задоволених позовних вимог за законодавством, що діяло на час сплати судового збору, позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача судовий збір в розмірі 51 грн.
Крім того, при зверненні до суду позивачем сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. (а.с. 2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів».
Сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не пов'язана із сумою задоволених позовних вимог, а тому вони підлягають відшкодуванню позивачу в повному обсязі за рахунок відповідача.
Тобто, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати в розмірі 171,00 грн. (51+120).
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
Апеляційну скаргу відповідача - приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» задовольнити частково.
Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 06 листопада 2012 року змінити.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (треті особи - ОСОБА_3, приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування») про стягнення страхового відшкодування, пені задовольнити частково.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (ідентифікаційний код 30636550, юридична адреса: 02140 м. Київ вул. Ревуцького, будинок 42-г) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Макіївка Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) страхове відшкодування у розмірі 4 433 (чотири тисячі чотириста тридцять три) гривні 81 коп., пеню за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 21 квітня 2011 року по 09 квітня 2012 року у розмірі 667 (шістсот шістдесят сім) гривень 32 коп., на відшкодування понесених судових витрат - 171 (сто сімдесят одну) гривню 00 коп.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Л.М. Прокопчук
Судді: Л.І. Соломаха
С.С. Ткачук