Провадження № 22-ц/774/4308/13 Справа № 2/423/693/12 Головуючий у 1 й інстанції - Ковальчук Т.А. Доповідач - Слоквенко Г.П.
Категорія 27
"27" травня 2013 року м. Дніпропетровськ
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
Головуючого: - Слоквенка Г.П.,
Суддів: - Максюти Ж.І., Кочкової Н.О.,
при секретарі: Надтоці А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання вимог кредитора, шляхом визнання права власності на житловий будинок за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2013 року, -
У серпні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання вимог кредитора, шляхом визнання права власності на житловий будинок, в обґрунтування якого посилається на те, що у червні 2008 року ОСОБА_8 взяв у неї в борг 3 000 доларів США за розпискою. У разі невиконання зобов'язання ОСОБА_8 зобов'язався переоформити домоволодіння по АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер. Відповідачі є спадкоємцями померлого. Позивач прохала визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2013 року у задоволенні позову про визнання вимог кредитора, шляхом визнання права власності на житловий будинок відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, прохає скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_8, на підставі договору дарування від 04.03.1990 року ( а.с. 32-33). Відповідно до договору позики (розписки) від 05 червня 2008 року, ОСОБА_5 надала ОСОБА_8 в борг грошові кошти в розмірі 3 000 доларів США, які ОСОБА_8 зобов'язався повернути 05 червня 2009 року з 5 % річних від суми боргу. У випадку невиконання зобов'язання ОСОБА_8'. зобов'язався переоформити домоволодіння в с. Гупалівка на ім'я ОСОБА_5 (а. с. 10), розписка була посвідчена секретарем Гупалівської сільської ради. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а. с. 23). Після смерті ОСОБА_8 з заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_6, яка прийняла спадщину після смерті її чоловіка.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив із того що, згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. А згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Суд правильно прийшов до висновку, що договір заключний між позивачкою та ОСОБА_8 є змішаним договором, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). А саме договору позики та іпотечного договору, так як у ньому містяться норми щодо забезпечення виконання зобов'язання (повернення коштів) нерухомим майном - житловим будинком, який знаходився у власності ОСОБА_8 Зазначений договір - розписка від 05 червня 2008 року, посвідчений секретарем сільської ради, який не мав права за законом на дане посвідчення.
Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального права і підтверджуються матеріалами справи, оскільки за ст. І Закону України «Про іпотеку», визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Обов'язковість нотаріального посвідчення забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном встановлена ст. 18 Закону України «Про іпотеку», де зазначено, що іпотечний договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно до ч. З ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Виходячи з викладених вимог закону, суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі, відсутність нотаріального посвідчення договору, дав їм належну правову оцінку і обґрунтовано відмовив у визнанні вимог кредитора, шляхом визнання права власності на житловий будинок.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що судом неправильно застосовані до спірних правовідносин норми ст. 546, 640 ЦК України належним чином не обґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду
по їх оцінці, тоді як, згідно ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключним правом суду.
Судом розглянуто справу у межах заявлених позовних вимог, а саме про визнання вимог кредитора, шляхом визнання права власності на житловий будинок. Вимоги про визнання договору неукладеним позивачем не заявлялось, а судом не розглядалось. Суд прийшов до висновку про те, що договір не укладено в частині забезпечення зобов»язання шляхом передавання нерухомого майна у власність позивача, а не в частині боргових зобов»язань померлого за договором позики.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_5 на те, що договір від 05 червня 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8, посвідчений секретарем сільської ради і тому відповідає вимогам закону, не є належними, оскільки ст. 37 Закону України «Про нотаріат», визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); видають дублікати посвідчених ними документів; засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах. Тим більш, посвідчення розписки від 05 липня 2008 року секретарем Гупалівської сільської ради Дніпропетровської області ОСОБА_10 не затверджено печаткою сільської ради.
Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, судом 1 інстанції у досить повному обсязі з»ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ч.3 ст. 209, ст. 307, ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: