ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1
м. Київ
20 травня 2013 року 18 год. 22 хв. № 826/3760/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 20 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
До Окружного адміністративного суду міста Києва 20 березня 2013 року надійшов позов публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 05 березня 2013 року № 0002082220, № 0002092220, № 0002102200 та № 0002112220 (також далі - оскаржувані рішення).
В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що оскаржувані рішення відповідачем складені безпідставно, у зв'язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 22 березня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.
У ході судового розгляду справи представники позивача позов підтримали та просили задовольнити його повністю.
Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 08 квітня 2013 року, та додаткових поясненнях, які надійшли до суду 15 квітня 2013 року. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку із встановленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
Відповідачем, на підставі наказу від 01 лютого 2013 року № 271, у період із 06 по 12 лютого 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 13 лютого 2013 року складено акт № 77/1-22-20-00333581 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Біотетра" (також далі - ТОВ "Біотетра"), із товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "БСМ" (також далі - ТОВ Фірма "БСМ"), із товариством з обмеженою відповідальністю "За-Стройбут" (також далі - ТОВ "За-Стройбут"), із товариством з обмеженою відповідальністю "БДМ-Консалт Груп" (також далі - ТОВ "БДМ-Консалт Груп"), із приватним підприємством "Оліяторг" (також далі - ПП "Оліяторг"), із товариством з обмеженою відповідальністю "Агрооіл Групп" (також далі - ТОВ "Агрооіл Групп"), із приватним підприємством "ВКФ "Базис" (також далі - ПП "ВКФ "Базис"), із ОСОБА_1 (також далі - фізична особа-підприємець) за період із 01 лютого 2010 року по 31 грудня 2012 року (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:
- завищено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість (також далі - з ПДВ) у загальному розмірі 6180058,00 грн., у тому числі за: лютий 2010 року - 159280,00 грн.; серпень 2010 року - 365842,00 грн.; вересень 2010 року - 1106979,00 грн.; грудень 2010 року - 953029,00 грн.; січень 2011 року - 367430,00 грн.; лютий 2011 року - 645975,00 грн.; березень 2011 року - 936421,00 грн.; травень 2011 року - 510961,00 грн.; червень 2011 року - 895372,00 грн.; лютий 2012 року - 238769,00 грн., що є порушенням п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (також далі - КАС України), у зв'язку з чим донараховано податкове зобов'язання по ПДВ у розмірі 3533465,00 грн., у томі числі за: червень 2011 року - 222409,00 грн.; жовтень 2011 року - 696593,00 грн.; листопад 2011 року - 692455,00 грн.; січень 2012 року - 303249,00 грн.; лютий 2012 року - 789752,00 грн.; березень 2012 року - 320707,00 грн.; травень 2012 року - 508300,00 грн.;
- завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за І квартал 2011 року у розмірі 7571422,00 грн. та занижено податок на прибуток у загальному розмірі 4057957,00 грн., у тому числі за: IV квартал 2011 року - 3173806,00 грн.; І квартал 2012 року - 348308,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 535843,00 грн., чим порушено п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (також далі - Закон) та п. 138.8 ст. 138, підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.
За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишено без змін.
На підставі акту перевірки, 05 березня 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0002082220, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми ПДВ у розмірі 6180058,00 грн.; № 0002092220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 3533465,00 грн. за основним платежем та у розмірі 827764,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002102200, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 7571422,00 грн.; № 0002112220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 4057957,00 грн. за основним платежем та у розмірі 221037,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.
Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про порушення відповідачем податкового законодавства ґрунтуються на тому, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Біотетра", ТОВ Фірма "БСМ", ТОВ "За-Стройбут", ТОВ "БДМ-Консалт Груп", ПП "Оліяторг", ТОВ "Агрооіл Групп", ПП "ВКФ "Базис", фізичною особою-підприємцем фактично не здійснювались.
У ході перевірки відповідачем враховано обставини, встановлені перевірками контрагентів позивача.
Зокрема, з наявних у матеріалах справи копій актів перевірок ТОВ "Біотетра", ТОВ Фірма "БСМ", ТОВ "За-Стройбут", ПП "Оліяторг", фізичної особи-підприємця вбачається, що вказані контрагенти здійснюють діяльність, направлену не на настання реальних наслідків та отримання економічного результату, а на надання податкової вигоди третім особам (заниження об'єкту оподаткування, несплату податків), що підтверджує відсутність у них адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань за укладеними правочинами, а також відсутність фактичних дій, направлених на виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З викладених положень вбачається, що будь-які документи мають силу первинних документів тільки за умови фактичного здійснення господарської операції.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) року № 742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Аналогічне положення міститься у підпункті 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
З викладених положень вбачається, що обов'язковою умовою віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є фактичне придбання таких товарів (послуг) з метою їх подальшого використання у господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ повинні підтверджуватись належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 (06 травня 2011 року) року № 742/11/13-11, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.
Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у відповідній постанові від 27 березня 2012 року у ході перегляду однієї з адміністративних справ, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2012 року № 2019/12/13-12 зазначено, що у разі встановлення обставин, що свідчать про відсутність реального характеру операцій платників податків, які спричинили виникнення від'ємного значення об'єкта оподаткування, відповідні суми повинні бути виключені зі складу витрат, що враховувалися в розрахунку об'єкта оподаткування з податку на прибуток.
Відповідно до п.п. 200.1-200.4 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Проаналізувавши викладені положення та обставини, враховуючи при цьому ненадання представниками позивача до суду доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, хоча про необхідність їх надання судом наголошувалось у кожному судовому засіданні, суд прийшов до висновку про правомірність складання відповідачем оскаржуваних рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.
На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -
1. Відмовити повністю у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 березня 2013 року № 0002082220, № 0002092220, № 0002102200 та № 0002112220.
2. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.
Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.М. Данилишин
Постанова у повному обсязі складена 27 травня 2013 року