83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
14.12.06 р. Справа № 44/349пн
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Остапенко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт» (представник Апонащенко С.С., довіреність 1 від 29.09.06 року) до закритого акціонерного товариства «Донгорбанк» (представник Бєлікова К.Ю., довіреність 585 від 17.02.06 року), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Державної виконавчої служби в Ленінському районі міста Донецька (заступник начальника Гопцій С.П., довіреність від 13.11.06 року) про визнання неправомірним накладення відповідачем арешту на рахунки ТОВ «Моноліт», відкриті в ЗАТ «Донгорбанк» на підставі постанов державної виконавчої служби у Ленінському районі міста Донецька від 16.05.06 року, 12.09.06 року та 19.09.06 року, -
Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до закритого акціонерного товариства «Донгорбанк» (далі - Банк) про зобов'язання Банку зняти арешт з рахунків Товариства №№ 26001021100, 26002021100840, 26067021100, накладений на підставі постанов Державної виконавчої служби в Ленінському районі міста Донецька (далі - Служба) від 16.05.06 року та від 12.09.06 року, а також про зобов'язання Банку повернути без виконання постанови Служби від 16.05.06 року та від 12.09.06 року, а також платіжну вимогу № 1033-3/06 від 19.09.06 року. Позовні вимоги Товариства ґрунтуються на невиконанні відповідачем вимог статті 1074 ЦК України, статті 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також пункту 5.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21.01.04 року, згідно яких накладення арешту на банківські рахунки можливе лише за окремим рішенням суду, яке стосується накладення арешту на грошові кошти. Крім того, як зазначив позивач, ухвалою господарського суду Донецької області від 23.04.06 року у справі 25/189 дію спірних постанов зупинено, через що їх виконання є протизаконним.
Представник Товариства в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та висунув клопотання щодо вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії Постанов, арешту коштів Банку та заборони провадити певні дії. В порядку статті 22 ГПК України позивач 14.12.06 року змінив предмет позову, вимагаючи визнати неправомірним накладення Банком арешту на рахунки Товариства на підставі постанов Служби від 16.05.06 року, 12.09.06 року та 19.09.06 року (далі - Постанови).
Представник Банку заперечив проти позову, зазначивши, що виносячи Постанови Служба примусово виконувала рішення судів, тому вимоги позивача безпідставні, оскільки вимоги державного виконавця є обов'язковим до виконання. Зрештою 12.12.06 року Банк повідомив суд про повернення Постанов Службі на підставі постанови Служби від 30.11.06 року про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 1033-3/06 від 19.04.06 року.
Залучена за ініціативою відповідача в порядку статті 27 ГПК України третя особа без самостійних вимог на предмет спору Служба пояснила, що Товариство є боржником за зведеним виконавчим провадженням, до якого входять рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03.04.06 року № 22ц-2620/18, рішення Ленінського районного суду міста Донецька від 20.04.06 року № 2-554/06 та ухвала господарського суду Донецької області від 28.03.06 року у справі № 6/162. Державний виконавець вважає, що правомірно виніс Постанови та списав грошові кошти з рахунку Товариства, оскільки приписи статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю при виконанні рішень судів про стягнення грошових коштів арештовувати банківські рахунки боржників. Служба також повідомила суд про набрання законної сили постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.06 року у справі № 6/162, згідно якої визнано недійсними постанову про відкриття виконавчого провадження № 1033-3/06 від 19.04.06 року та постанову Служби про накладення арешту на кошти Товариства від 16.05.06 року.
Вислухавши у судовому засіданні представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Товариства не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Між Банком та Товариством укладено договори на розрахунково-касове обслуговування № 100/03 від 25.03.03 року, № 1599 від 22.07.03 року та № 1890 від 22.09.03 року (далі - Договори), згідно яких Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий Товариству, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження Товариства про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
На виконанні Служби перебували рішення судів про стягнення грошових коштів з боржника Товариства - рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03.04.06 року № 22ц-2620/18, рішення Ленінського районного суду міста Донецька від 20.04.06 року № 2-554/06 та ухвала господарського суду Донецької області від 28.03.06 року у справі № 6/162. В перебігу примусового виконання зазначених рішень судів державний виконавець в порядку статей 5, 50 та 63 Закону України «Про виконавче провадження» виніс Постанови, згідно яких арештовано кошти на банківських рахунках, обслуговуваних Банком згідно Договорів.
Норми статті 1074 ЦК України, що набули чинності з 01.01.04 року, визначають, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку (у тому числі шляхом арешту), не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Аналогічний порядок щодо накладення арешту на грошові кошти визначений також і нормами пункту 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.04 року № 22, згідно якого виконання банком обмеження права клієнта щодо розпорядження коштами, що зберігаються на його рахунку, у разі прийняття судом рішення про арешт коштів або при примусовому виконанні рішення суду про стягнення коштів здійснюється за постановою державного виконавця про арешт коштів, прийнятою на підставі цього рішення суду.
Водночас, посилання позивача на вищезазначені норми права при обґрунтуванні протизаконності дій Служби та Банку щодо арешту коштів Товариства - є безпідставними, оскільки приписи статей 5 та 63 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинної з 14.04.06 року), які є спеціальними нормами права в галузі примусового виконання судових рішень, передбачають компетенцію державного виконавця щодо накладення арешту на грошові кошти та інші цінності юридичної особи-боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах - на виконання рішення суду про стягнення коштів.
Норми статті 1074 ЦК України в даній ситуації не мають правового пріоритету над приписами статей 5 та 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виходячи з предмету правового регулювання ЦК України, зазначеним у статті 1 цього кодексу, Цивільний кодекс України не здійснює правового регулювання процедури примусового виконання рішень, тому застосуванню мають підлягати спеціальні норми Закону України «Про виконавче провадження», виходячи із загальновідомого юридичного принципу “Lex specialis derogat generali».
Приписи наведеної позивачем статті 377 ЦПК України, які надають можливість звернення державного виконавця до суду з поданням про звернення стягнення на належні боржнику грошові кошти - не мають відношення до предмету спору у справі № 44/349пн, оскільки стосуються не арешту коштів боржника, а арешту коштів, що належать боржникові від інших осіб в порядку статті 53 Закону України «Про виконавче провадження», та арешту коштів при примусовому виконанні несудових рішень (рішень інших органів та посадових осіб).
Твердження Товариства про те, що норми статті 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність» дозволяють арештовувати грошові кошти виключно за рішенням суду - є юридично неспроможними, оскільки зазначені приписи частини 1 статті 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність» дозволяють накладати арешт на грошові кошти не тільки на підставі рішення суду, але й на підставі санкціонованої прокурором постанови слідчого та за постановою державного виконавця (такою, як досліджувані Постанови).
Постанови Служби, за висновком суду, винесені при примусовому виконанні рішень загальних та спеціалізованих судів, тому державний виконавець був на момент накладення арешту наділений передбаченим статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» правом арештовувати грошові кошти на рахунках Товариства.
Вимога державного виконавця, у тому числі викладена у Постановах - є обов'язковою для виконання Банком в силу статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», причому Банк не вправі давати правову оцінку правомірності дії державного виконавця, яка (оцінка), згідно чинного процесуального законодавства провадиться лише судом або органами Державної виконавчої служби України. На момент прийняття Банком до виконання Постанов Служби жоден із зазначених процесуальних документів виконавчого провадження - скасований не був.
Зміст резолютивної частини постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.06 року у справі № 6/162 стосується задоволення скарги Товариства на дії Служби, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 1033-3/06 від 19.04.06 року (винесену на підставі одного з виконавчих документів зведеного виконавчого провадження - ухвали господарського суду Донецької області від 28.03.06 року у справі № 6/162) та скасування постанови Служби про накладення арешту на кошти Товариства від 16.05.06 року. Водночас, мотивувальна частина зазначеного судового рішення, яке набрало законної сили 21.11.06 року, - вказує на те, що підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 1033-3/06 від 19.04.06 року, а також однієї з Постанов, яка винесена в межах окремого виконавчого провадження № 1033-3/06 - слугували не ті підстави, які наведені Товариством як правові підстави позову у справі № 44/349пн (накладення арешту на кошти без окремого рішення суду про накладення арешту), а зовсім інші підстави, які полягають у відсутності в ухвали суду про затвердження мирової угоди в справі № 6-162 правової сили виконавчого документу.
Зрештою, наявність постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.06 року у справі № 6/162 потягла за собою самостійне скасування начальником Служби як постанови про відкриття виконавчого провадження № 1033-3/06 від 19.04.06 року, так і всіх Постанов, про що свідчить відповідна постанова начальника Служби від 30.11.06 року. Зміст постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.06 року у справі № 6/162 - не міг бути відомий відповідачу на момент прийняття Банком рішення про арешт коштів Товариства на підставі Постанов, тому самий факт існування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.06 року у справі № 6/162 не може слугувати сам по собі підставою для визнання судом неправомірності дій Банку щодо прийняття Постанов до виконання.
Зупинення дії постанови про накладення арешту на кошти Товариства від 16.05.06 року ухвалою господарського суду Донецької області від 23.05.06 року у справі № 25/189 - також не є передбаченою законом підставою для повернення Банком Службі постанови про накладення арешту на кошти Товариства від 16.05.06 року без виконання.
З огляду на наведене, правові підстави для повернення Банком Постанов Службі та для ненакладення Банком арешту на рахунки Товариства станом на 16.05.06 року, 12.09.06 року та 19.09.06 року - були відсутніми, через що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Вимоги Товариства є необґрунтованими також і з точки зору обраного способу захисту цивільного права. Зокрема, вимоги щодо визнання неправомірними дій суб'єкта господарювання - не відповідають способам захисту цивільного права, передбаченим статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГПК України або іншими нормами закону або Договорів, тобто суд позбавлений передбаченої законом можливості захистити гіпотетично порушені права позивача права у заявлений останнім спосіб.
З огляду на наведене, причиною відмови у позові є правова безпідставність вимог Товариства, а також хибне тлумачення приписів законодавства, що регулюють виконання рішень судів.
Клопотання Товариства про забезпечення позову не підлягає задоволенню через безпідставність позовних вимог, а також через відсутність фактичних доказів, які б свідчили про можливе ускладнення або неможливість виконання позитивного рішення суду.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.
На підставі ст.1074 ЦК України, ст.59 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст.5, 6, 50, 63, 85 Закону України «Про виконавче провадження», керуючись ст.ст.1, 22, 27, 33, 43, 49, 66-67, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт» до закритого акціонерного товариства «Донгорбанк» про визнання неправомірним накладення відповідачем арешту на рахунки ТОВ «Моноліт», відкриті в ЗАТ «Донгорбанк» на підставі постанов державної виконавчої служби у Ленінському районі міста Донецька від 16.05.06 року, 12.09.06 року та 19.09.06 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя Мєзєнцев Є.І.
Надруковано у 4 примірниках:
1 - позивачу
2 - відповідачу
3 - третій особі
4 - господарському суду Донецької області