83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
21.05.2013р. Справа № 5006/47/47/2012(5017/1624
Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,
при помічнику судді Васютіні О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду скаргу відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (юридична адреса: 01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок № 75, поштова адреса: 03110, місто Київ, вулиця Солом'янська, будинок № 16-Б, квартира № 69; код ЄДРПОУ - 00034186) на дії відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку (83030, місто Донецьк, вулиця Октября, будинок № 25) щодо виконання рішення господарського суду Донецької області від 22 серпня 2012 року у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012)
за позовом відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» до приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрська, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124) за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Долгополова Сергія Івановича
про стягнення 14 403,44 гривень, -
за участю представників учасників судового процесу: не з'явилися
Рішенням господарського суду Донецької області від 22 серпня 2012 року у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012) позовні вимоги відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» до приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» про стягнення 14 403,44 гривень задоволено повністю.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» на користь відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» сплачена страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 14 403,44 гривень, судовий збір у розмірі 1 609,50 гривень.
У відповідності з вимогами статті 116 Господарського процесуального кодексу України 12 вересня 2012 року був виданий наказ про примусове виконання рішення суду від 22 серпня 2012 року.
01 квітня 2013 року на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга, в якій відкрите акціонерне товариства національна акціонерна страхова компанія «Оранта» просить:
1) визнати дії та бездіяльність відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку неправомірними;
2) скасувати постанову про повернення виконавчого документа від 06.02.2013;
3) зобов'язати відділ державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку здійснити такі виконавчі дії:
- накласти арешт на рахунки і майно приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» та оголосити заборону його відчуження;
- накласти арешт на касу приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія»;
- винести постанову про накладення штрафу на посадових осіб приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» за невиконання рішення без поважних причин;
- звернутися до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення посадових осіб приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» до кримінальної відповідальності або іншої відповідальності відповідно до закону;
- звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження права виїзду керівника приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.
Відповідно до вимог частини третьої статті 2-1 Господарського процесуального кодексу України автоматизованою системою документообігу суду суддею для розгляду вказаної скарги визначено Фурсову С.М.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 04 квітня 2013 року розгляд скарги призначено на 18 квітня 2013 року.
Розгляд скарги відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 квітня 2013 року розгляд скарги відкладено на 14 травня 2013 року у зв'язку з неявкою учасників судового процесу, невиконанням вимог ухвали суду від 04 квітня 2013 року, зокрема, ненаданням відділом державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку витребуваних матеріалів виконавчого провадження № 34912892 щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 12 вересня 2012 року у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 14 травня 2013 року розгляд скарги відкладено на 21 травня 2013 року у зв'язку з неявкою учасників судового процесу, невиконанням вимог ухвали суду від 04 квітня 2013 року, зокрема, ненаданням відділом державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку витребуваних матеріалів виконавчого провадження № 34912892 щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 12 вересня 2012 року у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012).
21 травня 2013 року через відділ діловодства суду надійшла заява, в якій відділ державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку просить розглянути скарги без участі його уповноваженого представника за наявними в матеріалах справи доказами. Зазначає, що надати копію матеріалів виконавчого провадження не надається можливим у зв'язку з відсутністю тонеру для копіювальної техніки.
Стягувач та боржник явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, заяв про відкладення або розгляд скарги 21 травня 2013 року без участі їх представників, господарському суду не надали.
Відповідно до частини другої статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання стягувача, не є перешкодою для розгляду скарги.
Розглянувши матеріали справи, скаргу та додані до неї документи, оцінивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, оцінивши всі докази в сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що скарга відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судом іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За приписами статті 115 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Також відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Виконання рішення суду здійснюється на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 Господарського процесуального кодексу України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Статтею 55 Конституцією України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів держаної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Законом України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Виконання судових рішень державною виконавчою службою регулюється Законом України «Про виконавче провадження», та виконавчі дії здійснюються згідно з Інструкцією про проведення виконавчий дій, затверджену наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15 грудня 1999 року.
Тобто норми, які регулюють відносини між державним виконавцем та іншими учасниками виконавчого провадження містяться у Законі України «Про виконавче провадження».
Розгляд скарг на рішення дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та вирішення ряду питань виконавчого провадження, що регулюються Законами України «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу», віднесено до компетенція суду.
Процесуальний порядок розгляду та вирішення даних скарг врегульовується Розділом ХІV Господарського процесуального кодексу України «виконання рішення, ухвали, постанови», ухвалених відповідно до господарського процесуального кодексу України, в ході якого оцінюються законність дій (бездіяльності) державного виконавця, законність прийнятих ним рішень.
Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.
Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язків характер для суб'єктів цих відносин.
Згідно положень Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну виконавчу службу», дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.
Згідно частини третьої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.
Право на таке оскарження може бути реалізовано з дотриманням вимог статей 17, 25, 26, 27, 32, 35, 38, 39 Закону України «Про виконавче провадження» та в порядку, визначеному статтею 82 цього Закону.
Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця оформлені відповідною постановою.
Частиною першою та другою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Закон України «Про виконавче провадження», який є спеціальною нормою не передбачає можливість оскарження всього виконавчого провадження по виконанню виконавчого документа.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.
У відповідності до частини другої статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.
Так, рішенням господарського суду Донецької області від 22 серпня 2012 року у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012) позовні вимоги відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» до приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» про стягнення 14 403,44 гривень задоволено повністю.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» на користь відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» сплачена страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 14 403,44 гривень, судовий збір у розмірі 1 609,50 гривень (том 1, а.с. 107-114).
У відповідності з вимогами статті 116 Господарського процесуального кодексу України 12 вересня 2012 року був виданий наказ про примусове виконання рішення суду від 22 серпня 2012 року (том 1, а.с. 118).
Вказаний наказ суду відповідає вимогам виконавчого документу, вказаних в статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».
25 жовтня 2012 року відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» звернулося до відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управ
ління юстиції у місті Донецьку із заявою про прийняття вищевказаного наказу до виконання та примусове виконання рішення суду.
Матеріали справи свідчать, що на підставі заяви стягувача відділом державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку 29 жовтня 2012 року винесено постанову ВП № 34912892 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 12 вересня 2012 року у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012) про стягнення з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» на користь відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 16 012,94 гривень (том 2, а.с. 6).
06 лютого 2013 року відділом державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку винесена постанова ВП № 34912892 про повернення виконавчого документа (наказу господарського суду Донецької області від 12 вересня 2012 року у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012) стягувачу (том 2, а.с. 7).
Зі змісту спірної постанови вбачається, що у перебігу виконання зведеного виконавчого провадження виходами державного виконавця встановлено, що за юридичною адресою - вулиця Краснооктябрська, 111, місто Донецьк, ПрАТ «Міська страхова компанія» зареєстровано, але відсутнє майно, належне боржникові та на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Згідно відповідей МРЕВ та КП «БТІ міста Донецька» встановлено, що за боржником автотранспортних засобів та нерухомого майна не зареєстровано. Згідно відомостей установ банку грошові кошти для виконання виконавчого документа відсутні.
Державний виконавець посилаючись на те, що вказана вище обставина виключає можливість здійснення виконавчого провадження, виніс спірну постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Вимоги заявлені у скарзі щодо скасування постанови ВП № 34912892 про повернення виконавчого документа від 06 лютого 2013 року за наказом господарського суду Донецької області від 12 вересня 2012 року у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012), яку винесено заступником начальника відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку, господарський суд визнає частково обґрунтованими виходячи з наступного.
Так, в силу статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу», виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме, повернення виконавчого документа стягувачу. Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
За приписами статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:
1) є письмова заява стягувача;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;
4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;
9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Повернення виконавчого документа стягувачу підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
З наведених правових норм вбачається, що спірна постанова про повернення виконавчого документа прийнята з посиланням на пункти 2, 5 вказаної вище статті Закону, а саме: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи.
Доречно зауважити, що господарським судом ухвалами від 04.04.2013, 18.04.2013 та від 14.05.2013 зобов'язано відділ державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку надати суду матеріали виконавчого провадження № 34912892 щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 12.09.2012 у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012).
Водночас відділ державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, матеріалів виконавчого провадження не надав, та просив розглянути скаргу без участі його уповноваженого представника за наявними в матеріалах справи доказами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що виконавчою службою зроблено не було, тобто господарському суду не надано доказів вчинення необхідних для виконання рішення дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
За змістом статті 33 Господарського процесуального України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верхового Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.
Відповідно до пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження», пункту 7 постанови Пленуму Верхового Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» та пункту 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», у господарського суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість встановивши обґрунтованість доводів заявника, господарський суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною.
З огляду на те, що виконавчою службою не були спростовані посилання скаржника на його неправомірні дії, господарський суд задовольняє скаргу відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в частині визнання незаконними дії відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку щодо винесення постанови ВП № 34912892 від 06 лютого 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу, та визнання вказаної постанови недійсною.
Щодо вимог скаржника в залишковій частині, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що наслідок визнання недійсної постанови є продовження примусового виконання рішення суду, а отже відділ державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку зобов'язаний вчиняти всі необхідні виконавчі дії у точній відповідності із Законом України «Про виконавче провадження».
Також господарський суд не вправі зобов'язувати державного виконавця чи іншу посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які за законом можуть здійснюватись тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження, а тому вимоги у наведеній частині підлягають відхиленню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 86, 121-2 Господарського процесуального України, господарський суд -
Скаргу відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» задовольнити частково.
Визнати незаконним дії відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку щодо винесення постанови ВП № 34912892 від 06 лютого 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу.
Визнати недійсною постанову відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку ВП № 34912892 від 06 лютого 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу (наказу господарського суду Донецької області від 12.09.2012 у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012).
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку вчинити всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 12.09.2012 у справі № 5006/47/47/2012(5017/1624/2012).
В іншій частині скаргу відхилити.
Ухвала набирає законної сили 21 травня 2013 року та може бути оскаржена через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом п'яти днів з дня її винесення.
Суддя С.М. Фурсова