26.12.2012 справа № 2/1416/2985/12
Рішення
Іменем України
26 грудня 2012 року м.Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю:
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
представника третьої особи ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, третьої особи - Публічного акціонерного банку «УкрСиббанк» про визнання об'єкта інвестиції спільною частковою власністю, визначення часток та визнання права власності на частки
У серпні 2012 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва до ОСОБА_7, якого ухвалою суду від 26.12.2012 замінено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_7, з позовом про визнання об'єкту інвестиції - цілісного майнового комплексу нежитлового приміщення сховища № 6 (засолочний цех) загальною площею 2433 кв.м. (літ. «Е»), розташованого у м.Миколаїві по вул. Кагатна, 1/10, спільною частковою власністю сторін; поділ об'єкту інвестиції на частки, встановивши, що частка позивача складає ? частки, а відповідача - ?; визнання за позивачем права власності на ? частки в об'єкті інвестиції, з обладнанням, устаткуванням і овочевою продукцією.
У обґрунтування позову вказав, що між сторонами укладено договір від 07.09.2005 № 07/09-05 про спільну інвестиційну діяльність, із змінами внесеними угодою від 10.01.2008. Предметом договору є інвестування грошових коштів в сумі, необхідній для викупу, ремонту, реконструкції об'єкту інвестиції та придбання необхідного технологічного обладнання, з кінцевим строком виконання необхідних робіт до 10.01.2009.
Згідно із умовами договору відповідач зобов'язався протягом 2-х років після реєстрації договору купівлі-продажу нежитлового приміщення сховища № 6 (засолочний цех) створити на базі об'єкту інвестиції господарське товариство до складу учасників якого включити позивача, як інвестора з часткою 75 %.
На протязі 2008 - 2009 років позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою скликати загальні збори для створення господарського товариства і оформити на нього частку в статутному фонді товариства. Але, через ухилення відповідача від виконання взятих зобов'язань, позивач втратив інтерес до створення господарського товариства, що стало причиною звернення з позовом до суду.
У ході судового розгляду встановлено, що нежитлове приміщення є предметом іпотеки, у зв'язку із чим ухвалою суду від 18.12.2012 до участі у справі у якості третьої особи залучено Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача позов визнав.
Представник третьої особи проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що при отриманні відповідачем кредитних коштів і укладення з ним договору іпотеки, в порушення умов іпотечного договору останній не повідомив банк, що предмет іпотеки є об'єктом інвестиції. У іншому випадку, кредит був би наданий на інших умовах, або у його видачі було відмовлено. На теперішній час, ОСОБА_7 має заборгованість по кредитним договорам, а тому, задоволення позову ОСОБА_6, ускладнить задоволення вимог банку за рахунок предмету іпотеки.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що 07.09.2005 між ОСОБА_6, як фізичною особою, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 укладено у простій письмовій формі договір № 07/09-05 про спільну інвестиційну діяльність, до якого сторони внесли зміни угодою від 10.01.2008.
З урахуванням змін, предметом договору є інвестування інвесторами (сторони договору) грошових коштів та майнових внесків у сумі необхідній для придбання, ремонту і реконструкції нежитлового приміщення сховища № 6 (засолочний цех); придбання, встановлення та введенні в експлуатацію необхідного технологічного обладнання; придбання контейнерів для зберігання овочів та фруктів; придбання додаткового обладнання і устаткування; закупівля овочів та фруктів для закладення у сховище-холодильник.
До внесення змін, предметом договору було інвестування коштів для отримання в оренду вказаного нерухомого майна, його ремонт та закупівля необхідного обладнання і устаткування, овочів і фруктів.
Згідно із умовами пункту 1.3 договору (із змінами) об'єктом інвестиції є цілісний майновий комплекс (сховище - холодильник) у складі:
- нежитлового приміщення: сховище № 6 (засолочний цех) загальною площею 2433 кв.м (літ. «Е) по вул.Кагатна, 1/10 в м.Миколаєві;
- технологічне обладнання (холодильники - 10 шт.);
- навантажувач (Тойта) - 1 шт.;
- ваги - 1 шт.;
- контейнери овочеві (металеві) - 2000 шт.;
- контейнери овочеві (дерев'яні) - 500 шт.;
- овочева продукція закладена на зберігання.
Згідно із умовами пункту 2.1 договору (із змінами) сторони погодили за спільні кошти придбати нежитлове приміщення - сховище № 6 (засолочний цех).
Пунктом 3.1 договору (із змінами) відповідач зобов'язався на протязі двох років після реєстрації договору купівлі-продажу нежитлового приміщення в органах БТІ створити на базі об'єкту інвестиції господарське товариство, учасником якого мають бути інвестори, частки в статутному фонді яких визначаються за формулою: (А+В)/(С+D)%.
Судом встановлено, що 24.01.2008 між територіальною громадою м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради в особі уповноваженого органу - Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу комунального майна, відповідно до якого останній придбав за 737480,00 грн. нежитлове приміщення сховища №6 (засолочний цех) загальною площею 2433,94 кв.м. по вул. Кагатна, 1/10 в м. Миколаєві.
Передача нерухомого майна оформлена актом від 25.01.2008.
Право власності на вказане майно зареєстровано за відповідачем, що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 23.08.2012 № 6524.
ОСОБА_8 реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 27.11.2012 встановлено, що нежитлове приміщення сховища №6 (засолочний цех) фізична особа - підприємець ОСОБА_7 на підставі договорів іпотеки від 24.01.2008 № 561 та 11.03.2008 № 1678 передав в заставу ПАТ «УкраСиббанк» (копії кредитних договорів та договорів іпотеки долучено до матеріалів справи) та на це майно накладено обтяження.
Інвестування коштів у об'єкт інвестиції позивач підтвердив розписками відповідача:
Дата розпискиСума переданих відповідачу коштів /грн./Призначення коштів
04.10.2005126999 проведення ремонту покрівлі
01.10.2006, 20.11.2006, 02.12.2006109080, 100000, 100080придбання холодильних установок в кількості 4 шт. на загальну вартість 363600,00 грн.
12.10.2006300000закупівлю овочів в склад на зберігання
15.11.2006145000придбання контейнерів овочевих
15.02.2007, 05.10.2007, 16.11.2007572249, 1800, 12339,74проведення капітальних робіт в сховищі № 6, в т.ч. електромонтажних робіт
27.02.200750000придбання навантажувача - Тойота
22.03.200715000придбання вагів напольних
14.11.2007, 20.11.200750000, 269600придбання холодильних установок в кількості 6 шт. на загальну вартість 369600,00 грн.
18.10.2007300000закупівлю овочевої продукції в склад на зберігання
17.10.2007, 19.09.2008185000, 170000придбання контейнерів овочевих
28.10.2008300000закупівлю овочевої продукції в склад на зберігання
Із змісту позову вбачається, що загальна сума інвестицій складає 3912763,74 грн., з яких розмір інвестованих позивачем коштів становить 2923267,74 грн. (75,71 %), а відповідача - 989496,00 грн. (25,29 %).
З наданих суду доказів використання коштів за призначенням, вказаних у розписках, підтверджено лише в частині придбання відповідачем у ТОВ «Фріго-Технік» холодильних установок у кількості 10 шт.
Із пояснень представника позивача, ОСОБА_6 неодноразово звертався до відповідача із заявами про дотримання умов договору про спільну інвестиційну діяльність та просив скликати загальні збори засновників господарського товариства у складі ОСОБА_6 та ОСОБА_7, до статутного фонду якого включити об'єкт інвестиції, що підтвердив заявами від 12.03.2009, 15.04.2009, 17.06.2010.
Через невиконання зобов'язань 17.07.2012 ОСОБА_6 письмово повідомив відповідача про втрату інтересу до створення господарського товариства та запропонував здійснити поділ об'єкту інвестиції.
Із пояснень представників сторін встановлено, що сторони дійшли згоди в частині розміру часток, але мають неузгодженість щодо фактичного використання кожною із сторін сховища та устаткування, обладнання і овочів, що в ньому знаходяться.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1561-XII (далі - Закон № 1561-XII) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави (стаття 5 Закону № 1561-XII). Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
Відповідно до положень статті 20 Закону № 1561-XII при недодержанні договірних зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством і укладеними договорами.
Згідно із статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом статей 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Із умов розділу 7 договору про спільну інвестиційну діяльність вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків винна сторона несе відповідальність у вигляді неустойки, при цьому обов'язок з виконання зобов'язання зберігається. Сума неустойки може бути зарахована в рахунок частки інвестора в об'єкті інвестиції.
Іншої відповідальності договором не передбачено, також не передбачено положень про припинення зобов'язань на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання умов договору іншою стороною.
Враховуючи, що укладений між сторонами договір є чинним та ними не оспорюється, а відповідач не звільнений від обов'язку із створення господарського товариства, суд вважає позовні вимоги такими, що суперечать умовам вказаного договору та не відповідають способу захисту порушеного права, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Щодо втрати позивачем інтересу до створення господарського товариства, що оформлено заявою від 17.07.2012, відповідно до вимог статтей 651, 654 ЦК України та умов укладеного між сторонами договору, така дія позивача не вважається розірванням договору та, відповідно, припиненням зобов'язань .
Одночасно, суд звертає увагу на те, що згідно із умовами пункту 2.1 договору про спільну інвестиційну діяльність сторони зобов'язалися придбати нежитлове приміщення сховища № 6 (засолочний цех) за спільні кошти. Між тим, як вбачається із матеріалів справи позивач, внесків у придбання вказаного майна не здійснював. Крім того, у розумінні статті 334 ЦК України, позивач не є співвласником цього майна, а отже посилання у позові на положення статтей 355 - 357 ЦК України є помилковими. Також, слід звернути увагу на те, що відповідно до закону право власності на нерухоме або частки в ньому виникає з моменту державної реєстрації, а не ухвалення судового рішення.
Оскільки, з наведених вище підстав, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам, викладеним у позові.
На підставі наведеного, керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 212 - 214 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_6 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, третьої особи - Публічного акціонерного банку «УкрСиббанк» про визнання об'єкта інвестиції спільною частковою власністю, визначення часток та визнання права власності на частки - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя
Повний текст рішення
підписано 28.12.2012.