№ справи: 2/123/327/2013 Головуючий суду першої інстанції:Гуріна О.В.
№ провадження: 22-ц/190/2827/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Підлісна І. А.
"20" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Підлісної І.А.,
Суддів:Белинчук Т.Г. Ісаєва Г.А.
При секретарі:Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 27 лютого 2013 року,
13.11.2012 року ОСОБА_6 звернулась до ОСОБА_7 з позовом про стягнення суми боргу за договорами позики, включаючи проценти від суми позики; з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми (ст. 625ЦК України); стягнення неустойки (штрафу) за неналежне виконання зобов'язання, всього у сумі 66056грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що з відповідачкою 25.10.2007 року та 6.12.2007 року в письмовій формі були укладені договори позики на строк відповідно до 25.10.2008 року та 6.12.2008 року. Враховуючи, що ОСОБА_7 не змогла виконати зобов'язання за домовленістю сторін замість повернення боргу за договорами позики, була передана у власність позивачки квартира на умовах договору довічного утримання. Але, в вересні 2012 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання. 12.11.2012 року набрало законної сили судове рішення про розірвання вказаного договору. Таким чином, зобов'язання по поверненню суми позики відповідачкою не виконано.
Рішенням Київського районного суду АР Крим від 27 лютого 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договорами позики від 25 жовтня 2007 року та 6 грудня 2007 року відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити її позов. Вважає, що при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд не дав належної оцінки домовленості сторін про погашення суми боргу за договорами позики шляхом передачі квартири у власність позивачки на умовах договору довічного утримання. Позивачка дізналась про порушення свого права тільки з моменту розірвання цього договору. Отже, строк позовної давності не пропущено.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши осіб, що з'явились до суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що перебіг позовної давності за договорами позики починається зі спливом строку виконання договорів. Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, пропуск строку позовної давності є підставою для відмови в позові.
Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір позики на суму 10000грн., строк повернення суми позики - 25.10.2008 року (а.с.9).
Між тими ж сторонами 6.12.2007 року укладено договір позики на суму 16000грн., зі строком виконання договору позичальником 6.12.2008 року (а.с.10).
Згідно зі ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Таким чином, строк пред'явлення вимоги за цими договорами спливав - 25.10.2011 року та 06.12.2011 року відповідно, в той час як позивачка звернулась до суду з даним позовом лише 13.11.2012 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Доводи ОСОБА_6 про те, що про порушення свого права внаслідок невиконання ОСОБА_7 договорів позики вона дізналася в момент розірвання договору довічного утримання суперечать положенням ч.5 ст. 261, ст. 1049 ЦК України, умовам договорів позики, якими визначено строк виконання зобов'язання.
ОСОБА_6 не доведено наявність поважних причин пропуску строку позовної давності, або обставин, які свідчать про переривання перебігу позовної давності.
Згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Незвернення ОСОБА_6 до суду протягом 3-х років з моменту спливу строку виконання договорів позики з тих причин, що на її користь було посвідчено договір довічного утримання, відноситься до мотивів прийняття особою рішення щодо реалізації свого права на звернення до суду за захистом права, а не до об'єктивних причин, які перешкоджали зверненню з позовом до суду, всупереч волі особи на реалізацію такого права.
Посилання ОСОБА_6 на те, що укладенням договору довічного утримання переривався строк позовної давності, колегія суддів також вважає необґрунтованими.
Згідно з частинами 1, 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Із змісту договору довічного утримання не вбачається, що виникнення цих правовідносин будь-яким чином пов'язано з іншими -позиковими.
За таких обставин, достатніх підстав розцінювати укладення договору довічного утримання як таку дію відповідачки, що свідчить про визнання нею свого боргу та обов'язку по поверненню коштів, не має.
Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції, відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України правильно відмовив в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303, 304, 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Київського районного суду АР Крим від 27 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Підлісна І.А. Белинчук Т.Г. Ісаєв Г.А.