Справа №: 22-ц/191/741/13Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.
"28" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
Головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,
СуддівРедько Г.В., Полянської В.О.
При секретаріКувшиновій А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства „Придніпровська залізниця", третя особа ОСОБА_7, про визнання незаконною відмову у продовжені строку дії трудового договору, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Феодосійського міського суду від 23 квітня 2013 року,
У березні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ДП "Придніпровська залізниця" про визнання незаконною відмову у продовжені строку дії трудового договору, стягнення моральної шкоди у сумі 10000,00 грн..
Вимоги мотивовані тим, що 29.11.2011 року між сторонами був укладений контракт, згідно якого позивач був прийнятий на посаду провідника пасажирських вагонів Керченського пасажирського вагонного депо ДП "Придніпровська залізниця" строком з 16.12.2011 року по 31.03.2012 року. В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до зазначеного контракту, згідно яких строк дії контракту продовжувався. Остання додаткова угода укладена між сторонами 28 вересня 2012 року, згідно якої строк дії контракту від 29 листопада 2011 року продовжено з 01.10.2012 року по 28.12.2012 року.
30 листопада 2012 року позивач звертався до відповідача із заявою про продовження строку дії контракту, однак його заява задоволена не була та 28 грудня 2012 року його було звільнено з роботи на підставі ч.2 ст.36 КЗпП України.
. Позивач вважає, що у відповідача були відсутні причини укладати з ним строкові трудові договори у вигляді контракту та додаткових угод до нього.
Позивач також вважає, що відповідач безпідставно відмовився продовжити строковий трудовий договір після закінчення строку дії контракту, визначеного останньою додатковою угодою від 28.09.2012 року.
На думку позивача, неправомірними діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, яку він оцінює у 10000,00 грн.
Посилається на те, що 25.01.2013 року він звертався до суду із позовом до ДП "Придніпровська залізниця" про поновлення на роботі, стягнення заробітний плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, проте рішенням Феодосійського міського суду від 26.02.2013 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено в зв.язку з не вірно сформульованими позовними вимогами. Зазначене вважає поважною причиною пропуску місячного строку звернення до суду .
Рішенням Феодосійського міського суду від 23 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 було відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_6, приніс апеляційну скаргу, в який йдеться про скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення по справі по суті позовних вимог.
Апелянт вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
Так, на думку апелянта, суд неправомірно розглянув справу по суті позовних вимог, оскільки дійшов висновку про те, що строк звернення до суду, установлений ч.1 ст.233 КЗпП України, пропущений без поважних причин. За таких обставин, на думку апелянта, суд повинен був постановити ухвалу про відмову у відновлені пропущеного процесуального строку, а не розглядати справу по суті позовних вимог.
Апелянт також вважає, що суд не надав належної оцінки умовам контракту №1085 від 29.11.2011 року та відповідності його ч.4 ст.21 КЗпП України, а також умовам додаткових угод до контракту, які суперечать п.6.20 Контракту.
На думку апелянта, відповідач навмисно погіршив умови трудового договору, укладеного з позивачем, неправомірно змінивши трудові відносини з ним з трудового договору на невизначений строк на строковий трудовий договір на підставі укладення контракту.
Апелянт посилається також на те, що суд не витребував у відповідача документальне обгрунтування причин відмови у продовженні строку дії контракту, а відповідно і трудових правовідносин, чим порушив його трудові права, передбачені Конституцією України.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріалі справи в межах наданих сторонами доказів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що 29 листопада 2011 року між сторонами був укладений контракт №1085, згідно якого позивач був прийнятий на посаду провідника пасажирських вагонів Керченського пасажирського вагонного депо ДП "Придніпровська залізниця" строком з 16.12.2011 року по 31.03.2012 року (а.с. 24-29). Додатковими угодами до вказаного контракту від 19.03.2012 року, 13.06.12 року, 28.09.2012 року строк дії контракту було продовжено до 28 грудня 2012 року ( а.с.. 29,30,31).
З матеріалів справи вбачається, що . ОСОБА_6 звертався до відповідача із письмовою заявою про продовження з ним строку дії контракту, але відповідач з цім не погодився, про що позивача було повідомлено (а.с. 32,33).
Згідно наказу (розпорядженню) № 1232/ОС від 28 грудня 2012 року ОСОБА_6 було звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору - контракту (а.с. 38).
Доводи апелянта про те, що раніше позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем на підставі трудового договору, укладеного на невизначений строк, а потім його примусили підписати контракт, що є порушенням його трудових прав, передбачених Конституцією України, не можуть бути прийняти до уваги.
Відповідно до ч.3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівників, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 15 Закону України "Про залізничний транспорт" та постановою Кабінету Міністрів України № 764 від 15.06.1997 року "Про затвердження переліку категорій посад робітників залізничного транспорту, яки приймаються до праці по контрактній формі трудової угоди" передбачено, що працівники залізничного транспорту загального користування, яки здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємствах пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору.
Згідно ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Умови контракту, укладеного між сторонами, порушень вимог чинного законодавства з боку роботодавця - Державного підприємства "Придніпровська залізниця", які погіршують становище працівника - ОСОБА_6 і можуть бути підставою для визнання його недійсним відповідно до положень ст. 9 КЗпП України, судом не встановлені.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач ніколи не оскаржував дії відповідача щодо укладення з ним контракту від 29 листопада 2011 року, вказаний контракт та додаткові угоди до нього підписував особисто, тобто погоджувався з вказаною формою трудового договору.
Аналогічні обставини були встановлені рішенням Феодосійського міського суду від 26.02.2013 року ( яке набрало законної сили), ухваленим по спору між тими ж сторонами, про той самий предмет - правомірність припинення трудового договору в зв.язку із закінченням строку дії контракту (а.с. 3, 4).
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Посилання апелянта на надання ОСОБА_6 під час розгляду іншої справи неналежної правової допомоги не можуть бути прийняти до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки рішення суду від 26.02.2013 року позивачем не оскаржувалось, тобто він з ним погодився.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при звільненні ОСОБА_6 було дотримано усіх необхідних умов та вимог, передбачених контрактом. Так, підпунктом «а» пункту 17 розділу 6 Контракту, укладеного з позивачем 29.11.2011 року, було передбачено, що він припиняється після закінчення строку його дії.
З пункту 20 контракту вбачається, що за два місяця до закінчення строку його дії він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк.
За такими обставинами не можна погодитись з доводами апелянта про те, відповідач неправомірно укладав додаткові угоди до вказаного Контракту про продовження строку його дії.
Не є обгрунтованими і доводи апелянта про те, що відповідач не надав обгрунтованого висновку щодо причин відмови у продовженні строку дії контракту після 28.12.2012 року, оскільки умовами контракту не передбачений обов'язок сторін обґрунтовувати рішення щодо причини, з яких вони не вважають доцільним продовжувати строк його дії.
Колегія суддів вважає обгрунтованими і висновки суду про те, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду за захистом порушеного права, передбачених ч.1 ст.233 КЗпП України. Невірно сформулювані позовні вимоги під час звернення до суду з іншим позовом не можуть бути поважною причиною для поновлення процесуального строку , встановленого законом.
Доводи апелянта про те, що суд , дійшовши висновку , що строк звернення до суду, установлений ч.1 ст.233 КЗпП України, пропущений без поважних причин, неправомірно розглянув справу по суті позовних вимог і повинен був постановити ухвалу про відмову у відновлені пропущеного процесуального строку, а не розглядати справу по суті позову, суперечать вимогам чинного законодавства.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року, встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Пропуск строку позовної давності є самостійною підставою відмови у задоволенні позовних вимог.Оскільки при пропуску строку звернення до суду у задоволенні позову може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд першої інстанції повинен був з'ясувати не лише причини пропуску строку, а і всі обставини справи.
Постановлення ухвали про відмову у відновлені пропущеного процесуального строку, при вирішенні будь-яких позовних вимог, не передбачено діючим законодавством.
. За такими обставинами, колегія суддів вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання незаконною відмови відповідача продовжити строк дії трудових правовідносин ( контракту) та про стягнення з відповідача грошової компенсації моральної шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.
Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307,308,315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Феодосійського міського суду від 23 квітня 2013 року - відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду від 23 квітня 2013 року- залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді;
Т.І.Моісеєнко В.О.Полянська Г.В.Редько