Апеляційний суд Житомирської області
Справа №0608/2-2142/12 Головуючий у 1-й інст. Млкрецький В.І.
Категорія 51 Доповідач Косигіна Л. М.
23 травня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області
в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.
суддів Жигановської О.С., Кочетова Л.Г.
при секретарі Крижанівській М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Родос-1" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 березня 2013 року, -
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом, в якому просила стягнути з відповідача: заборгованість по заробітній платі в сумі 4535 грн. 72 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 19384 грн. 80 коп.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4144 грн. 70 коп.; 6675 грн. 08 коп. на відшкодування моральної шкоди; 200 грн. витрат за надання правової допомоги, а всього 34940 грн. Зазначила, що вона працювала у відповідача бухгалтером з 08.07.2009 року по 01.02.2012 року. На день звільнення їй була нарахована, але не виплачена зарплата в сумі 5685 грн. 72 коп. та компенсація за невикористану відпустку за весь період роботи. Після звільнення вона неофіційно працювала у відповідача ще 5 місяців, тобто до 31.06.2012 року. За даний період їй нарахована та виплачена зарплата в сумі 12000 грн., а також погашено попередній борг шляхом виписки хлібобулочної продукції на суму 1150 грн. Оскільки підприємство до цього часу повністю з нею не розрахувалося, просила позов задовольнити.
Рішенням Житомирського районного суду від 26 березня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП „Родос-1" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 75 грн. 58 коп. та на користь держави 229 грн. 40 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне дослідження судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду змінити, та задовольнити її вимоги в повному обсязі. Зазначила, що надані відповідачем документи про заборгованість по зарплаті не відповідають дійсності та містять арифметичні помилки, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера ПП „Родос-1" з 08.07.2009 року по 01.02.2012 року, звільнена з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (а.с. 10-11, 32, 33). Під час звільнення з позивачкою проведено розрахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 5 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату раці" від 24 грудня 1999 року за № 13 передбачено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення, з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що 04.12.2012 року ОСОБА_1 звернулася до ПП „Родос-1" із заявою про проведення з нею повного розрахунку. Листом від 29.12.2012 року їй було повідомлено, що розрахунок з нею проведено, в тому числі сплачено компенсацію за невикористану відпустку. Залишок неотриманої суми становить 75 грн. 58 коп., яку позивачка може одержати в касі підприємства (а.с. 30). Вказана сума не була своєчасно нарахована та виплачена ОСОБА_1 у зв'язку із помилкою бухгалтера (а.с. 43). Однак, позивачка відмовилася отримати вищевказану суму в зв'язку із незгодою з розрахунком заборгованості.
Частково задовольняючи позов та стягуючи з відповідача на користь позивачки 75 грн. 58 коп. розрахункових коштів, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір даної суми підтверджується оборотно-сальдовою відомістю за період з 08.07.2009 року по 29.02.2012 року (а.с. 22), та іншими матеріалами справи щодо нарахування коштів, надання відпустки тощо (а.с. 36-37, 40). При цьому, судом правильно не прийнято до уваги оборотно-сальдові відомості надані ОСОБА_1, оскільки вони ніким не підписані, не мають кутового штампу та дати їх видачі, містять розбіжності щодо нарахованих сум, а отже не є належним доказом у справі (а.с. 12-15).
З врахуванням обставин справи, розміру заборгованості, вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату раці" від 24 грудня 1999 року за № 13 та ст. 237-1 КЗпП України, судом правильно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.
Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).
Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 було роз'яснено право, у разі незгоди із поданими відповідачем документами про суму заборгованості, заявити клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи. Також, їй роз'яснено наслідки невчинення таких дій. Проте, ОСОБА_1 відмовилася від заявлення даного клопотання та просила розглянути справу за наявними у ній доказами. Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачці роз'яснювалося право на подання заяви про забезпечення доказів шляхом зобов'язання Територіальної інспекції праці провести перевірку правильності нарахування та виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку. Однак, позивачка пояснила, що вона не довіряє даній установі, а тому не бажає заявляти таке клопотання, вважає, що у справі достатньо доказів для її вирішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді