22 травня 2013 р. Справа № 876/5207/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
Головуючого судді Костіва М.В.,
суддів: Шавеля Р.М., Савицької Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Перемишлянському районі Львівської області на постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 19.02.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Перемишлянському районі Львівської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок до пенсії як дитині війни,-
25 березня 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у Перемишлянському районі Львівської області про нарахування підвищення до пенсії як дитині війни за 2006-2008 роки відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Постановою Перемишлянського районного суду Львівської області від 19.02.2013 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Перемишлянському районі Львівської області здійснити нарахування і виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з врахуванням виплачених сум, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування».
Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України у Перемишлянському районі Львівської області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вимоги за апеляційною скаргою мотивує тим, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не передбачено, який саме орган та з яких коштів повинен здійснювати виплату підвищення пенсії дітям війни, крім того, законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено.
Однак Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року визнано неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік. Дане рішення набрало чинності з дня його ухвалення.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року визнано неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2008 рік. Дане рішення набрало законної сили з дня його ухвалення.
Відтак, суд першої інстанції вірно керувався вказаними Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року, які не мають зворотної сили у часі і можуть застосовуватися лише до правовідносин, що виникли відповідно з 09.07.2007 року і до 31.12.2007 року, а також з 22.05.2008 року і до 31.12.2008 року.
Зазначене вище спростовує твердження відповідача про безпідставність позовних вимог в частині відсутності потреби у нарахуванні позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни у період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, а також з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року в розмірі, визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.100 КАС України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулася з позовом 25.03.2009 року, а відповідачем подано клопотання про застосування строків звернення до суду.
Оскільки позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову в частині позовних вимог за 2007 рік.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують.
Керуючись ст.195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Перемишлянському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 19.02.2013 року у справі № 2-а/449/179/13-- без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Костів М.В.
Судді Шавель Р.М.
Савицька Н.І.