22 травня 2013 р. Справа № 876/1260/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Костіва М.В.
суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.І.,
за участю секретаря Губач Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 13.12.2012 р. у справі № 2а/1316/89/12 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання недійсним акту (рішення) щодо безоплатної передачі земельної ділянки,
Постановою Пустомитівського районного суду від 13.12.2012 р. у справі № 2а/1316/89/12 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання незаконною відмови щодо безоплатної передачі земельної ділянки для ведення садівництва 0,0725 га; зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,0725 га по АДРЕСА_1, позов було задоволено повністю.
В апеляційній скарзі, поданій 20.12.2012 р., скаржник просить постанову скасувати та відмовити у позові.
Апеляційна скарга мотивована неподанням позивачами відповідачу належних додатків до заяви про надання земельної ділянки; сесії сільської ради скликались лише двічі, а відтак відповідач не міг розглянути клопотання позивачів у місячний строк. Окрім того, існували технічні перешкоди для розгляду такого клопотання, а саме, - необхідність завершення виконання рішення сесії №404 від 03.09.2009 р., яким було рекомендовано позивачам та скаржнику провести розподіл ділянки 0,07 га у в рівних частинах. Посилається на помилкову оцінку судом доказів.
В судовому засіданні представник скаржника апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.
Позивачі в судове засідання не з'явилися, письмових заперечень не надали.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як правильно з'ясував суд першої інстанції, 17.03.2011 р. позивачі звернулись до Семенівської сільської ради з клопотанням про передачу їм в порядку ч. 6 ст. 118, 121 ЗК України безоплатно у власність в межах норм безоплатної передачі земельної ділянки біля належного позивачам будинку по АДРЕСА_1 площею 0,0725 га. Листом, відісланим 20.04.2011 р., позивачам було відмовлено у задоволенні клопотання з тих підстав, що рішенням №404 від 03.09.2009 р. позивачам вже було надано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,1200 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та рекомендовано разом з ОСОБА_1 провести розподіл спірної ділянки площею 0,07 га в рівних частках. 22.07.2012 р. відповідачем було прийнято рішення №77 про розподіл спірної ділянки площею 0,07 га, з якої ОСОБА_1 надано 0,0341 га, а позивачам - 0,0342 га.
При винесенні постанови суд першої інстанції підставно застосував ч. 6 ст. 118 ЗК України. Згідно із ч. 6 ст. 118 ЗК України в редакції, чинній на час існування відповідних відносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Посилання скаржника на невідповідність долучених позивачами до клопотання документів закону, спростовується змістом зазначеної норми, яка не встановлює конкретних вимог до їх змісту при тому, що вказані документи містять дані лише про бажане розташування земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Судом першої інстанції правильно констатовано порушення відповідачем цього положення. Кількість скликаних у цей період сесій сільської ради не звільняє відповідача від обов'язку вчасно, у встановлений законом строк розглянути подане клопотання. При цьому, жодних доказів наявності передбачених цією нормою підстав для відмови у задоволенні вказаного клопотання надано не було.
Судом першої інстанції також було надано правильну оцінку рішенню №77 від 22.07.2011 р., яке було винесене всупереч ч. 1 ст. 118 ЗК України без розробки проекту землеустрою. При цьому, та обставина, хто саме фактично користувався земельною ділянкою без отримання належного правовстановлюючого документа, не має правового значення в силу приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України.
Згідно із ст. ст. 125, 126 ЗК України в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних рішень, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, лише якщо він суперечить актам цивільного законодавства і при цьому порушує цивільні права або інтереси.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду, не надав інших доказів, які б не подавались суду першої інстанції з обґрунтуванням неможливості їх подання такому суду.
Враховуючи наведене, судове рішення відповідає закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 13.12.2012 р. у справі № 2а/1316/89/12 - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.
Повний текст ухвали виготовлено 27.05.2013 року.
Головуючий суддя : Костів М.В.
Судді: Шавель Р.М.
Савицька Н.І.