79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
18.02.09 Справа № 16/37
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів: Новосад Д.Ф.
Михалюк О.В.
розглянувши апеляційну скаргу ЗАТ «Лукор», м. Калуш № 26/1-195 від 18.12.2008 року
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2008 року
у справі № 16/37
за позовом: Закритого акціонерного товариства «Лукор», м. Калуш
до відповідача: Комунального підприємства «Водотеплосервіс», м. Калуш
про стягнення 631 963,09 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Марчак М.П. (довіреність № 26/1-202 від 29.12.2007 року);
від відповідача: Загребельний Ю.А. (довіреність № 72 від 22.01.2008 року),
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області (суддя Калашник В.О.) від 09.12.2008 року у справі № 16/37 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач -ЗАТ «Лукор» з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за неповного і необ'єктивного з'ясування обставин, що мають значення для справи та за невідповідності висновків, викладених у рішенні господарського суду, обставинам справи. В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що позивачем збільшувалась ціна по договору обґрунтовано та у відповідності з його умовами, передбаченими п. 3.3 договору № 5 на прийняття та очищення стічних вод від 01.01.2007 року. Вважає, що місцевим господарським судом, відмовляючи у задоволенні позову, не взято до уваги пояснення позивача до заяви про збільшення позовних вимог щодо збільшення ціни на послуги згідно договору та подані останнім письмові докази про належне повідомлення відповідача про зміну ціни. Посилається на те, що підставність позовних вимог підтверджується також рішеннями господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2007 року у справі № 18/210, від 16.11.2007 року у справі № 2/257-14/97, від 27.12.2007 року у справі № 14/144, від 19.02.2008 року у справі № 3/9, від 01.04.2008 року у справі № 3/35 та від 03.06.2008 року у справі № 5/58. Зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 78 ГПК України, оскільки відповідач у відзиві на позов і його представник в судових засіданнях визнав борг перед позивачем за одержані послуги згідно договору в розмірі, виходячи з ціни послуг 185,00 грн. за 1000 куб. м.
Відповідач -Комунальне підприємство «Водотеплосервіс»у відзиві на апеляційну скаргу (№ 98 від 03.02.2008 року) зазначає, що позивач подав апеляційну скаргу 18.12.2008 року, хоча рішення у даній справі було підписано 22.12.2008 року, а згідно вимог ГПК України сторона не має права подавати апеляційну скаргу до підписання рішення, оскільки вважає, що відлік десятиденного строку для подання апеляційної скарги починається з 23.12.2008 року і закінчується 02.01.2009 року. Покликається на те, що в договорі № 5 від 01.01.2007 року сторони не встановили умови зміни ціни у розмірі 185,00 грн. без ПДВ за 1000 куб. м., а тому, на думку відповідача, позивач не мав права в односторонньому порядку встановлювати нову ціну, попереджаючи відповідача лише листами. Посилається також на те, що у зазначеному договорі сторонами встановлену ціну 185,00 грн. без ПДВ за 1000 куб. м. вже з урахуванням діючого п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а зміна ціни згідно п. 3.3 договору № 5 від 01.01.2007 року допускається виключно на майбутнє і тільки у зв'язку з визначеними сторонами у договорі випадками, однак, на думку відповідача, скаржником настання таких випадків та умов, за яких допускається зміна (підвищення) ціни, не доведено. Крім того, зазначає, що в структурі споживання послуг відповідача 97,3% становить населення м. Калуш, яке має значний обсяг заборгованості перед відповідачем, але останній згідно Закону України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги»не має права стягувати з населення пеню за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги, а тому вважає, що дана обставина є підставою для застосування п. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 551 ЦК України та зменшення розміру пені на 97,3%.
У доповненні до відзиву на апеляційну скаргу (№ 144 від 17.02.2009 року) відповідач зазначає, що листи позивача стосовно зміни ціни від 13.02.2007 року № 26/1-23, від 26.12.2007 року № 14/3-333, від 03.06.2008 року № 14/3-129 не відповідають вимогам договору № 5 від 01.01.2007 року, вимогам ст. 92, ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 207 ЦК України, ч. 1 ст. 181, ч. 2 ст. 184 ГК України, адже вони не скріплені печаткою позивача, а тому, вважає, що вказані листи не є допустимими доказами у даній справі. Крім того, відповідач просить визнати недійсними вищевказані листи, які на його думку, є односторонніми угодами про внесення змін до договору № 5 від 01.01.2007 року, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
В судовому засіданні 04.02.2009 року оголошувалась перерва до 18.02.2009 року.
В судовому засіданні 18.02.2009 року представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зміною директора Комунального підприємства «Водотеплосервіс», що може вплинути на врегулювання спору у даній справі. Однак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, заслухавши думку представника позивача з приводу заявленого клопотання, дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, оскільки згідно вимог ст. 77 ГПК України зазначена відповідачем обставина не є підставою для відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі, у відзиві на неї та у доповненні до відзиву на апеляційну скаргу.
Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї та доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
При цьому колегія виходила з наступного.
Аналізом матеріалів справи колегією встановлено, що 01.01.2007 року між КП «Водотеплосервіс»(Замовник) та ЗАТ «Лукор»(Виконавець) було укладено договір № 5 на прийняття та очищення стічних вод, згідно умов якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання приймати на очищення господарсько-побутові стічні води на умовах, що наведені в даному договорі.
Пунктами 2.1, 3.2, 3.4 даного договору передбачено, що Замовник зобов'язується проводити розрахунки за надання послуг з очищення стічних вод по цінах та на умовах, визначених у розділі 3 цього договору. Сумарна кількість стічних вод, що підлягає оплаті, оформляється двостороннім актом, який підписується обома сторонами в перший робочий день місяця, наступного за звітним. Замовник до 1 числа кожного місяця проводить 100% попередню оплату вартості очікуваного об'єму поступання стоків шляхом перерахування
грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Кінцевий розрахунок за очищені стічні води Замовник здійснює до 15 числа місяця, наступного за звітним, за фактично очищені стічні води у звітному місяці на підставі двостороннього акту.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні вимоги встановлені статтею 526 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), згідно якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює дані правовідносини, колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що укладений між сторонами у даній справі договір фактично є договором підряду. За своєю правовою природою договір № 5 на прийняття та очищення стічних вод від 01.01.2007 року є договором про надання послуг, за яким відповідно до ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно, положення глави 63 ЦК України «Послуги. Загальні положення»можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Відтак, застосування місцевим господарським судом положень чинного законодавства, що регулює відносини, пов'язані з укладенням та виконанням договору підряду, є помилковим і неправильним.
Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору № 5 від 01.01.2007 року надав відповідачу послуги по прийманню та очищенню господарсько-побутових стічних вод в травні 2008 року з розрахунку 640 грн. за 1000 куб. м. без врахування ПДВ, а за період червень-вересень 2008 року з розрахунку 800 грн. за 1000 куб. м. без врахування ПДВ., на загальну суму 3 882 974,60 грн. (заява про збільшення позовних вимог № 26/1-28/163 від 23.10.2008 року -а. с. 95-100).
Факт надання Виконавцем послуг по прийманню та очищенню господарсько-побутових стічних вод не заперечується Замовником та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, актами на надання послуг від 31.05.2008 року, 30.06.2008 року, 31.07.2008 року, 31.08.2008 року та 30.09.2008 року, підписаними представникам обох сторін та скріпленими їх печатками (а. с. 18,60,87,103,104).
З'ясуванням доказів у справі колегією встановлено, що відповідач свої зобов'язання згідно договору № 5 від 01.01.2007 року не виконав, розрахунків з позивачем за надані послуги не провів, оскільки не погоджується із розміром оплати (боргу) за надані послуги і вважає, що останнім безпідставно в односторонньому порядку без належного погодження з відповідачем змінено ціну договору, тому що п. 3.3 укладеного договору сторони чітко визначили, що Замовник зобов'язується проводити розрахунки за надання послуг з очищення стічних вод по ціні 185,00 грн. за 1000 куб. м. без урахування ПДВ.
Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що Виконавець на виконання умов укладеного договору листами № 14/3-333 від 26.12.2007 року та № 14/3-129 від 03.06.2008 року (а. с. 15, 61) повідомив Замовника про встановлення нових цін на послуги з очищення стічних вод, що становлять, відповідно, 640,00 та 800,00 грн. за 1000 куб. м. без врахування ПДВ. Листами № 14/3-13 від 28.01.2008 року та № 14/352 від 11.07.2008 року (а. с. 17,63) позивач обґрунтував підстави підвищення ціни на послуги з очищення стічних вод, які надає ЗАТ «Лукор». У відповідь на вказані листи, Замовник листами № 17 від 05.01.2008 року та № 654 від 17.06.2008 року (а. с. 16, 62) повідомив Виконавця про відмову у застосуванні при розрахунках по договору № 5 від 01.01.2007 року за отримані послуги нових цін, встановлених ЗАТ «Лукор».
Аналізом матеріалів справи колегією встановлено, що місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилався на те, що сторони у договорі № 5 від 01.01.2007 року визначили порядок зміни ціни, але не встановили способу її визначення. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що за умовами вказаного договору в разі зміни ціни, у випадках передбачених цим договором, позивач повинен був надіслати відповідачу письмове повідомлення і в разі погодження відповідачем ціни, проводити її зміну, і тільки у цьому випадку нова ціна є обов'язковою для сторін за цим договором. Однак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, здійснивши оцінку матеріалів справи та наявних у ній доказів, з такими доводами і висновками господарського суду Івано-Франківської області не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно вимог ч. 1 ст. 14 цього Кодексу цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Пунктом 3.3 договору № 5 від 01.01.2007 року сторони встановили, що зміна ціни допускається у зв'язку з інфляцією, зміною ціни на сировину, енергоресурси та інше, у випадку зміни ціни нова ціна є обов'язковою для сторін за цим договором. При цьому, про зміну ціни Виконавець надсилає Замовнику письмове повідомлення.
З наведеного положення договору, укладеного між сторонами у даній справі, вбачається, що підставою для зміни ціни є наявність передбачених цим договором обставин, таких як інфляція, зміна ціни на сировину, енергоресурси тощо. Позивачем, всупереч висновкам місцевого господарського суду, доведено наявність таких обставин та необхідність зміни ціни, що підтверджується матеріалами справи та наявними у ній доказами. При цьому, варто звернути увагу на те, що вказаним положенням договору Виконавцю надано право в односторонньому порядку змінювати ціну у випадках, передбачених договором, а умовою такої зміни є те, що нова ціна стає обов'язковою для сторін. А тому, враховуючи те, що сторони не обумовили в договорі необхідність взаємного погодження для зміни чи встановлення нової ціни, а передбачили лише необхідність Виконавця надіслати Замовнику письмове повідомлення, відтак порядок зміни господарських договорів, встановлений ст. 188 ГК України, в даному випадку застосуванню не підлягає.
У доповненні до відзиву на апеляційну скаргу відповідач покликається на те, що листи позивача стосовно зміни ціни не відповідають вимогам договору № 5 від 01.01.2007 року та чинного законодавства, адже вони не скріплені печаткою позивача, а тому, вважає, що вказані листи не є належними та допустимими доказами у даній справі. Крім того, відповідач просить визнати недійсними вищевказані листи, які на його думку, є односторонніми угодами про внесення змін до договору № 5 від 01.01.2007 року. Проаналізувавши матеріали справи та наявні у ній докази, а також вимоги чинного законодавства, що регулює дані правовідносини, колегія дійшла висновку про те, що вказані твердження відповідача висновків суду апеляційної інстанції в цій частині не спростовують, а тому не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
По-перше, варто зазначити, що листи позивача № 26/1-23 від 13.02.2007 року, № 14/3-333 від 26.12.2007 року та № 14/3-129 від 03.06.2008 року про встановлення нових цін на послуги з очищення стічних вод, всупереч твердженням відповідача не є односторонніми угодами, а лише письмовими повідомленнями, як того вимагає п. 3.3 договору № 5 від 01.01.2007 року.
По-друге, відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами. Згідно вимог ст. 36 цього Кодексу письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом. Відтак, враховуючи те, що відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, колегія вважає, що вищевказані листи є доказами, які засвідчують факт належного повідомлення відповідача про зміну ціни на послуги. При цьому, останній не заперечує достовірність вказаних листів і визнає те, що він у визначеному договором порядку був повідомлений про таку зміну.
По-третє, вимога відповідача про визнання недійсними листів позивача стосовно зміни ціни від 13.02.2007 року № 26/1-23, від 26.12.2007 року № 14/3-333, від 03.06.2008 року № 14/3-129, задоволенню не підлягає, тому що вона не була предметом розгляду в господарському суді Івано-Франківської області, а відповідно до ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З'ясуванням доказів у справі колегією встановлено, що місцевим господарським судом, відмовляючи у задоволенні позовних вимог повністю, не взято до уваги тієї обставини, що відповідач у відзиві на позовну заяву (а. с. 65-66) і його представник в судовому засіданні частково визнав борг перед позивачем за одержані послуги згідно укладеного договору в розмірі, виходячи з ціни послуг 185,00 грн. за 1000 куб. м., що залишилось поза увагою господарського суду при вирішенні позовних вимог по суті.
Враховуючи вищенаведене, колегія вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 882 974,60 грн. основного боргу за надані послуги по прийманню та очищенню господарсько-побутових стічних вод за період травень-вересень 2008 року, є обґрунтованою та правомірною, а тому підлягає задоволенню.
Одночасно, відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно ч. 1 ст. 624 цього Кодексу, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктом 4.1 договору № 5 на прийняття та очищення стічних вод від 01.01.2007 року передбачено, що за несвоєчасне виконання п. 3.4 цього договору (оплата вартості послуг) Замовник сплачує Виконавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,25%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період затримки оплати, від суми боргу за кожний день прострочення оплати.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за прострочення виконання відповідачем зобов'язань згідно укладеного договору за період з 15.06.2008 року по 24.10.2008 року нараховано пеню в сумі 171 834,07 грн. (заява про збільшення позовних вимог -а. с. 98).
Згідно ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Проаналізувавши матеріали та дійсні обставини справи, враховуючи важке матеріальне становище відповідача, що підтверджується документальними доказами у справі, а також ту обставину, що в структурі споживання його послуг 97,3% становить населення м. Калуш, яке має значний обсяг заборгованості перед відповідачем, і останній згідно вимог Закону України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги»не має права стягувати з населення пеню за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги, колегія вважає за доцільне зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 90% і стягнути з відповідача лише 17 183,40 грн.
Поряд з цим, у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В результаті аналізу поданих позивачем розрахунків (заява про збільшення позовних вимог -а. с. 97, 98) колегією встановлено, що сума інфляційних втрат від несплати відповідачем за надані послуги за період з 15.07.2008 року по 24.10.2008 року становить 61 895,21 грн., а розмір 3% річних за цей період -21 399,01 грн..
Аналізом матеріалів справи колегію встановлено, що відповідач в порушення зобов'язань згідно договору № 5 на прийняття та очищення стічних вод від 01.01.2007 року розрахунків за надані послуги не здійснив, пеню, інфляційні втрати та 3% річних позивачу не відшкодував. Перевіряючи доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та доповненні до нього, колегією встановлено, що скаржником не спростовано наявність заборгованості та не подано жодних доказів проведення розрахунків з позивачем.
За таких обставин колегія дійшла висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 882 974,60 грн. основного боргу, 17 183,40 грн. пені, 61 895,21 грн. інфляційних втрат та 21 399,01 грн. 3% річних, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Покликання відповідача на те, що позивач подав апеляційну скаргу 18.12.2008 року, хоча повний текст рішення у даній справі було виготовлено і підписано 22.12.2008 року, а згідно вимог ГПК України сторона не має права подавати апеляційну скаргу до підписання рішення, не приймаються колегією до уваги, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства, що регулює дані правовідносини. При цьому, варто зазначити, що ст. 93 ГПК України встановлює строк для подання апеляційної скарги та порядок його обчислення, і обмежує скаржника лише у кінцевому терміні для подання апеляційної скарги, проте, не позбавляє його можливості і надає йому право подати апеляційну скаргу одразу після оголошення вступної та резолютивної частини рішення, не чекаючи на його підписання і оформлення відповідно до статті 84 ГПК України.
Отже, з огляду на викладене вище, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про скасування рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2008 року у справі № 16/37, як такого, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства та за невідповідності висновків, викладених у цьому рішенні, обставинам справи, та прийняття нового рішення про задоволення позову. Інші доводи відповідача, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не розцінюються колегією як такі, що мають суттєве значення для вирішення даного спору, а тому до уваги не приймаються.
Керуючись ст. ст. 99,101,103,104,105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу ЗАТ «Лукор», м. Калуш № 26/1-195 від 18.12.2008 року задоволити частково.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2008 року у справі № 16/37 скасувати та прийняти нове рішення. Позовні вимоги задоволити частково. Стягнути з Комунального підприємства «Водотеплосервіс», м. Калуш на користь Закритого акціонерного товариства «Лукор», м. Калуш 3 882 974,60 грн. основного боргу, 17 183,40 грн. пені, 61 895,21 грн. інфляційних втрат та 21 399,01 грн. 3% річних. В задоволенні позову в частині стягнення 154 650,67 грн. пені відмовити.
3. Судові витрати по розгляду справи покласти на відповідача.
4. Місцевому господарському суду видати накази.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
6. Матеріали справи повернути господарському суду Івано-Франківської області.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Новосад Д.Ф.
Суддя Михалюк О.В.