"02" березня 2009 р. Справа № 18/109
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді -Васяновича А.В.
секретар судового засідання -Гень С.Г.,
за участю представників сторін: відповідно до протоколу судового засідання від 02.03.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Телепино»
с. Телепино, Кам'янського району, Черкаської області
до державного підприємства «Косарський спиртовий завод» с. Косарі,
Кам'янського району, Черкаської області
про стягнення 27 013 грн. 25 коп.
В грудні 2008 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Телепино» (в особі ліквідатора) звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до державного підприємства «Косарський спиртовий завод» про стягнення 26000 грн. 25 коп., в зв'язку з не виконанням відповідачем умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Черкаської області від 30.06.2004 року у справі №01-08/5108 про визнання банкрутом ДП «Косарський спиртовий завод».
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
В процесі розгляду справи, позивач збільшив позовні вимоги (заява від 22.12.2008 року), в зв'язку з чим просив суд стягнути з державного підприємства «Косарський спиртовий завод» 27 013 грн. 25 коп. заборгованості.
За клопотанням представника позивача від 24.02.2009 року погодженим з представником відповідача спір вирішено судом у більш тривалий строк, ніж встановлено ч.1 ст.69 ГПК України.
В судовому засіданні, яке відбулося 24.02.2009 року, на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 02.03.2009 року на 15 год. 10 хв.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні, яке відбулося 02.03.2009 року за згодою представника позивача було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №18/109.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового провадження та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час розгляду справи ухвалою господарського суду Черкаської області від 30.06.2004 року зі справи №01-08/5108 про визнання банкрутом державного підприємства «Косарський спиртовий завод» було затверджено мирову угоду від 21.06.2004 року та провадження у справі припинено.
Згідно затвердженої мирової угоди сума боргу відповідача перед позивачем складає 27 013 грн. 25 коп., яка повинна була погашатися на протязі 36 місяців, починаючи з 19 місяця після затвердження угоди господарським судом, згідно наступного графіку:
період
27013 грн. 25 коп.
% погашення протягом року
на рік
на місяць
2006
20
5402,65
450,22
2007
35
9454,64
787,89
2008
45
12155,96
1013,00
Враховуючи умови мирової угоди, графік погашення боргу, а також ухвалу місцевого господарського суду від 30.06.2004 року зі справи №01-08/5108 слід дійти висновку, що відповідач починаючи з січня місяця 2006 року до кінця 2008 року повинен був повністю виконати умови мирової угоди та сплатити позивачу борг в загальному розмірі 27013 грн. 25 коп. (згідно графіку).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, державне підприємство «Косарський спиртовий завод» сплатило частину заборгованості в розмірі 2701 грн. 32 коп., що підтверджується платіжними дорученнями від 30.05.2006 року за №249 та від 09.10.2006 року за №66, оригінали яких знаходяться в матеріалах справи.
11.12.2008 року позивач надіслав на адресу відповідача лист - вимогу за № 788/50 про повернення боргу в сумі 26000 грн. 25 коп.
Відповідач відповіді на лист не надав, заборгованість не сплатив.
Звертаючись до суду позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач порушив свої зобов'язання, які виникли у зв'язку з укладанням мирової угоди у справі про банкрутство.
Водночас, у своїй позовній заяві позивач як на підставу своїх вимог посилався на норми ЦК України, що регулюють загальні положення про забезпечення виконання зобов'язань, зокрема неустойку, а також на приписи ст.ст. 624, 625 ЦК України.
В той же час слід зазначити наступне:
За приписами частини 2 статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Припинення зобов'язань шляхом укладення мирової угоди у процедурі банкрутства є новацією зобов'язань між кредитором та боржником.
Чинне процесуальне законодавство передбачає три випадки укладання мирової угоди.
Зокрема, укладання сторонами мирової угоди в позовному провадженні до прийняття судом рішення по справі (ст. 78 ГПК України); укладання мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання судового рішення, що передбачено ч. 4 ст. 121 ГПК України; а також укладання мирової угоди між конкурсними кредиторами та боржником у справі про банкрутство, відповідно до вимог ст.ст. 35-37 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ( далі Закон).
Проте, в кожному випадку мирова угода підлягає затвердженню судом відповідною ухвалою.
З урахуванням положень ст.124 Конституції України, ст.45 ГПК України та ст.11 Закону України “Про судоустрій України» судові рішення (до яких відноситься і ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди) є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до приписів п.2 ч.2 ст.3 Закону України “Про виконавче провадження» ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, у випадках передбачених законом.
Вищий господарський суд України у своєму роз'ясненні від 18.09.1997 року за №02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначив, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:
- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України “Про виконавче провадження», то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;
- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.
Водночас слід зазначити, що мирова угода у справі про банкрутство є одночасно і правочином і судовою процедурою.
У відповідності до ч. 6 ст. 38, п. 5 ч. 1 ст. 40 Закону затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.
У своїй постанові від 17.10.2007 року зі справи № 10/437 Вищий господарський суд України зазначив, що затверджена у справі про банкрутство мирова угода підлягає виконанню сторонами в добровільному порядку та виконавче провадження з її примусового виконання не здійснюється, оскільки невиконання боржником умов мирової угоди тягне за собою розірвання мирової угоди.
Підстави для розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, а також наслідки невиконання мирової угоди врегульовано приписами ст.39 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Зокрема, мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.
Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.
У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою (ч.8 ст.39 Закону).
Проте, слід зазначити, що положення ч. 8 ст. 39 Закону, підлягають застосуванню лише у випадку розірвання мирової угоди в установленому порядку, як це зокрема зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 23.02.2005 року зі справи № 10/4б.
Доказів того, що мирову угоду стосовно окремого кредитора -позивача зі справи, чи всіх кредиторів у справі про банкрутство було розірвано, позивач суду не надав.
Зі змісту ст. 39 Закону випливає, що визнання мирової угоди недійсною або її розірвання має відбуватися виключно в межах справи про банкрутство, оскільки підстави для такого визнання угоди недійсною або її розірвання містяться безпосередньо в Законі, часткове або повне задоволення таких вимог спричиняє певні наслідки, наприклад поновлення провадження у справі про банкрутство, відновлення вимог кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів тощо, як це зокрема, зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 11.06.2003 року у справі за № Б-3067/2-23.
Відповідно до ч. 4 ст. 39 зазначеного Закону публікується оголошення про поновлення провадження по справі, однак воно носить інформаційний характер та не породжує внесення змін до сформованого реєстру вимог кредиторів боржника, оскільки ст. 39 зазначеного Закону не передбачає звернення до господарського суду з письмовими заявами про грошові вимоги до боржника (Постанова ВГСУ від 08.02.2006, № 17-2-21-2/1017).
При цьому слід зазначити, що відповідно до приписів Закону лише у процесі ліквідаційної процедури всі вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного погашення вимог попередньої черги.
У разі недостатності коштів для задоволення вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги.
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слід розглядати як законодавчий акт, що містить спеціальні норми, які мають пріоритет стосовно до норм загальних щодо регулювання порядку провадження у справах про банкрутство, відновлення платоспроможності боржника, визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, укладення мирової угоди між боржником та кредиторами, задоволення вимог кредиторів тощо.
Натомість, матеріалами справи підтверджується, що постановою відділу Державної виконавчої служби Кам'янського районного управління юстиції від 21.01.2009 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Черкаської області від 30.06.2004 року зі справи №01-08/5108 про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство та стягнення з відповідача на користь позивача 27013,25 грн.
Тобто, задоволення позову в даній справі, фактично б означало можливість повторної видачі судом стягувачу (позивачу) виконавчого документу, що в свою чергу призвело б до подвійного стягнення заборгованості з відповідача, а також відбулося б порушення встановленої Законом та мировою угодою черговості задоволення вимог конкурсних кредиторів у справі про банкрутство.
Враховуючи дані обставини справи, заявлені позивачем підстави звернення до суду, а також роз'яснення ВГСУ за №02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» слід дійти висновку, що позивач не вірно обрав спосіб захисту свого порушеного права, в зв'язку з чим підстав для задоволення позову в частині стягнення 24 311 грн. 93 коп. боргу не вбачається.
Що стосується решти позовних вимог, то з урахуванням положень п.11 ст.80 ГПК України провадження у справі в цій частині слід припинити, оскільки відсутній предмет спору, у зв'язку зі сплатою відповідачем боргу в розмірі 2701 грн. 32 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 82-84 ГПК України суд, -
1. Провадження у справі №18/109 в частині вимог сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Телепино», с. Телепино, Кам'янського району, Черкаської області про стягнення з державного підприємства «Косарський спиртовий завод», с. Косарі, Кам'янського району, Черкаської області, 2701 грн. 32 коп. боргу -припинити.
2. В решті вимог -в позові відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського міжобласного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.
Суддя А.В.Васянович
Повний текст судового рішення підписано 04.03.2009 року.