04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" травня 2013 р. Справа№ 5011-10/16556-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання: Камінській Т.О.
розглядаючи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юмікс Груп"
на рішення господарського суду міста Києва
від 15.01.2013 року
у справі № 5011-10/16556-2012 (суддя - Котков О.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юмікс Груп", м.Вишгород, Вишгородський район, Київська область,
до товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Аутдор Медіа", м. Київ,
про визнання недійсним договору, -
за участю представників:
від позивача: Новіков А.В. - представник (дов. №3 від 06.03.2013р.); Демченко Ю.В. - представник (дов. №5 від 06.03.2013 р.);
від відповідача: Буденко О.М. - директор (паспорт серії СО №473199);
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмікс Груп" (надалі - ТОВ "Юмікс Груп") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Аутдор Медіа" (надалі - ТОВ "Світ Аутдор Медіа") про визнання недійсним договору №29/05/2012 від 29.05.2012 року, мотивуючи вимоги невідповідністю даного договору вимогам чинного законодавства та введення позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення для укладання договору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2013 року у справі №5011-10/16556-2012 в позові відмовлено повністю.
Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Юмікс Груп" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у справі №5011-10/16556-2012 та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено розгляд справи в судове засідання на 29.04.2013 року.
В судовому засіданні 29.04.2013 року в порядку ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 15.05.2013 року.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.
В судовому засіданні 15.05.2013 року представники скаржника доводи апеляційної скарги підтримали повністю, просили скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати, постановивши нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив повністю, вважає, що підстав для його скасування немає, а рішення суду находить законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.
15.05.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 29.05.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Юмікс Груп" (в тексті договору - замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Аутдор Медіа" (в тексті договору - виконавець) було укладено договір №29/05/2012 проведення рекламної кампанії на спеціальних конструкціях (браундмауер) (надалі - договір), за умовами якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався надати комплекс послуг щодо розміщення рекламної інформації на робочих поверхнях Спеціальної (их) конструкції (й), що є власністю виконавця або використовуються ним на інших законних підставах та проводити рекламні кампанії в інтересах замовника в строки та на умовах, передбачених договором, а замовник зобов'язався приймати й оплачувати такі послуги виконавця в порядку і на умовах, передбачених договором (а.с.9-16).
Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що всі умови проведення рекламної кампанії, а саме: тип Спеціальної (их) конструкції (й), адреса розміщення рекламних матеріалів, період рекламної кампанії, а також особливі умови проведення рекламної кампанії обговорюються сторонами в адресній програмі, вартість рекламної кампанії, монтаж/демонтаж, виготовлення (друк) рекламних матеріалів обговорюються сторонами в протоколі узгодження ціни, які в свою чергу є невід'ємною частиною цього договору та укладаються у виді додаткових угод.
Розділом 3 договору встановлено умови виконання договору, а розділом 5 - вартість послуг та порядок розрахунків.
Розділом 9 договору передбачені гарантії надання послуг, а саме:
- замовник гарантує виконавцю повноту і достовірність інформації, яка міститься в рекламних матеріалах, її відповідність вимогам законодавства України про рекламу (п. 9.1 договору);
- замовник гарантує, що ні зміст рекламної інформації, а ні її розповсюдження не порушують діючого законодавства України (п.9.2 договору);
- виконавець гарантує, що спеціальні конструкції на яких розміщується рекламна інформація замовника належить виконавцю на праві власності або наданні йому у користування на інших законних підставах (п.9.3 договору);
- виконавець гарантує, що на кожну спеціальну конструкцію, узгоджену сторонами в адресній програмі, виконавець має дозвіл відповідних органів для розміщення зовнішньої реклами (п.9.4 договору).
Водночас, сторонами у справі були погоджені та підписані додаткова угода №1 «Адресна програма та протокол узгодження ціни», додаток №2 «Місце розташування рекламного матеріалу (спеціальної конструкції)», №3 «Контрольний макет» (а.с.51-53).
Як визначає стаття 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання договору відповідач надав позивачеві послуги розміщення рекламного банера та монтажно-демонтажні роботи по Музейному провулку, 2, що стало підставою підписання сторонами актів наданих послуг №68 від 30.06.2012р. на суму 25000,00 грн., №69 від 05.06.2012р. на суму 135000,00 грн. та здійснення позивачем оплати послуг (а.с.19-20).
Заявляючи вимогу про визнання договору №29/05/2012 недійсним, позивач вказав на свідоме введення його в оману відповідачем щодо законності використання спеціальної конструкції, на якій було розміщено рекламний матеріал, що є порушенням п.2.1 договору, який містить положення про перебування рекламної площини у відповідача на праві власності або на інших законних підставах.
Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що укладаючи спірний договір, сторони, які є вільними в укладенні, визначенні умов договору та виборі контрагента, досягли згоди щодо усіх викладених у ньому умов та змісту. При цьому, позивач не довів суду належними та допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частина 1 статті 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В ході розгляду справи судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач та відповідач визначили предмет договору - комплекс послуг щодо розміщення рекламної інформації на робочих поверхнях спеціальної(их) конструкції(й) та його ціну (протокол погодження ціни - за один місяць 40 000,00 грн.).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що сторони, підписавши договір, досягли згоди щодо усіх істотних його умов.
Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
Варто зазначити, що в даному випадку передбачені правочином наслідки - використання робочих поверхонь спеціальної конструкції для розміщення рекламної інформації позивача наступили і позивач використав робочу поверхню спеціальної конструкції для мети, визначеної оспорюваним правочином.
Крім того, матеріали справи свідчать, що 12.10.2012 року позивачем був здійснений запит на адресу КП «Київреклама» за №02/121012 про надання інформації щодо наявності дозвільної документації на об'єкт зовнішньої реклами за адресою: м. Київ, пров. Музейний, 2 у період з 01.06.2012р. по 12.10.2012р., на який 13.11.2012 року комунальним підприємством надана інформація про те, що за вказаною адресою рекламний засіб розміщено без оформленої відповідно до діючого порядку дозвільної документації (а.с.22).
17.12.2012 року позивач звернувся із заявою до органу МВС України про перевірку наявності у діях посадових осіб ТОВ "Світ Аутдор Медіа" ознак шахрайства. Під час розгляду справи в суді позивачем не надано доказів результатів розгляду даної заяви.
Доводи скаржника про те, що умови розділу 9 договору неправдиві та свідчать про введення позивача в оману судова колегія відхиляє як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи, належну оцінку яким було надано місцевим господарським судом.
Так, положення розділу 9 договору є лише гарантіями надання послуг, а не умовами їх надання, а відповідно неправдиві відомості стосовно них не можуть вважатися обставинами, які мають істотне значення для виконання умов договору сторонами.
Закон України «Про рекламу» визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
Згідно частини 2 статті 26 цього Закону на вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні та/або письмової пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними повноважень щодо контролю.
Під час апеляційного провадження представник скаржника пояснив, що з вимогою про розірвання оспорюваного договору позивач до відповідача не звертався, однак припинив рекламну кампанію, вказуючи на можливість настання для себе негативних наслідків у вигляді відповідальності, передбаченої Законом України «Про рекламу».
Дані твердження колегія суддів відхиляє, оскільки відповідальність за розповсюдження та розміщення реклами згідно п.3 ч.2 статті 26 вищевказаного Закону покладається виключно на розповсюджувача реклами, яким є відповідач у справі у відповідності до п.2.1 спірного договору.
Отже, виходячи з аналізу положень оспорюваного позивачем договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач у розумінні статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не навів сукупності всіх обов'язкових ознак для визнання договору №29/05/2012 від 29.05.2012 р. недійсним, відтак вказаний правочин є укладеним у відповідності до вимог Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Відтак, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необґрунтованість заявлених вимог ТОВ "Юмікс Груп" про визнання недійсним договору №29/05/2012 від 29.05.2012 року.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юмікс Груп" - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юмікс Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2013 року у справі №5011-10/16556-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2013 року у справі №5011-10/16556-2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи №5011-10/16556-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Мальченко А.О.
Судді Жук Г.А.
Скрипка І.М.