Справа № 22-ц-6218/12 Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.
Провадження № 22-ц/780/142/13 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.
Категорія 44 23.05.2013
Іменем України
20 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - судді Воробйової Н.С.,
суддів - Верланова С.М., Березовенко Р.В.,
при секретарі - Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
У липні 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та просили усунути перешкоди в здійсненні ними права приватної власності на земельну ділянку шляхом зобов'язання відповідачів очистити земельну ділянку площею 0,0175 га, яка є частиною належної їм на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,07 га по вул. Шевченко у с. Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області, від насаджень огородніх рослин та заборонити відповідачам використання вказаної частини земельної ділянки.
Позов обґрунтували тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 2 лютого 2009 року вони придбали у ОСОБА_6 земельну ділянку розміром 0,07 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована по вул. Шевченко у с. Бузова, Києво- Святошинського району, Київської області, яка належала ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на його ім'я 14 квітня 2009 року. Позивачі зазначали, що на зазначеному державному акті приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, яка посвідчувала договір купівлі-продажу від 2 лютого 2009 року та управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, зробили відмітки про перехід до них права власності на вказану земельну ділянку. Посилаючись на те, що частиною належної їм на праві приватної власності земельної ділянки у розмірі 0,0175 га користуються відповідачі по справі ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які є суміжними землекористувачами по АДРЕСА_1, висаджуючи на ній огородні рослини, позивачі просили їх позов задовольнити.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 жовтня 2012 року у позові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позов, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачі користуються належною позивачам частиною земельної ділянки.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Виходячи з положень ст.152 Земельного кодексу України та роз'яснень, які містяться у п.7 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 2 грудня 2009 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 3256, придбали у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0700 га, що розташована по вул. Шевченка у с. Бузова Києво-Святошинського району Київської області, яка належала ОСОБА_6. на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 14 квітня 2009 року (а.с.8, 9).
Того ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 у Державному акті на право власності на земельну ділянку від 14 квітня 2009 року внесено запис про посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на земельну ділянку площею 0,0700 га (для ведення особистого селянського господарства) перейшло до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 25 січня 2010 року даний Державний акт було зареєстровано в поземельній книзі Управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області.
Згідно з рішенням Бузівської сільської ради №4 від 28 вересня 2011 року відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права спільної сумісної власності на земельну ділянку орієнтовною площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 яка межує із земельною ділянкою позивачів.
На даний час державний акт на право власності на земельну ділянку відповідачі не отримали, що ними не заперечується.
Як вбачається з акту обстеження від 25 серпня 2011 року, членами земельної комісії та депутатом Бузівської сільської ради при обстеженні земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, встановлено, що частина даної земельної ділянки (площею 0,0175 га) накладається на земельну ділянку, яку обробляють відповідачі (а.с.12).
З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2012 року ОСОБА_5 і ОСОБА_4 зверталися до суду з позовом до Бузівської сільської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, в якому просили:
- визнати недійсним рішення Бузівської сільської ради від 7 травня 2010 року в частині надання ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,07 га, що розташована у с.Бузова по вул. Шевченка;
- визнати недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, виданого 14 квітня 2009 року на ім'я ОСОБА_6 та переоформлений в подальшому на ОСОБА_2 і ОСОБА_3;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,07 га, укладеного 2 грудня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3;
- усунути перешкоди в користуванні частиною земельної ділянки розміром 0,0175 га шляхом заборони використання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вказаної частини земельної ділянки. Позивачі зазначали, що земельна ділянка, яка належить відповідачам, фактично мала площу 0,05 га, однак ОСОБА_6 при виготовленні технічної документації та отриманні Державного акту на право власності на вказану земельну ділянку, якимось чином збільшив її площу до 0,07 га.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2013 року, у позові ОСОБА_5 і ОСОБА_4 відмовлено. Встановлено, що ОСОБА_6 правомірно набув у власність земельну ділянку площею 0,07 га, що розташована по вул. Шевченка у с.Бузова, яку він в подальшому відчужив згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 Також встановлено, що позивачами не доведено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 порушують їх право користування земельною ділянкою у розмірі 0,0175 га (а.с.57-65, 94-96). Вказані обставини відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивачів про те, що відповідачі фактично користуються частиною належної їм земельної ділянки, що підтверджується наведеними вище доказами.
Суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України на вказані вимоги закону та обставини справи належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачі користуються належною їм частиною земельної ділянки. Тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині усунення перешкод у користуванні позивачами належною їм на праві власності земельною ділянкою площею 0,0700 га, яка розташована по вул. Шевченка у с.Бузова в межах, визначених Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 шляхом заборони її використання відповідачами.
Що стосується вимоги позову про зобов'язання відповідачів очистити частину належної позивачам земельної ділянки у розмірі 0,0175 га від насаджень огородніх рослин, то вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки позивачі відповідно до ст.ст.57, 60 ЦПК України не надали доказів, що на вказаній частині земельної ділянки наявні огородні рослини, які насаджені відповідачами.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Позивачами при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп., а при подачі апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 53 грн.65 коп. Оскільки судова колегія ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову, понесені позивачами витрати підлягають стягненню з відповідачів у рівних частинах.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належною їм на праві власності земельною ділянкою площею 0,0700 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована по вул. Шевченка у с.Бузова Києво-Святошинського району, Київської області в межах, визначених Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 шляхом заборони її використання.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір по 80 грн. 48 коп. з кожного.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді