Справа № 0413/5338/12 Головуючий в 1 -й інстанції
Провадження № 22-ц/774/920/К/13 суддя Борис О.Н.
Категорія - 20 (І) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.
21 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Зубакової В.П.
суддів: Турік В.П., Грищенко Н.М.
при секретарі: Бондаренко І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 12 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання права власності.
Особи, що беруть участь у розгляді справи:
позивач ОСОБА_4,
третя особа ОСОБА_7, -
У травні 2005 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним, визнання права власності на квартиру та просила визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 23.02.1996 року, перевести на неї права та обов'язки покупця по договору купівлі - продажу в 1/3 частині квартири АДРЕСА_1, визнати її стороною правочину та визнати за нею право власності на 1/3 частину вказаної квартири.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що їй, її матері - ОСОБА_8 та брату - ОСОБА_2, на праві спільної приватної власності, без виділення часток, належала приватизована квартира АДРЕСА_4.
09 лютого 1996 року її мати - ОСОБА_8 отримала згоду виконкому Жовтневої райради за № 54/20 на обмін цієї квартири на квартиру АДРЕСА_1, однак замість укладення такого правочину, здійснила продаж належної їм квартири та придбала іншу квартиру лише на своє ім'я, чим порушила майнові права неповнолітніх дітей.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 12 лютого 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано договір купівлі-продажу від 23 лютого 1996 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з однієї сторони, а ОСОБА_8 Віталієвною з другої сторони, згідно якого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_8 купила квартиру АДРЕСА_1 в частині прав та обов'язків покупця -недійсним, переведено права та обов'язки покупця за даним договором 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 на ОСОБА_4.
Визнано ОСОБА_4 стороною договору купівлі-продажу квартири від 23 лютого 1996 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з однієї сторони, а ОСОБА_8 з другої сторони, згідно якого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_8 купила квартиру АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у сумі 185, 44 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_4 пропущено процесуальний строк для звернення до суду за захистом свого порушеного права, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, а висновок суду про те, що такий строк не пропущено не ґрунтується на матеріалах справи.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить зворотнє поштове повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_3, що згідно ч. 5 ст. 76 ЦПК України вважається врученням й самому відповідачу ОСОБА_2 До початку судового засідання (12 год. 25 хв. 21 травня 2013 року) до апеляційного суду Дніпропетровської області ані від відповідача ОСОБА_2, ані від його представника ОСОБА_3 клопотаня про відкладення розгляду справи не надійшло.
Третя особа ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилась, надавши заяву про розгляд справи у її відсутність.
Згідно ч. 2 ст. 205 ЦПК України неявка сторін, або осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_4, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване, третю особу ОСОБА_7, яка покладалась на розсуд суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_4 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_4.) народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 року ( а.с. 11). 27 квітня 1990 року матір позивача ОСОБА_8 уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_5 Від шлюбу народилась дитина ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
Квартира АДРЕСА_4 належала ОСОБА_10 та неповнолітнім ОСОБА_4., ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17.01.1996 року за №Ж 88 на підставі розпорядження УЖКГ від 12.01.1996 року за № Ж-29, зареєстрованого в БТІ м.Кривого Рогу в реєстровій книзі №121п-234-234. Частки не виділені.
На підставі рішення №54/20 від 09.02.1996 року виконавчого комітету Жовтневої у м. Кривому Розі ради за заявою ОСОБА_8 була надана згода нотаріальній конторі на обмін приватизованої квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_8 від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_2 ( а.с. 10).
05 березня 1996 року ОСОБА_8, діюча також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_2, уклала з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу, згідно якого продала останнім квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 9).
При цьому, 23 лютого 1996 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 теж було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_8 придбала у останніх квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8).
Право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_8, померлою ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а.с. 40).
Позивач ОСОБА_4 зареєстрована у цій квартирі з липня 1996 року за заявою матері ОСОБА_8 Також у спірній квартирі зареєстрована з 13.08.2007 року дочка позивача ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідач ОСОБА_2, з травня 1996 року.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції правомірно керувався положеннями ЦК України в редакції 1963 року та, повно і всебічно встановивши обставини справи, вірно виходив з порушення майнових та житлових прав неповнолітньої дитини при укладенні оспорюваного договору.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до п.4 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України (в редакції 2003 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2004 року.
У зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли у 1996 році, тобто під час дії ЦК України в редакції 1963 року, то до їх регулювання повинні бути застосовані норми вказаного ЦК, за наявності підстав для їх застосування до спірних правовідносин.
Відповідно до змісту ст. ст. 112-113 ЦК УРСР (чинного на час укладення договору купівлі-продажу) співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють, користуються і розпоряджаються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (чинного на час укладення договору купівлі-продажу) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства», в редакції чинній на час укладення оспорюваного догговору, регулює право дитини на майно. Згідно із ч. 3 цієї статті батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.1996 року виконкомом Жовтневої районної у місті ради було прийнято рішення 54/20, яким була надана згода нотаріальній конторі на обмін приватизованої квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_8 від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_2 Тобто, фактично цим рішенням надавалась згода на відчуження житлового приміщення за умови придбання на ім'я неповнолітніх дітей іншого нерухомого майна (квартири чи будинку).
Як убачається із договорів купівлі-продажу від 23.02.1996 року та 05.03.1996 року, укладених між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, провівши відчуження належної їй на праві спільної сумісної власності разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4, набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8,9), однак, порушуючи права неповнолітніх дітей, зареєструвала право власності на неї тільки на своє ім'я (а.с. 40).
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.
Оцінюючи в сукупності докази, надані позивачем та відповідачем, пояснення свідків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 було порушено майнові права неповнолітньої дитини ОСОБА_9, що підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23.02.1996 року в частині прав та обов'язків покупця та переведенням прав та обов'язків покупця за даним договором на 1/3 частину спірної квартири на ОСОБА_4, із визнанням за нею права власності на 1/3 частину квартири.
Така позицію суду першої інстанції повністю узгоджується з роз'ясненнями, викладеними в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у якому зазначено про можливість визнання недійним частини правочину у разі невідповідності закону лише окремої його частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4 правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності необґрунтовані та недоведені, так згідно ст. ст. 256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналогічні положення закріплено й у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем ОСОБА_2 про порушення свого права позивач ОСОБА_4 довідалась у березні 2012 року, про що зазначила свідок ОСОБА_12, а у травні 2012 року звернулась до суду за захистом свого порушеного права, тобто в межах трирічного строку встановленого законом.
Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що позивачка знала про придбання квартири лише на ім'я їх матері ОСОБА_8 ще у 2006 році не підтверджені жодним належним та допустимим доказом.
Не може взяти до уваги колегія суддів й доводи відповідача та пояснення свідків про те, що ОСОБА_4 отримала від матері кошти за продаж належної їм на праві спільної сумісної власності квартири, оскільки вони не підтверджені жодним письмовим доказом, а діючим цивільним законодавством України не передбачено можливість підтвердження свідченнями свідків факту отримання чи не отримання грошей.
Таким чином, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_4, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 313 - 315 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скарги представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 12 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: