Справа № 543/3977/12
Провадження № 4/242/1/13
07 травня 2013 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Хацько Н.О., при секретарі Дурової Н.Г., за участю прокурора Демидова В.В., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, -
ОСОБА_1 29.08.2012 року звернувся до Селидівського міського суду Донецької області зі скаргою про відмову в порушенні кримінальної справи, в якій зазначив, що 26.06.2012 року ним на ім'я начальника Селидівського МВ (по обслуговуванню м. Селидове та Новогродівка) ГУ МВС України в Донецькій області було подано повідомлення про наявність в діях працівників Селидівського МВ ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ознак злочину встановленого ст. 364 КК України, але постановою від 31.06.2012 року йому відмовлено в порушенні кримінальної справи. В зв'язку з чим, скаржник просить суд скасувати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 31.06.2012 року, направити матеріали для проведення додаткової перевірки повідомлення про злочину робітників міліції в прокуратуру Донецької області, а також постановити окрему ухвалу на адресу Міністерства внутрішніх справ України для прийняття заходів по поновленню законності в органах МВС.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду надійшла телефонограма від ОСОБА_1 в якій він зазначає, що не ознайомлений з питанням розгляду, в зв'язку з чим, просить перенести розгляд справи, що призначений на 7 травня 2013 року та направити йому матеріали припинення корупції та залучити до розгляду міністра Захарченко.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, вважав її не обґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд, вважає, що підстава, якою скаржник обґрунтовує перенесення розгляду справи є необґрунтованою, оскільки скарга на постанову про відмову в порушенні кримінальної скарги подано ним особисто, крім того про дату, час, місце та з якого приводу відбуватиметеся судове засіданні ОСОБА_1 був повідомлений заздалегідь. Більше того, ОСОБА_1 неодноразово викликався в судове засідання судовими повістками, які він отримував завчасно, про що свідчать поштові повідомлення. Таке ставлення скаржника до участі в розгляді справи, судом розцінюється як навмисне затягування процесу. З огляду вищезазначеного та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд приходить до висновку про можливість розглядати справу за відсутності скаржника.
Заслухавши пояснення прокурора, вивчивши матеріали справи, дослідчої перевірки та матеріали наглядового провадження, суд встановив.
Згідно листа Селидівського МВ ГУ МВС України від 25.03.2013 року № 4840, по облікам Селидівського МВ фактів звернення ОСОБА_1 26.06.2012 року не було. 26.07.2012 року в Селидівський МВ надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те що він не згоден з постановою про відмову в порушенні кримінальної справи. Даний факт зареєстрований в журналі реєстрації заяв та повідомлень про злочини № 3781 від 26.07.2012 року та 31.07.2012 року було прийнято рішення відмовити в порушенні кримінальної справи за ст. 6 п. 2 КПК України.
Судом також встановлено, що в матеріалах наглядового провадження № 58-246-11 по скарзі ОСОБА_1, наданих Селидівською міжрайонною прокуратурою, відсутні заяви, повідомлення, скарги чи то інші звернення ОСОБА_1 з приводу доводів викладених ним у скарзі на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, які б датувалися 26.06.2012 роком та відповідне рішення правоохоронних органів прийнятих з цього приводу, які б датувалися 31.06.2012 року.
Натомість, як вбачається з матеріалів дослідчої перевірки № 2778 про відмову в порушенні кримінальної справи, ОСОБА_1 звертався до Селидівського МВ ГУМВС України у Донецькій області з повідомленням про злочин 26.07.2012 року. Зі змісту цього повідомлення (а.с. 2) вбачається, що ОСОБА_1 ставить питання про зловживання своїми службовими повноваженнями та фальсифікацію документів працівниками Седидівського МВ ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. 31.07.2012 року (а.с. 1) за цим повідомленням було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 6 ч. 1 п. 2 та ст. 6 ч. 1 п. 11 КПК України (ред. 1960 року).
В зв'язку з чим, суд приходить до висновку що скаржником в своїй скарзі помилково зазначено дату звернення до Селидівського МВ ГУМВС України як 26.06.2012 року, замість правильної дати 26.07.2012 року, в свою чергу, дійсною датою постанови про відмови в порушенні кримінальної справи за його зверненням є 31.07.2012 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 2 КПК України (ред. 1960 року) завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
На підставі вищезазначеного та з метою захисту конституційних прав особи, суд вважає, що скаргу ОСОБА_1 на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи необхідно розглядати в аспекті його звернення до Селидівського МВ ГУМВС України від 26.07.2012 року та прийнятої на підставі неї відповідної постанови про відмови в порушенні кримінальної справи від 31.07.2012 року
Таким чином, судом встановлено, що згідно повідомлення ОСОБА_1 від 26.07.2012 року він просить провести перевірку дій працівників Седидівського МВ ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з приводу зловживання своїми службовими повноваженнями та фальсифікацію документів у справі за його зверненням від 14.06.2012 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_5, оскільки, на його думку в їх діях вбачається ознаки злочину передбаченого ст. 364 КК України
Постановою Селидівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 31.07.2012 року було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно громадянки ОСОБА_5 за ст. 296 ч. 1 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 та п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК України (ред. 1960 року) та рекомендовано ОСОБА_1 звернутися в загальному порядку до суду для визначення батьківства та місця проживання малолітньої дитини.
Суд дослідивши матеріали справи, матеріали досудової перевірки, вислухавши думку прокурора, вважає, що скарга ОСОБА_1 на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 4 КПК України (ред. 1960 року) суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України (ред. 1960 року) прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Відповідно до ст. 98 КПК України (ред. 1960 року) при наявності приводів і підстав, зазначених у ч. 1 ст. 94 КПК України прокурор, слідчий, або орган дізнання зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави для порушення кримінальної справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК (ред. 1960 року) України при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.
Статтею 97 КПК України (ред. 1960 року) встановлено, що прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню. По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Відповідно до положень ст. 112 КПК України (ред. 1960 року) досудове слідство по справам про злочини скоєні посадовими особами, зокрема працівниками правоохоронних органів, здійснюються слідчими прокуратури.
Згідно постанови Селидівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 31.07.2012 року, підписаної працівниками Селидівського МВ ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно громадянки ОСОБА_5 за ст. 296 ч. 1 КК України, тоді як ОСОБА_1 в своєму повідомленні ставить питання щодо зловживання саме цими працівниками міліції своїми службовими повноваженнями та вирішення питання щодо порушення кримінальної справи відносно цих за ознаками злочину передбаченого ст. 364 КК України. В зв'язку з чим, у суду виникають сумніви щодо правильного та об'єктивного проведення дослідчої перевірки за зверненням ОСОБА_1. В свою чергу невиконання працівниками міліції п. 3 ч. 2 ст. 97 та ст. 112 КПК України (ред. 1960 року) та не направлення вищезазначеного повідомлення Селидівському міжрайонному прокурору для проведення відповідної перевірки є грубим порушенням норм кримінально-процесуального права.
Крім того, слід зазначити, що дослідчу перевірку повідомлення про злочин ОСОБА_1 від 26.07.2012 року, було розглянуто в контексті порушення кримінальної справи відносно громадянки ОСОБА_5 за ст. 296 ч. 1 КК України, тобто за його зверненням від 14.06.2012 року. Тоді як, доводи ОСОБА_1, що викладені в повідомленні про злочин від 26.07.2012 року, щодо зловживання працівниками міліції своїми службовими повноваженнями та порушення кримінальної справи відносно них за ознаками злочину передбаченого ст. 364 КК України взагалі не перевірялися.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 КПК України (ред. 1960 року) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001 зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), а недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини). Системний аналіз положень КПК України, зокрема тих, які визначають його завдання та унормовують порядок оскарження рішень чи дій суб'єктів владних кримінально-процесуальних повноважень, дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.
Судом встановлено, що 25.08.2012 року прокурором Селидівської міжрайонної прокуратури ОСОБА_6 було перевірено законність винесення постанови від 31.07.2012 року з якою прокурор погодився. Зважаючи на те, що прокурором при проведені перевірки вищезазначеної постанови не виявлено недоліків дослідчої перевірки та не прийнято жодного процесуального рішення з приводу звернення ОСОБА_1 від 26.07.2012 року, суд вважає, що це є порушенням норм КПК України та є підставою для направлення вищезазначеного повідомлення Селидівському міжрайонному прокурору для проведення заходів прокурорського реагування і прийняти рішення з цього приводу в порядку чинного законодавства.
У відповідності зі ст. 236-2 КПК України (ред. 1960 року), розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги статті 99 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень: 1) скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки; 2) залишає скаргу без задоволення.
Суд не вбачає підстав для винесення окремої ухвали щодо працівників Селидівського МВ ГУМВС України в Донецькій області, у зв'язку з тим що постанова, в порядку ст. ст. 27, 340 КПК України виносяться в рамках порушеної кримінальної справи, в зв'язку з чим скарга ОСОБА_1 на постанову про відмову в порушенні кримінальної в цій частині задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 22, 98, 99, 112, 236-2 КПК України (в ред. 1960 року), розділ 11 «Перехідних положень» КПК України, -
Скаргу ОСОБА_1 на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 31.07.2012 року - задовольнити частково.
Зобов'язати Селидівського міжрайонного прокурора Капуснікова Романа Івановича провести перевірку доводів ОСОБА_1 викладених ним в повідомленні від 26.07.2012 року і прийняти рішення в порядку передбаченому ст. ст. 97, 130 КПК України (в ред. 1960 року) у встановлений законом термін.
В іншій частині скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області у термін 7 діб з моменту її проголошення.
Суддя