ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32
ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32
Іменем України
08.12.06 Справа № 4/535ад.
Суддя господарського суду Луганської області Батюк Г.М., при секретарі судового засідання Лукашишиній Т.М., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до Відкритого акціонерного товариства "Стахановський завод феросплавів», м.Стаханов Луганської області
про стягнення 193903 грн. 84 коп.
в присутності представників сторін:
від позивача -не прибув ( явка обов'язкова);
від відповідача - Зеленяк Є.С., дов. № 02/1552 від 13.03.06;
- Ямбогло О.А., дов. № 02/7744 від 29.12.05.
Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення суми несплачені адміністративно - господарські санкції за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році в розмірі 193903 грн. 84 коп.
Позивач надав до суду клопотання від 25.11.06 № 03-01/6155 про розгляд справи без участі його представника. Клопотання судом задовольняється.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву від 26.10.06 № 02/7045, у доповненнях до заперечення від 13.11.06 № 02/7421, у додаткових поясненнях, зданих до суду 28.11.06, позовні вимоги не визнає за наступних підстав:
- нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- на 2005 рік норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів встановлено у кількості 66 чоловік. На 53 робочих місць інваліди були працевлаштовані, а на 13 вакантних робочих місця інваліди так і не були направлені відповідними органами;
- обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів;
- ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів;
- на підприємстві відповідача розроблено і затверджено локальні документи щодо атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів та безпосередньо працевлаштування на них інвалідів;
- підприємство відповідача виконало вимоги пунктів 2,5 Положення про робоче місце інваліда і про Порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314;
- при визначені нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість місць, які не пов'язані з шкідливими важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України;
- відповідач інформував центр зайнятості, управління соціального захисту населення, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Позивач у відзиві на заперечення на позовну заяву від 10.11.06 № 03-01/5923, у відзиві на доповнення від 14.11.06 № 03-01/5956 проти заперечення на позовну заяву заперечує, посилаючись на те, що підприємство не вжило всіх необхідних заходів щодо працевлаштування інвалідів і тому не може бути звільнено від відповідальності відповідно до норм чинного законодавства, та з інших підстав, викладених у запереченні.
Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 01.09.05, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушене за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Сторони не досягли примирення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного. глянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши ф
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823
(далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна), затвердженою наказом Мінпраці України від 29.12.04 № 338, за 2005 рік (а. с. 8) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу -1658 осіб, фонд оплати праці штатних працівників -24730,2 тис. грн. Фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано у 2005 році 53 інвалідів. За розрахунком позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2005 році 66 інвалідів та підприємство відповідача мало перерахувати адміністративно- господарські санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі 193903 грн. 84 коп.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених адміністративно- господарських санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році у розмірі 193903 грн. 84 коп.
Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву.
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Як вбачається з матеріалів справи, визначеними вище органами, у 2005 році відповідачем направлялись звіти та листи з інформацією про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів:
- до Стахановського міського центру зайнятості - звіти форми 3-ПН у вересні 2005р., що підтверджується листом Стахановського міського центру зайнятості № 14/576 від 23.03.06;
- до Стахановського міського центру зайнятості - лист № 14/1-2172 від 20.10.06, вказано, що ВАТ «Стахановський завод феросплавів»протягом 2005р. працевлаштував 1 інваліда;
- до Стахановського управління праці та соціального захисту населення -лист № 43 від 19.10.06 (а.с.21,том1) та лист від 28.03.06 № 933 (а.с.7,том 1)
Згідно листа № 06/4849 від 29.08.05 відповідач звертався до голови Стахановської регіональної організації інвалідів «Шахтар» щодо надання кількості інвалідів -13 осіб для працевлаштування на підприємстві відповідача.
Згідно листа № 06/4848 від 29.08.05 відповідач звертався до виконкому Стахановської міської ради Луганської області щодо працевлаштування інвалідів, оскільки на підприємстві відповідача створено 13 робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Безпосередньо інваліди не звертались до відповідача для працевлаштування, та їм не було відмовлено у працевлаштуванні.
Тому слід вважати, що працевлаштування інвалідів на створених ним робочих місцях не здійснено не з його вини, а внаслідок об'єктивних причин, які не залежали від нього. Тому слід вважає, що відповідно до вимог ст. 218 Господарського кодексу України, при відсутності вини правопорушника відповідальність виключається.
Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно зі ст.12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу по підприємству № 28-к від 01.04.05
«Про проведення атестації робочих місць інвалідів»на підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Положення про робоче місце інваліда і порядку працевлаштування інвалідів», Указу президента України №519 від 13.08.01 «Про затвердження національної програми профреабілітації і зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005рр.», був затверджений склад постійнодіючої атестаційної комісії.
Про результати проведення відповідачем атестації робочих місць інвалідів викладені у наказі по підприємству №79-к від 17.10.05 «Про висновки атестації робочих місць інвалідів»та відзначено , що на підприємстві виконано комплекс робіт, пов'язаних з проведенням атестації робочих місць інвалідів (а.с.56-88, том 5).
На підприємстві відповідача 15.08.05 був складений акт обстеження працевлаштування інвалідів на підприємстві.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом від 22.03.05 №06/1738 звертався до Головного лікаря ОЦ МСЕ щодо включення до складу комісії по проведенню атестації робочих місць лікарів Стаханівського МСЕК (а.с.89, том 5).
Відповідач у додаткових поясненнях, зданих до суду 28.11.06 повідомив, що усі документи стосовно атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві були затвердженні з урахуванням вимог наказу обласного центру медико-соціальної експертизи №219 від 15.11.02 «Про затвердження «Методики проведення атестації робочого місця інваліда». Вказана методика погоджена керуючим обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та затверджено головним лікарем, головним експертом обласного центру медико-соціальної експертизи. Підприємство відповідача розробляло та затверджувало документи щодо атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів з урахуванням наведених в наказі №219 від 15.11.02 членів комісії.
Згідно абзацу 4 пункта14 Постанови № 314 вказано, що підприємство інформує про вільні робочі міста і вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Пунктом 1 Положення N 314, зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.92 №2694 (далі -Закон №2694), державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету жита і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Статтею 5 Закону №2694 передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
У випадку, коли специфіка підприємства визначає, що більшість посад на підприємстві пов'язані з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві з урахуванням такої специфіки. Тобто при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані з шкідливими важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України.
З наведеного вбачається, що праця інвалідів може використовуватись на тих підприємствах та на тих посадах, де це є об'єктивно можливим з урахуванням особливостей захворювання інваліда. А у випадку, коли умови праці передбачають підвищений ризик для життя і здоров'я особи або є важкими, то на таких посадах праця інвалідів у відповідності з зазначеними правовими нормами використовуватися не може. Така позиція співпадає з позицією Вищого господарського суду України, наведеною зокрема у постанові від 28.09.04 по справі №23-12/429-03-10101.
Тому якщо за матеріалами даної справи визначати норматив для працевлаштування інвалідів у спірний період без врахування чисельності місць зі шкідливими та важкими умовами праці, то норматив є виконаним.
Факт наявності на підприємстві відповідача у спірних періодах працюючих інвалідів свідчить про виконання ним обов»язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів:
- робочі місця на підприємстві атестовані відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, що підтверджується наданими картами умови праці і довідкою підприємства, а також атестаційні паспорти робочого місця, зайнятого інвалідом; висновки МСЕК про умови і характер праці інвалідів; протоколи проведення досліджень: метеорологічних факторів, шумового навантаження та інфразвуку, освітленості робочого місця; протоколи засідання комісії по атестації робочого місця, зайнятого інвалідом ( а.с.6-150,том 3; а.с.1-149,том 4; а.с.1-55,том5);
- підприємство інформувало центр зайнятості про вакантні місця для працевлаштування інвалідів відповідними звітами форми 3-ПН, листом № 06/4850 від 29.08.05 (а.с.131,том 5) та згідно листа № 14/3-2170 від 20.10.06 ;
- підприємство інформувало Стахановське управління праці та соціального захисту населення про вакантні місця для працевлаштування інвалідів -листи: № 06/1723 від 21.03.05, № 06/7265 від 08.12.05, № 06/3451 від 21.06.05, № 06/5370 від 21.09.05, № 06/5049 від 06.09.05, № 06/4851 від 29.08.05 (а.с. 123-128),том 5);
- підприємство зверталося до Стахановської регіональної організації інвалідів «Шахтар»-лист № 06/4849 від 29.08.05 (а.с.129,том 5);
- підприємство зверталося до виконкому Стахановської міської ради Луганської області № 06/4848 від 29.08.05 (а.с.130, том 5).
Оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів які бажають працевлаштуватись та у задоволені позову слід відмовити.
Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, протягом 2005 року випадків відмови відповідача від працевлаштування інвалідів не встановлено.
Оскільки відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
За таких обставин, суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність на неналежне виконання обов'язків з працевлаштування інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ.
Також, виходячи з положень ст. 19, ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(Закон №875-12) та п.1,п.3,п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, на які посилається відповідач у справі, суд дійшов висновку, що обов»язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов»язком їх працевлаштувати. У зв'язку з цим у задоволенні позову слід відмовити. Така позиція співпадає з позицією Вищого Адміністративного Суду України, наведеною зокрема у постанові від 01.06.06.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2005 році на підприємство відповідача самостійно звернулося для працевлаштування 20 інвалідів, з яких 16 осіб працевлаштовані на підприємство за професією підсобний робітник, 2 особи не пройшли медогляд за станом здоров'я, 2 особи відмовилися працювати по вказаній професії, що підтверджено довідкою позивача від 23.10.06 №06/6949 (а.с.90, том 5).
Згідно листа Стаханівського міського центру зайнятості від 20.10.05 №14/3-2170, відповідач 14.03.05 у телефонному режимі надав інформацію про вакантні місця для працевлаштування інвалідів у кількості 3 осіб, але інваліди не направлялися; листом від 29.08.05 №06/4848 надав про працевлаштування 13 осіб вказаної категорії, 15.09.05 на вказану вакансію був направлений безробітний Малиновський Т.М. -відмовився, 23.11.05 направлений безробітний Кобилінський А.В. -працевлаштований (а.с.92, том 5).
Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відносяться до категорії адміністративно-господарських санкцій, а отже відносини сторін зі спору ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, застосованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання або порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжиті всі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення.
Важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між виною правопорушника та виниклим правопорушенням.
Відповідно до ст.ст. 70-71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Проте, позивачем не надано суду доказів та не доведено обґрунтованість його доводів щодо встановлення будь-яких порушень чинного законодавства щодо не виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тобто позивачем не доведено суду обставин, на яких ґрунтується позовна заява.
З огляду на вищевикладене, суд вважає що відповідачем приймались необхідні заходи для недопущення ним даного правопорушення, у зв'язку з чим необґрунтоване застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, тому у задоволені позову слід відмовити.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
Згідно ст. 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що повний текст постанови буде виготовлений та підписаний 13.12.06.
На підставі викладеного, ст. 218 ГК України, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 13.12.06.
Суддя Г.М.Батюк