ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32
ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32
Іменем України
04.12.06 Справа № 12/576пн-ад.
Суддя Палей О.С., розглянувши матеріали справи за позовом
Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області
до Державного відкритого акціонерного товариства "Стахановпромтранс",
м. Стаханов
про визнання права власності на майно та здійснення його подальшої реалізації
в присутності представників сторін:
від позивача -Талащенко В.Є. -нач.юр.від., дов № 1 від 10.01.2006.
від відповідача -Чумак Т.В. -дов. № 01-566 від 31.10.2006,; Федоренко Д.В., дов. № 01-610 від 16.11.2006.
Суть спору: позивачем заявлена вимога про визнання за державою в особі Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області права власності та розпорядження виявленим на території ДВАТ «Стахановпромтранс»майном (тепловози ТЕМ2 № 2249, ТЕМ2 № 2243, ТЕМ2 № 2245, ТЕМ2 № 2153, ТЕМ2 № 22181, ТЕМ2 № 2229) з подальшою його реалізацією з перерахуванням коштів до Державного бюджету України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників позивача та відповідача, суд
Фахівцями Стахановської ОДПІ 08.02.05р. була проведена перевірка відповідача, за результатами якої було складено довідку від 08.02.05р. Про результати планової документальної перевірки ДВАТ «Стахановпромтранс»з питання виявлення безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави. В ході перевірки виявлено майно, що є предметом спору за цією справою, без наявності інвентарних номерів або інших індивідуальних позначок на тепловозах, їх складових частинах.
При проведенні заходів по встановленню власника майна податкова служба запропонувала відповідачу надати первинну документацію, яка б підтверджувала право власності підприємства на ці тепловози, але таких документів позивачу не було надано.
Посилаючись на п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби»позивач зазначає, що всі активи, які відносяться до основних фондів, повинні бути відображені у бухгалтерській документації та відображені у балансі підприємства, натомість спірні тепловози не були відображені у бухгалтерській документації як основні засоби, що підтверджується у т.ч. рішеннями місцевого та апеляційного господарського судів у справі № 10/161 н.
Посилаючись на п. 12 ст. 12 Закону 509 позивач стверджує, що у нього є право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та здійснення його подальшої реалізації.
Відповідач відзивом на позов від 02.10.06р. № 01-512 вважає вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству, виходячи з наступного.
Підпунктом 12 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.90р. № 509-ХІІ (далі - Закон 509) не передбачено звернення податкових органів з позовами про визнання майна безхазяйним і закріплення у зв'язку з цим права власності та розпорядженням цим майном.
Крім того, Порядком обліку, схову оцінки конфіскованого та іншого майна, що входить у власність держави і розпорядженням ним, затв. постановою КМУ від 25.08.98р. № 1340, зазначено, що дія цього порядку розповсюджується на майно, яке визнане безхазяйним відповідно до чинного законодавства.
Щодо спірного майна, відповідач пояснює, що ці тепловози були виключені з інвентарного майна на підставі фізичного зносу більш ніж на 70% основних вузлів та агрегатів. На час розгляду справи це майно не є тепловозами у розумінні їх технічного призначення.
У зв'язку із незадовільною матеріальною базою підприємства та відсутністю економічної можливості поновлення резервів виробництва наказом № 8 від 18.01.05р. відповідачем була створена комісія з виявлення внутрішніх резервів виробництва з метою найбільш повного використання резервів, що є у наявності. Цією комісією було запропоновано поставити на баланс підприємства вузли та агрегати, що були частинами спірних тепловозів. Згідно з бухгалтерським обліком у січні 2005 року зазначені вузли та агрегати були відображені у журналах № 4 як основні засоби.
До того ж, зазначає відповідач, право власності на майно, що є предметом цього позову, встановлено за відповідачем рішенням третейського суду від 13.04.05р. по справі № 24-ЮР.
В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на ст. 335 ЦК України, відповідно до якої безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий, а власником спірних тепловозів є Міністерство вугільної промисловості України в особі ДВАТ «Стахановпромтранс».
Дослідивши матеріали справи, оцінивши у сукупності доводи сторін, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
При вирішенні даного спору суд перш за все визначає питання компетенції податкового органу звертатися до суду з позовами про визнання права власності на майно, яке не має власника, за державою в особі податкової інспекції та відповідної компетенції судового органу у встановленій законодавством процедурі визнання права власності на безхазяйне майно.
Стаття 329 Цивільного кодексу України визначає, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, переданого їй у власність, та на майно, набуте нею у власність, на підставах, не заборонених законом.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пунктом 12 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509 на державні податкові інспекції в районах та містах без районного поділу покладені функції з проведення роботи, пов'язаної з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку безхазяйного майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна.
Ця процедура визначена Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 р. № 1340.
Проте зазначені нормативні акти не встановлюють процедуру набуття податковим органом права власності на майно, навіть власник якого невідомий.
Інструкція про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 17.12.1987р. № 112, яка раніше регулювала відповідні правовідносини, втратила чинність у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України 2003 року (далі -ЦК) та на підставі Наказу Мінфіну України від 22.06.2004р. № 417.
Стаття 335 ЦК визначає, що безхазяйною є річ, яка не має власника, або власник якої невідомий, та регламентує наступний порядок та підстави набуття права власності на безхазяйну річ.
Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
Таким чином, у порівнянні з раніше діючим законодавством, що передбачало адміністративно-правовий порядок обліку, оцінки, та реалізації майна визнаного безхазяйним за заявою фінансового органу, новий ЦК визначив, що основним способом виникнення права власності на безхазяйне рухоме майно, є набувальна давність, інститут якої визначений статтею 334 даного Кодексу.
Що ж до транспортних засобів, то ст.338 ч.3 взагалі визначає особливий порядок зберігання, пред'явлення права на них, а також наступного продажу знайдених транспортних засобів та переходу у власність територіальної громади суми виторгу.
Слід зауважити, що у межах даного спору позивач не тільки просив за відсутністю законних підстав визнати за ним право власності на тепловози, але й безпідставно заперечував право власності на них третіх осіб.
На час розгляду спору спірне майно знаходиться на балансі підприємства відповідача; рішенням третейського суду від 13.04.2005р. по справі № 24-ЮР на майно, що є предметом даного спору, визнано право власності за ДВАТ "Стахановпромтранс", яке створено в процесі корпоратизації та належить до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України.
Із змісту частини другої статті 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції суду на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.
Проте, положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, означає, що до юрисдикції судів належить вирішення питань, що мають правовий характер, відповідно до їх повноважень, що зазначено в Рішенні Конституційного суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002.
На підставі вищевикладеного, суд у задоволенні позову відмовляє.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст.160,163,167,186,254 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови підписано 08.12.06.
Суддя О.С Палей