Справа № 201/607/13-ц
пр. № 2/201/567/2013
14 травня 2013 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого - судді Галічого В.М.
При секретарі - Баштаненко І.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права на обов'язкову частку у спадщині, -
У січні 2013 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, обґрунтовуючи його тим, що після смерті її матері ОСОБА_3, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина у вигляді:
- 2/3 частки квартири АДРЕСА_1;
- 2/3 частки нежилого приміщення загальною площею 143,2 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_2 (прим. № 3 і № 4);
- 1/3 частки земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0.08 га, розташованої на території садового товариства «Колективний садівник» Самарського району м. Дніпропетровська;
- 2/3 частки автомобілю ДЕУ ЛАНОС д.н. НОМЕР_2;
Позивач зазначила, що разом із нею спадкоємцем вказаної спадщини за законом є вона та її рідний брат, відповідач по справі, який документів на вищевказане майно позивачці не надає та не звернувся з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.
Оскільки позивач на день смерті матері була інвалідом другої групи, вона має право на обов'язкову частку у спадщині. За таких обставин просила суд визнати за нею право на обов'язкову частку у спадщині після смерті її матері у розмірі:
- 1/6 частки квартири АДРЕСА_1;
- 1/6 частки нежилого приміщення загальною площею 143,2 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_2 (прим. № 3 і № 4);
- 1/12 частки земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0.08 га, розташованої на території садового товариства «Колективний садівник» Самарського району м. Дніпропетровська;
- 1/6 частки автомобілю ДЕУ ЛАНОС д.н. НОМЕР_2;
У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав.
Представник відповідача позов не визнав, проти задоволення позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.
Третя особа - Перша ДДНК свого представника в судове засідання не направила, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно частин 1-3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_3 (а.с. 11), після смерті якої залишилося спадкове майно, що вона заповіла синові ОСОБА_2 (а.с. 59).
Відповідно до ст.ст. 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
07.06.2011 року позивач звернулася до Першої ДДНК із заявою про прийняття спадщини за законом, що залишилася після смерті її матері (а.с. 12). З заявою про прийняття спадщини за заповітом 01.06.2011 року звернувся також і відповідач (а.с. 39).
Отже, відповідно до закону позивач та відповідач вважаються такими, що прийняли спадщину.
Постановою державного нотаріуса Першої ДДНК від 07.10.2011 року позивачу відмовлено в видачі свідоцтва на спадщину за законом на нерухоме майно після смерті матері ОСОБА_3 з тих підстав, що нею не були надані документи на спадкове майно (а.с.18).
Частиною 1 статті 1296 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 1296 ЦК України якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Статтею 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Та обставина, що позивач ОСОБА_1 не отримала свідоцтва про право на спадщину, не може бути підставою для задоволення її позовних вимог, оскільки частиною 1 ст. 1273 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, чого позивачем зроблено не було. Вона не втратила право на отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, оскільки законодавством (частиною 1 ст. 1298 Цивільного кодексу України) кінцевий строк видачі свідоцтва про право на спадщину не обмежений.
Крім того згідно статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Розподіляючи за заповітом майно між спадкоємцями за законом, залишаючи майно одному чи кільком із них, позбавляючи права на спадкування одного чи всіх спадкоємців за законом, заповідаючи своє майно будь-яким особам, в тому числі стороннім, заповідач не має права позбавити права на спадкування тих своїх спадкоємців, для яких законом встановлена обов'язкова частка. Обов'язкова частка виділяється у тому разі, якщо порушуються права такого спадкоємця: він не зазначений у заповіті або йому заповідана частка, що є меншою від обов'язкової. Спадкоємці, які мають право на обов'язкову частку, незалежно від змісту заповіту, отримують половину частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом. При визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом, які б спадкували, якби такий порядок не був змінений заповітом.
У суду не виникає сумніву в тому, що позивач, маючи другу групу інвалідності та отримуючи пенсію по інвалідності (а.с. 15-17), має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті її матері. Право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер, а тому не потребує додаткового судового визнання.
Отже, права позивача жодним чином не є порушеними, а спадкування у спірних правовідносинах повинно відбуватись за заповітом та за законом, як це й було здійснено сторонами шляхом звернення до нотаріальної контори. За таких обставин суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню як необґрунтований.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1297, ч. 1 ст. 1273, ч. 1 ст. 1298, 1241 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: В.М. Галічий