Категорія 30
головуючий в I інстанції Подколзін В.М.
суддя доповідач Безрученко Ю. О.
15 травня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Краснощокової Н.С.,
суддів Безрученко Ю.О., Никифоряка Л.П.
при секретарі Папченко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» та Приватне акціонерне товариство «Дніпроінмед» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_3, на рішення Єнакіївського міського суду від 03 квітня 2013 року,
Рішенням Єнакіївського міського суду від 03 квітня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» та ПАТ «Дніпроінмед» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що звертався до ПАТ «Дніпроінмед» з заявою про здійснення страхових виплат де йому було повідомлено про затримку виплат страхових коштів у зв'язку з черговою перевіркою Державної податкової служби. Тому апелянт звернувся з позовом до відповідача по справі, якого постановою Єнакіївського міського суду від 03 січня 2013 року визнано винним в скоєнні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3, діючий на підставі довіреності (а.с. 43), підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
В засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином листом і телефонограмою № 6147, зареєстрованою у відповідному порядку від 30 квітня 2013 року (а.с.72), клопотань про перенесення справи та інших клопотань до апеляційного суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.
В засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_4, діючий на підставі довіреності (а.с.44), заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити.
В засідання апеляційного суду представник ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином листом і телефонограмою №6148, зареєстрованою у відповідному порядку від 30 квітня 2013 року (а.с.73), про що також свідчить рекомендоване повідомлення про вручення листа 07.05.2013 року (а.с. 77), клопотань про перенесення справи та інших клопотань до апеляційного суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.
В засідання апеляційного суду представник ПАТ «Дніпроінмед» не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином листом і телефонограмою №6149, зареєстрованою у відповідному порядку від 30 квітня 2013 року (а.с.74), про що також свідчить рекомендоване повідомлення про вручення листа 07.05.2013 року (а.с. 78), клопотань про перенесення справи та інших клопотань до апеляційного суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.
Заслухавши доповідача, сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивач передчасно заявив вимоги до відповідача ОСОБА_2, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 988 ЦК України в разі настання страхового випадку саме страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату.
Такий висновок суду відповідає нормам процесуального і матеріального права.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання , зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Підпунктом 2.2 Правил Дорожнього руху, затверджених ПКМУ від 10 жовтня 2001 року № 306 (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин) визначено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати у своїй присутності керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, а також особі, яка навчається водінню транспортним засобом відповідно до вимог цих Правил.
Отже, судом першої інстанції встановлено, що з вини ОСОБА_2 08 грудня 2012 року по пр-ту Октября у м. Єнакієве сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів НОМЕР_1 під керуванням на відповідній правовій підставі батька позивача ОСОБА_5 та ВАЗ-3211040 державний реєстраційний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, внаслідок чого автомобілю позивача було завдано механічні пошкодження.
Зі змісту п. 4 ст. 61 ЦПК України вбачається, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Постановою Єнакіївського міського суду від 03 січня 2013 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності (а.с.8).
А тому, не підлягає доказуванню встановлений Постановою Єнакіївського міського суду від 03 січня 2013 року факт того, що саме з винних дій ОСОБА_2 08 грудня 2012 року сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль позивача зазнав механічних ушкоджень, і ОСОБА_2 є особою, яка повинна відповідати за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки, яке було в його володінні.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових страхувальників.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач по справі застрахований відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що сторонами по справі не оспорювалося ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.
Також відповідачем не оспорювався той факт, що саме ОСОБА_2 є власником ВАЗ-3211040 державний реєстрацій знак НОМЕР_2, яким він керував під час ДТП.
Таким чином, зазначені обставини не підлягають доказуванню, що відповідає положенням частини першої статті 61 ЦПК України.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 16 постанови від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.
Отже, судом першої інстанції встановлено, що відшкодування шкоди у зв'язку зі страховим випадком страховою компанією не розглянуте, страхова компанія не притягнута в якості відповідача по справі та до неї не заявлені вимоги, тому висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог позивача є правильним, оскільки пунктом 3 статті 20 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Суд першої інстанції звернув увагу на зазначені положення та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позов до страхової компанії позивачем заявлено не було та він не позбавлений права звернутися з позовом до страхової компанії та завдача шкоди відповідно до зазначених вище норм.
Апеляційний суд не приймає новий доказ страховий акт, який доданий до апеляційної скарги позивачем, оскільки він неналежно оформлений, відсутні дата, штамп печатка та підпис страхової компанії та залишає без задоволення клопотання про уточнення позовних вимог, обґрунтованих цим страховим актом, оскільки таке клопотання не було заявлено в суді першої інстанції без поважних причин, що відповідає положенням статті 303 ЦПК України. Крім того, сам позивач пояснив, що до теперішнього часу страхове відшкодування йому не було виплачено.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтовані та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, доказам, що надані сторонами, дана належна оцінка. Спір вирішено на підставі наданих сторонами доказів у відповідності із нормами матеріального та процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, Апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Єнакіївського міського суду від 03 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді: